Перший курс

Як це було давно, і навіть не віриться що пройшло лише якихось 5 років. Переглядаючи старі фотографії в голові закрадається думка, а це дійсно я, а це дійсно було зі мною? Щоденники, анкети, переписка під час пар, як смішно це перечитувати. коли ти заглядаєш на ті обривки уже історії мимоволі навертаються сльози. Нездійсненні мрії, бажання бути найкращою, найрозумнішою, здружитись з найкращими людьми і не здаватись ботаном. Приємно згадувати ці миті.
Перший прогул пари, перша неправильна відповідь, перший завалений модуль...Перша сварка з друзями, перша закоханість в одногрупників. Читаю переписку з одногрупницею і стає смішно, невже це дійсно я?
Не віриться, що така пунктуальна людина як я, умудрилась запізнитись на першу пару в університеті, це також переше спізнення.
Перші мрії про шикарне життя і перше переконання що безплатний сир буває лише в мишоловці.

Згадую знайомство з одногрупника, так смішно було, всі поділились на табори і кожен боявся підійти не до "свого". приємно знаходити блокнотик з іменами, адресама, датами народження і мінімальним описом зовнішньості.
Мені пощастило навчатись з дівчинкою, яка також називалась Марія, але була пртилежністю мені. Бігіла за хлпцями, таємно залицялась до них. Скільки було різних авантюр, анонімок...Смішно зараз згадувати...Кінець був найсмішній, вона написала СМС, в якому вказала своє імя, і чомусь всі вирішили що це я...КУмедно згадувати ставлення хлопців до мене...
Стільки приємних спогадів з першого курсу...Але багато вже забулось, стерлось з памяті.
Стерлась із життя і дружба, яка була на першому курсі...Компанія з 4 людей жила як сімя, а зараз...Зараз все змінилось до невпізнавання. Список людей з якими ти не хотіла мати нічого спільного, став списком найкращих друзів...Найкращі друзі - найзапеклішими ворогами...Невіриться що саме так все сталось!
Ось яке воно життя, завжди вміє показати свої "коники".
На першому курсі, я б ніколи не повірила, що через 5 років я проживатиму у Відні...

З посмішкою і сльози я це пишу...Приємно згадувати, але важко усвідомлювати що це вже пройшло, більше такого не буде...Можливо через років 3 я буду зустрічати таких першо курсників і переконувати, які потрібні знання тобі тут дають в інституті...Перші пари, все аке не зрозуміле і нікому не потрібне..."тривіальні"задачі і не дороблені булочки, потрійні інтеграли і теореми Вейєштрассе, які ми вивчали ще в школи чи в садочку...Толмути книжок які ми набирали в бібліотеці, щоб бути найрозумнішими! Іскри в очах викладачів, за якими ми бігали щоб організувати консультацію...повертання додому в 21 год через ліс...Блуканням Львовом, збившись з дороги...Скільки всього було...Які ми були кумедні і наївні...Як цього буде не вистачати мені...Може через років 5 я навіть не згадаю імена всіх одногрупників, але зараз це ще свіже у памяті і не хочеться це забувати, забувати той неповторний студентський час!