роздуми під пекучим сонцем

Жара! невиносима жара, від якої ти стараєшся сховатись, втекти, просто вилізти з свого тіла і полетіти кудись далеко-далеко, де не так жарко, де падає дощик, де вулички наповнені ароматом кави, де все таке знайоме і дороге...Вузенькі, кривенькі вулички, така ненависна бруківка, старовинні будинки...Ех, настальгія. Тут зрозуміла яке класне наше місто, що означає рідне, своє... побачила я багато, але всеодно хочу повернутись додому...До затищного, домашнього міста, наповненого спогадами, історією, якоюсь буденною урочистістю! Старенькі трамвайчики...Ех, як я за ними скучаю! Не повірите, але наші травмайчики несуть якусь хорошу атмосферу..атмосферу затишку, спокою...І нічого що в них в літку можна зжаритись і чекаючи на свій травмай дізнатись про все на світі і сто разів проклясти себе що вирішив їхати, а не іти пішки...Але це львівський трамвай! старенький львівський трамвайчик!
А львівський шоколад...ммм, як я за ним скучила!
Нічне місто...старовинні фонарі, високий замок, прохолода...вогняні шоу біля ратуші...а головне українська мова...яка ж вона прекрасна!