набридло...

Як то все набридло, набридло все! Вся фальшивість людей, вся бадужість...Як так можна? Як можуть найближчі друзі зраджувати, та щей в найважливішу мить?
Набридло кожного разу ставати на одній і ті ж самі граблі - на довіру людям!
Набридло бути ідеальною! Чому я маю могти все! Все що завгодно?! А для чого воно мені?А хтось запитав мене чи я цього хочу, яка користь мені з того. Тисячі раз себе питаю, відповідь одна - приємно роботи комусь добре, а мені взамін що - ніж у спину?
Як боляче коли з тебе роблять повну дуру, опускають "нижче плінтуса", лише через якусь маленьку помилку...Навіть не помилку, а просто слабкість! Просто не бажання бути сильною, всемогучою і всезнаючою!Просто захотілось бути звичайною, такою як всі...
Як хочеться все зубути, зняти з себе всю відповідальність, просто забити болт на все і насолоджуватись життям. А що означає "насолоджуватись життям"? Просто бути щасливою, не викладаючись на всі 100%, коли вже стає всеодно...
НАБРИДЛО!НАБРИДЛО! Хочу здатись, хочу просто зникнути і щоб мене білше не чіпав. Так боляче! Болить все, біль душі, це напевно найстрашніший біль! Мене вивертає з середини, давить і викручує. Сльози течуть вже самі по-собі. Просто обідно, що всі твої старання не ціняться і ти як той клоун добивашся того, чого нікому не треба. Хотілось подивитись, а що було б, якби я цього не робила?!
Так хочеться повернути час назад, поступити в парнокопитний і не мучитись, жити для себе, а не для якоїсь науки! А взагалі-то хочеться бути котом...Як йому добре...Їсти, спати, бавитись з хазяїнами, бігати...Безтурботне життя...як мені такого хочеться...
Хочу здатись, але кому здатись? Самій собі і що?І що з того вийде?Кому стане краще? За тебе навіть не згадають, ти сіра мишка в натовпі!А гірше зробиш лише собі! А далі котити це колесо життя мені не підсилу. Треба змін, а я навіть не знаю яких...Пробувала все і поверталась до того самого, може це моя доля отак розриватись з середини по-ночах, а ранком ставати знову всесильною і всемогучою? І що з того? я відчуваю що мене на таке на довго не вистачить!
Мене біль просто розриває...Я не можу більше так. Що завтра стукнути по столі, швирнути всіма паперами і піти, як хочеться це зробити, але є обовязок, який я маю виконати...і знову обовязки, і знову "мушу", "треба". Набрило...Вже стоїть поперек горла...хочу зникнути...як я давно цього не хотіла...А тепер хочу ще сильніше ніж завжди.Не вистачає сил далі таке терпіти, жити з таким.