хочеться зникнути....

Думаю, Ви - дуже цілеспрямована і успішна людина. Але деколи в усіх "сідає батарейка". Зникнути хочеться, напевно, щоб глобально відпочити якось. Не лише фізично, а і думками. Це буває, і це - мине. А життя залишиться, і безвихідних ситуацій не буває. Бажаю швидше побачити свій вихід!

Hermi, чи дивились Ви сьогодні у вікно?
Ви ще вдома?
Заваріть собі кави/чаю, купіть щось смачненьке, наведіть марафет, посміхніться дзеркалу і не допускайте до себе думок про зникнення. Це іноді матеріалізується. А я дуже не хочу аби Ви зникали
Життя буває різним, але у будь якому випадку в ньому слід бачити лише позитив. Друзі мають сім*ї? Насолоджуйтесь, що не мусите щоденно готувати, прибирати та мату купу інших обов*язків. Живіть ще для себе, вдосконалюйтесь, працюйте над собою.
Нема коханої людини? А Ваше серце до неї готове? Готове? Прекрасно. Ця людина дуже швидко появиться у Вашому житті. Вилазьте зі своєї діри.
Душа болить? Прекрасно. А знаєте якими щасливими Ви будете коли вона припинить Вам нити? Думайте про це як то класно буде.

Я розумію, що можливо зараз Вам не хочеться розуміти мною написаного. Та і як це можна зрозуміти коли все "так погано"? Але повірте мені, колись Ви шкодуватимете часу витраченого на не потрібні страждання.
Подивіться у вікно?
Ви ще вдома?

біда в тому що взагалі нічого не хочеться. Все роблю через силу. Пішла з сусідкою в парк. Бавилась з її донечкою(я дітей просто обожнюю), а сьогодні просто якась злість на малу і нічого з собою поробити не можу. Маю маленьку втіху - песенятко. З ним я ще минулого тижня гарно бавилась, пробувала дресерувати, а останім часом навіть інколи їсти не хочеться давати.
а кохана людина...Чесно навіть важко щось сказати. Я довгий час казала, що мені нікого не треба, менше проблем. Зустрічалась з одним хлопцем. Ніби був ідеалом, але як кажуть пройшов деякий час і пройшла любов, якщо то так можна назвати. Залишилась лише звичка бути з ним. Розходимось, але через пару тижнів знову сходимось. Коли останій раз "остаточно" розійшлась, закохалась в одного свого одногрупника. Уже писала про ту всю сантбарабару тут на форумі. А зараз від того одногрупника ні слуху ні духу...Правда десь пару днів трошки попериписувались(аж до ранку), але це так..звичайна розмова друзів...Знову зійшлась зі своїм колишнім...на тиждень, а вже декілька днів так нервує...Кожне слово не так кажу, ставлю забагато питань(що ти робиш, що мені розкажеш...)
Все що Ви написала я прекрасно розумію і стараюсь саме так все сприймати..але просто опускаються руки...

Для чого? Це заганяє.Є звичайно деякі обов*язки (собацю накормити), але роблення через силу вганяє у депресію. Дайте собі абстрагуватись від всього. Мати стосунки, аби була така галочка - шлях у нікуди для серця.
Не навантажуйте себе зайвими думками, вчинками, потребами і повинностями комусь.
Чудово розумію Ваш стан, бо сама колись у такому була. З цього потрібно вирости, дозволити собі переступити через гнітючість і відкрити двері у щастя.
Зараз я напишу дурницю... Але Вам є чого бути щасливою. Руки є? Ноги є? Голова є? Маєте можливість бачити красу? А чути спів пташок? А тепер уявіть скільки людей хотіли б бути такими "бажаючими зникнути" як Ви? Ви - щаслива. Насолоджуйтесь і не навантажуйте "глобальними" проблемами. Отримуйте радість від того, що маєте і тільки тоді зможете мати більше.

це не дурниця! Це дісно щастя, і для початку варто навчитись бачити щастя у елементарному чого я і вчусь...