дорослішаємо...

Так смішно, ніби нічого особливо не змінилось, але водночас все стає якимось не таким. Стаєш іншою, інколи навіть чужою для себе. Стаєш дорослою цьоцьою, на яку ти колись дивилась з острахом, цікавістю...Я собі це якось по-іншому уявляла, а воно все якось...якось дивно, якось не так кардинально, але і не так якби здавалсь що мало бути.
На очах з'явилася чорна підводка, а на нігтях - то френч, то червоний. Дізналися, що таке смерть, що таке втрачати, забувати, викидати, залишати позаду і замикати двері. В соцмережах у всіх вже не «все складно», вже не закриті друзі. Довелося визнати, що все або просто, або ніяк, і нічого зображувати драму! Тепер можна носити високі підбори, відповідати за свої вчинки і приймати
рішення.Телефонних дзвінків чекаєш все рідше, вимикаєш телефон все частіше, розчаровуватися в людях все звичніше, а купувати дорогі сумки - все логічніше. Тепер ніхто не питає, що Дід Мороз подарував на Новий рік. Мультики припадають пилом у шафі, а у кого-то вже й свої діточки. Радіти сонечку все складніше. А ненавидіти дощ - легше, адже він все псує, бруднить. Літо - це не «ніякої школи!», А Туреччина, Єгипет і курортні романи. З'явилося стільки цікавих слів: інститут, іспити, сесія, робота, стрес, дієта, любов, використовувати, забути ..але вони так швидко набридли. Щирість десь загубилася...
от таке воно дорослішання...дивне, не звичне, але нічого не зробиш