хто я?

Спробуйте написати про те, що в Вас є, за що ви вдячні долі.. Богу..

Знайдіть хорошого священника і поговоріть з ним, дуже допомагає розставити пріорітети в житті...

Може варто присвятити себе комусь: байдуже кому, дитині, мамі, людині, яка потребує тепла і уваги(особливо цього потребують старші люди)... зробіть комусь приємне(потрібне) і відчуєте себе щасливою

Привіт. Знаєш ти головне невтрачай надії. Борись із цим.
Те, що ти хочеш це вирішити є вже добре. Читай багато літератури про тею, як знайти щастя в цьому житті. ДОПОМАГАЄ НА ВЛАСНОМУ ПРИКЛАДІ ВІДЧУЛА

Сіла, задумалась - я щаслива людина. чого ще можна бажати у моєму віці, отримала все про що мріяла...але душа каже що не про те що треба мріяла. втратила друзів...Хоча це також відносна думка. Втратила саме тих, хто міг би підвести мене, а найрідніші, найцінніші залишились.
Досить часто в мене буває самотність у натовпі. але це вже скоріше щось моє психологічне. інколи просто закриваюсь в собі. І що воно таке не знаю...інколи хочеться вовком вити, а від чого...сама не знаю. Хоча...Не відчуваю тої підтримки, якої хотілось! Багато заздрощів зі сторони і я занадто відкрита.
як сказав один мій знайомий в мене починається асоціалізація...інколи я просто втікаю від людей, а інколи навпаки і цим лякаю оточуючих. Одним словом без сто грам не розібратись що зі мною твориться

Читаю Вас і ностальгійно усміхаюся сама до себе: два абзаци з оцих трьох я читатла в себе в щоденнику зі студентських часів)) В мене такий період тривав років два... Два останні курси. Не знаю як у Вас, в себе я то ідентифікувала яко екзистенційну кризу "хто я і для чого це все?".
Просто сенс життя не замінить ні здоровя ні навіть справжня глибока дружба, ні творчість (навіть не говорю про гроші).. Це особливо гостро відчувається, коли "все нормально": молода, красива, здорова, популярна, забезпечена. Бо поки хворієш, чи шукаєш житло-роботу то думки лише про те, як дожити до вечора, кінця тижня, кінця місяця - як вижити, одним словом.
А коли "все нормально" і не тре нікуди бігти, напрягатися, метатися - саме тоді людина має час задуматися "а ДЛЯ ЧОГО це все?"
В мене був такий період. Може і у Вас так? І саме тому є оце відчуття "ну блін, все ж нормально, що ж не так?!" В мене воно поступово розвіялося, коли я зрозуміла нащо я живу, нащо буду вмирати, чому є зло, що є добро - ну Ви зрозуміли)) Одним словом, намацала що ілюзія а що реальність... З одного боку, виявила що "нормальность в етом мире неумесна", а з іншого що все справді має сенс, хоч воно взагалі з ніг на голову і взагалі всесвітньою гармонією всесвіт і не пахне)) Виявила, що сімя-карєра-хобі це просто сімя-карєра-хобі. І не більше. І що душевна дружба - це чудово, але увесь сенс життя вона помістити не спроможна. Хоча, можу ствердити, що зі всіх решта цінностей, вона найбілше його відображає. І творчість також.
То мої результати цього етапу.
Дайте собі час, шукаючи власні відповіді на це все. Я шукала довго, потроху знайшла, визначила вектор руху, відповівши на питання "для чого?. Воно справді центральне.
І тепер по ходу діла доскладую і доформовую, переоцінюю, знову переставляю всі пазли відносно оцього свого життєвого вектора. Думаю, це в мене триватиме до смерті. І після неї також. Це дуже цікаво. Жити цікаво!
І Вам того бажаю.

а я от думаю, що той вакуум, що часом створюється всередині особистості, - це поштовх до розвитку. Чи то стан невизначеності, чи то самотності. Ці нестерпні стани нестачі і прагнення пошуку потрібні, щоб зрушити з місця.

я читаю Вас - і під кожним дописом хочеться писати, що Ви - молодець. Тримайтесь, шукайте - і знайдете. І себе і все, що потрібно!

так, зараз іде самоствердження, чи як це можна назвати...і триває воно вже давно.
мене неначе розриває на куски, тисячі я, які суперечать один одному. одне я хоче тусити на дискотеках, інше заритись у купі книжок, третя рятувати світ, четверте відпочивати на морі...
кодного ранку просинаюсь і кажу я зроблю то і то, але день проходить без діла, або роблю щось зовсім інше.
Бувають дні, коли я просто проклинаю що взялась за те чим зараз займаюсь, а інколи дякую бо не уявляю якби я змогла б без цього.
я не розумію хто я по житті - успішний сімянин, вчений чи програміст..чи може 5 років тому повернула не на ту стежину.
як важко коли тобі практично все під силу...я заздрю людям які мають один вид діяльності від якого отримують задоволення.
Досить часто стикаюсь з тим, як люди кажуть - ти природжений лікар, ти природжений економіст чи ще щось в тому роді.
в такі моменти в душі щось перевертається, виникає питання - а може дійсно я займаюсь не тим чим мала б на справді...подобається багато і від того отримую задоволення, але як зрозуміти правду?

Я б хотіла з вами подружитись. Мабуть почуття не залежать від того скільки кому років)))