Зрада чоловіка, що робити?

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

От, як не хочете бачити свої стосунки такими, які вони є насправді, так і не хочете читати тут про це. Буде Вам дуже, важко ще важче ніж то буває, нажаль.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Я думаю, що те, якими насправді є стосунки, і всі їх нюанси, знає тільки сама Anty. А ми бачимо тільки вершину айсберга, або, якщо хочете, нарив, який визрів через, можливо, не очевидні для нас причини. От ми дивимося на цю вершину і розмірковуємо та радимо "на задану тему". Якщо Anty сама не захоче у всьому розібратися (навіть без подальшого обговорення на форумі, просто так між іншим вислухавши наші теорії), тверезо проаналізувати стосунки і почуття і зробити самостійний висновок ), то віз буде і далі там, і буде чимдалі гірше.
П.с. Зі свого досвіду, керуючись залізно аргументованими порадами абсолютно від щирого серця (без іронії), я могла б запросто розвалити свою таки досить непогану сім"ю. Але обрала інший, складніший шлях, який вимагає від мене значно більшої мудрості, хитрості і роботи над собою і чоловіком, ніж виставляння його речей на вулицю, проте йдемо ним без "воєнних дій" і стресів, особливо для дитини. Не без приколів і проколів, але то життя..

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Та, власне, я не кажу про те, що ми тут маєм третє око і все знаємо але вона знає. Роздумів і порад вже було, як на мене достатньо зі всіх вершин айсберга але жодні ніяк не співпадають із баченням/бажанням Анті. Тому, так- немає сенсу більше про ситуацію її сім"ї писати тиради.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Аяяй, бідний чоловік, і дружина не така, і по гороскопу Стрілець, і шо ше там, не пам!ятаю)))) Анти, життя триває. Я читаю Вас і пригадую свою давнішню ситуацію, і слова свого колишнього чоловіка- ну як ти не розумієш, я ж її люблю)))) І себе винила точно так само як Ви . Дайте собі спокій. Не копирсайтесь в собі. То все прийде з віком- і розуміння ситуації, і розуміння себе. Наразі Ваша головна задача- відпустити його психологічно, і не впасти у відчай. Тяжко, погоджуюсь, але як він собі так вирішив, а Ви зробили все, що вважали за потрібне у цій ситуації- то розслабтесь, не їжте себе. Все, що не робиться- все на краще)))

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

і я так думаю
оце найгірше, він просто хоче запасний аеродром мати, при тому, що головною ціллю таки лишається ота підлегла
і оті деталі, Анті, не питайте і не слухайте (типу відшила/не відшила, лізе на голову/не лізе на голову), це, приміряючи на себе, мене б принижувало
свої проблеми нехай сам вирішує, яка там відповідальність? це що ви його по генделикам ганяєте, щоб стрес знімав? ви он якось без зайвого алкоголю свої проблеми вирішуєте!
обговорюйте краще з ним синочка, який так і лишився спільним, його потреби
а оце "ти мене любиш?" - це взагалі знущання,

якісь танці на могилі

---------- Додано в 14:30 ---------- Попередній допис був написаний в 14:27 ----------

ну як тут не піти наліво?
і як інші витримують сімейне життя?

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Надзвичайні слова є з пісні, які правда, теж потрібно правильно зрозуміти):
"Не знаю хто, але так праведно сказав:
Любов останньою ніколи не буває".

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

так, правильно, але чому у більшості чоловіків вистачає сміливості мати інтрижку на стороні, а от грамотно вирішити ситуацію з дружиною- то ні? та це, напевно, риторичне питання, бо ж чоловіки- це великі діти. От і мусить жінка вишукувати в собі оте- а може, я щось не так зробила, не так сказкла. В тому, що розпадається шлюб, винні двоє, хтось в меншій, а хтось в більшій степені.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

