...

Чи можна бути готовим до неї? Ця кістлява стара з косою завжди невчасно! Мені не вистачило одного дня...
Бабусю, Ви давно її чекали, прощальне слово було написане, одяг зладнований, а я не хотіла чути... Відкидала те, що неодмінно станеться в якусь іншу паралель, інше десятиліття... Не все встигла сказати... Чому так важко говорити живим «люблю»? А тепер так хочеться притиснутись до Вашої старечої щоки і ридати, стискаючи покручені тверді долоні, гладити сиві пасма на чолі...
Я все спланувала на ці вихідні - олів‘є, бульйон, попрані сорочки, той паштет, який Ви просили... Чуєте, бабусю?!

Вибачте, що недостатньо була з Вами, мені забракло того одного дня, щоб сказати, як люблю... щоб набутися. Лише перечитую вірші в зошитах, які пахнуть Вами і ридаю...
Пробачте мене...

Найнезабутніше з облич,
Таке єдине Боже, Боже
Не плач, не муч його, не клич,
Він не відізветься - не може.
Там нема печалі, ані сліз, ні дня, ні вечора, ні рання...
Його нема ніде - Він скрізь. Вже в остаточній формі існування.