Холодно...

Холодно на дворі, холодно в душі...Одиноко і обідно. Сьогодні останній день, останній студентський день, день коли ще є люди, з якими ти прожила 5 років, 5 років переживань, страждань, радостей і успіхів. Ми вже зовсім не ті, ким були 5 років тому. Найкращі друзі стали найбільшими врогами. Заздрість робить своє. так хочеться повернути час назад, жити знову тим безтурботним життям...Якими смішними були тоді проблеми. Перший екзамен, перший завал, перші сльози щастя і перші сльози провалу, "мексиканські серіали" і видумані історії...Як цього буде не хватати. Сьогодні остаточно переходжу поріг дорослого життя, де ти сам за себе! Нема групи, нема друзів, є просто знайомі, з якими прожила 5 років, 5 езабутніх років!
Невже для всіх так важко пережити цей день? Це ж просто новий етап життя, але сьогодні це особливий день...
Коли здається що ти маєш все і водначас нічого, досягнула висот для когось, але не для себе!Втратила найголовніше - друзів, стосунки...А стільки всього могло бути! Обідно!Обідно згадувати минуле!
Таке воно життя, цікаве і не передбачуване і ніколи не знаєш що тебе чекає наступного дня - перемога чи поразка...
Інколи хочеш вернутись в минуле, знаючи всі свої помилки, але чи було б краще, невідомо!
А зараз залишають спогади. Інколи виникає бажання сісти і записати все, память просто зітре все, заповнить чимось новим і не факт що таким приємним як студентське життя. а десь так через років 10-20, коли моя дитина переступить поріг інститут відкрити той старий файл "інститут" і посміятись з себе...Хочеться зберегти ті щасливі, а інколи і не дуже миті.Бо це життя і цього вже більше не буде...
А на душі холод...страх перед чимось новим і невідомим. Купа роботи, нездійсненні мрії і відсутність вільного часу! А ще страшне бажання бути комусь потрібною...