...

Боляче, що попереду втрата. Я не можу і не хочу прийняти існування смерті! Заперечую очевидне, прокручую минуле, шукаю помилку... Це так страшно, коли ті кляті хімії не дають результату! Напередодні діагнозу рак, мені снився сон, як боса і гола йду по брудній дорозі в темноті, а потім на руках тримаю хлопчика і хочу його захистити, обнімаю і цілую...
Мій батько не був ідеальним, скоріше навпаки - складна людина, особливо для близьких. Але він був щирий, розумний, чесний і беззахисний... беззахисний в цьому світі! І навіть в коридорі онколікарні, пропрацювавши 40 років лікарем, беззахисно чекав своєї черги на ту кляту хімію, яку йому потрібно по «протоколу».... Черга з хворих у коридорі, де не всім вистачає стільця! Повільна смерть в муках, яку спостерігають близькі... Але хочеться, щоб час не закінчувався...ще поживи трохи...прошу....