продовження

Ну що ж, таке довгоочікуване продовження...можливо уже і не таке красномовне як початок, але постраюсь написати в тому ж дусі. Щось на вихідних до мене не завітала муза..та і зараз погода не сприяє..похмуро, холодно і накрапає дощ. Горнятко смачної, запашної кави, сховані від всіх печенька (а то тут всі закохались у український крекер і тільки чекають щоб я його витягла зі сховку) і купа думок в голові.

Прогулянка казковим парком, це було щось особливе і неймовірне! Омріяна прохолода, відчуття свободи, прекрасні краєвиди, і неповторної краси замок на воді... Щоб описати цю всю красу не вистачає слів. А найголовніше – цікавий супутник, який уже тисячі раз прогулювався цим парком і знає кожне деревце, кожну доріжку...Зараз я навіть не пригадаю про що ми говорили, в голові залишились обривки розмов, я була просто зачарована! Пробуєш згадати це все, і просто не розумієш, як можна було розмовляти на стільки тем, за такий, як на мене короткий проміжок часу! Скільки країн світу він відвідав, скільки традицій і культур він пізнав...І він лише на рік старший від мене! Незвично...
Наша прогулянка закінчилась, як ми побачили що вже сонце «купається» в воді озера...Це так красиво дивитись, як сонячні промені потопають у воді, і здається що вода от-от поглине його...Велике, розжарене за цілий день сонце, хоче спочинку, пробує його знайти то за гілками величних дубів, то за башнями замку, то у воді...Захід сонця у парку бува казковим...Потрібно було повертатись додому...а так не хотілось...В інституті уже практично нікого не було, пару учасників програми які спішили у Відень, щоб подивитись футбол, працівники-трудоголіки , які ще навіть не думали збиратись і ми! Замок тішив своєю тишиною, ніколи не було так тихо, як тоді...Завжди багато народу, а у вечері все стає спокійним, роздумливим...навіть чимось гнітючим...
Зачарована новим знайомством я переплутала все що можна було, мої глибокі знання з німецької взагалі знівелювались до нуля, я навіть переплутала що вихідні, а що робочі дні(ну це все щой знала по німецьки). Тож спішила я на автобус, який ходить лише повихідних Мій новий знайомий зустрів мене на зупинці автобуса, посміявся, і «потішив» що автобус приїде через півгодини. Щоб не скучати, запросив він мене на морозиво. І знову цікаві історії життя, нові враження, нові емоції... морозиво тут дійсно в тисячі раз смачніше ніж в Україні. Правда від жари воно дуже швидко тануло, так само як і я від компліментів співрозмовника. Неймовірне відчуття, коли ти знаєш людину декілька годин, але ти читаєш її думки, ми легко продовжували фрази один одного, розуміли один одного з півслова...а найсмішніше, що людина, яка ніколи не чула української мови, розуміла її. Він сам дивувався як це можливе. А то часом не знаходила в своїй голові російських відповідників говорила українське слово, хоч воно взагалі не схоже на російське, але ми один одного розуміли.
20 20- час коли прибуває автобус...і так не хочеться покидати компанію такого неймовірного супутника... так цікаво, не обтяжливо, так приємно бути з людиною...
На зупинці було декілька учасників програми, на їхніх обличчях було здивування. Маленька, соромязлива дівчинка, яка особливо не бере активної участі в розмовах, яка з острахом ставиться до шумних компаній , перетворилась на таку щебетуху. Нікому невідомо мова, тисячі слів на хвилуну, неймовірні емоції, іскорки в очах...в автобусі було тисячу питань на зразок «what happened, it is your boyfriend?» . І що на таке відповісти? Хлопець, не хлопець..просто людина, яка запалила в моїй душі вогонь. Чарівна посмішка на прощання і звісно поцілунок у руку...
Після такого, ти дійсно почуваєш себе принцесою. Живеш у замку, і принц навіть зявився. Все як у казці. От цікаво, чи ця казка буде мати хороший кінець, чи ні, чи взагалі в цій казці буде кінець? Цілу ніч в голові жили тисячі думок про прогулянку, очікування нового дня, нових емоцій і вражень...Тисячі питань, а що далі? А як далі, А воно мені треба? Чи знову це просто моє нове захоплення і нове розчарування, чи знову буде боляче як завжди... На ці питання я ще досі не знайшла відповіді...Ще білише як 2 місяці щоб зрозуміти що буде далі...