Навіяне самотністю

Так не вистачає підтримки, ніжних слів, любові...Досягла усього що хотіла, можна відпочити і шукати нову мету, а навіть нема з ким похвалитись...
Так важко на душі, все просто розїдає з середини. Цілий день переписуєшся з знайомими ні про що, просто так щоб не здуріти від болю, від розчарування. Відчуваєш себе "псіхом адіночкою"!

Сьогодні розмовляла з людиною в яку була закохана...чому була, навіть ще досі є, таке неповторне відчуття, відчуття щастя, хоч лише 1 год. Якби я його ненавиділа, скільки болю він мені завдав, скільки розчарувань, але все забулось, забулось в одну мить. В мить коли він просто доторкнувся до моєї руки, що взяти в мене зошит. Це був не просто дотик, це було щось...щось таке ще не можливо описати. Він неначе доторкнувся до мого серця, обійняв його, зігрів своїм теплом, і це всього за мить, мить дотику!Розуміє що то просто абсурд і даром будую надії...Але яка це була приємна мить, він напевно цього навіть не відчув, йому потрібен був хошит...А от я...Моя душа неначе злетіла десь далеко від щастя! Година розмови після практично піврічної мовчанки, це було щось. Проста, не вимушена, і розмова лише наша, незважаючи ні на кого хто був біля нас. І випадковий телефонний дзвінок перервав її..
Скажете здуріла, так!!я здуріла від моменту щастя! Так хочу бути коханою...Так одиноко сидіти в чотирьох стінах! Так одиноко у натовпі!!!

А ще так смішно, колишній хлопець видалився з друзів у соцмережі. Десь глибоко в душі щось ойкнуло, згадались його слова що буде добиватись мене, що докаже що дійсно мене дуже сильно кохає, що навіть якщо ми не будем разом, то він не зможе без мене, то хоть будем друзями...Смішно, не сказавши ні слова...Але так треба було зробити давно.

Пробую себе розвеселити і щось нічого не виходить, треба іти спати, а в голові каша, каща всього, нових планів, нових ідей, почутів, а воно все таке різне, одне одному суперечить.Ех, і чого я така "істєрічка", чому не можу простіше до того всього ставитись?щей пісенька "Струна" в голові крутиться...і чого я така дурна?