І я не втрималася тримати мовчанку. Хто тут винний, хто правий - це не мені визначати. Я й не беруся до цього. Хочу лише додати кілька ремарок. На мій погляд, одружені чоловіки дуже ліниві щодо радикальних змін. (Працюю у виключно чоловічому колективі і з роками почала відкривати для себе призму їхнього бачення). Отже, на мою думку, вам краще не давати зараз на розлучення. Навіть, якщо ви будете жити окремо і кожний своїм незалежним життям - чоловік, зазвичай, ще не скоро "дійде" до власної ініціативи розірвати шлюб. Це жінки з гаряча можуть все і всіх))). Єдине питання тут з аліментами може виникнути. Але якщо це не проблема, то хай та, яка розлучила, живе з думкою що її мужчина не її до кінця. Вона буде пиляти його, адже штамп у паспорті з чужим прізвищем колотиме у всіх підходящих моментах. Чому Ви маєте робити все своїми руками. Зараз для Вас головне - зберегти свої нерви і здоров'я і подбати про сина. Хай вона усвідомить ціну своїх дій. Бо занадто все просто виходить - закрутила голову мужчині, на роботі покеровує ним, жінка законна поступилася тихо-мирно, ще й квартира на халяву дістанеться.
Ну, звичайно, я можу бути неправа - їснуть же вийнятки із загальної теорії)). Простіть мені мою жорстокість, але, я вважаю, це лише справедливість.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Анти, робiть так, як краще вам. Як психiчно комфортнiше.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Щось я в цьому місці не пойняла.. Знаю декілька щасливо одружених пар, де кожен на своєму прізвищі, і проблем немає. А якщо маєте на увазі штамп про одруження, так історію ж не перепишеш.. Хоча, моя знайома після розлучення і повернення на своє прізвище паспорт з "клеймом" технічно загубила, і потім отримала чистенький, та й по всьому.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Малось на увазі не давати розлучення, щоб по паспорті він був одружений, а не вільним чоловіком.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Як на мене то якась дурниця і дитячий садок. Яка різниця, що на папері?
Чи для когось секрет, що штамп в паспорті не впливає ні на почуття любові ні на почуття обов"язку?

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Так само, як і не втримує від зради(

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

от власне, що він формально чоловіка не стримає, і його наявність для жінки, яка хоче з ним бути (і має на глибоко на увазі вашу сім"ю, якщо свідомо починає стосунки з одруженим) не має ніякого значення.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Просто згодом коханка може і захоче щоб він був вільним, а тут можливо і почнеться.....

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Щось ви, дівчата, не за ту зброю беретесь. Прив"язувати чоловіка штампом - це полегшена версія того, щоб народити від нього 10 дітей, "щоб нікуди не дівся" (і то не факт..). Як захоче розійтися - то знайде спосіб (якщо не помиляюся, при багаторічному проживанні окремо можуть і дистанційно розлучити). Ну і подумайте, як воно, знати, що він вертається до вас тільки тому, що турнула втомлена очікуванням коханка (бо якщо там любов, то їм і штамп ні до чого)? Може, він не вас оцінив, а так, з безвиході..

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

розлучення і аліменти- це два окремих процеси. На аліменти жінка може подавати і перебуваючи у шлюбі.

так він їй не потрібний. Власне ж його відштовхнули, коли він вже пішов із сім ї фактично. ( п.с. частина із тих, хто заводить інтрижку на стороні, як з числа чоловіків, так і з числа жінок, якраз потребують "зайнятого" . Бо тоді менше зобо вязань. А коли звільняється- уже стає непотрібним ( нецікавим, проблемним, з претензіями та мало чого)

от бідака мужчина . Та тут він у будь-якому випадку в програші- він любить- його не люблять ( з якої радості тепер суперниця буде "усвідомлювати ціну своїх дій", вона ж з сім ї його не забирала? У неї був свій інтерес до одруженго зайнятого мужчини, який закохався. У неї ж- почуття до нього інші. З сім ї пішов він сам. І пішов не до суперниці ( бо його не прийняли), а просто пішов. А робочі стосунки тут узагалі ні до чого ( хто ким покеровує)

А взагалі- час покаже , що до чого. Суть одна: є молода красива жінка, є маленька дитинка. І їм обидвом просто варто почати жити для себе. А якщо у чоловіка реально є почуття і він сім ю цінує- тоді повернеться сам. І вже питання: приймуть його чи ні у сім ї.

От просто теж такий банальний приклад: коли ви цінуєте , поважаєте іншу людину ( вже не кажу про любов, просто про повагу), ви ж не будете робити їй боляче, якщо знаєте, що можете глибоко поранити своїми словами та вчинками? Коли любите, не скажете " я тебе не люблю, люблю іншого і не хлопнете дверима". Бо тоді переживаєте за почуття того, кого любите. Навіть якщо є захоплення- будете приховувати до останнього. І навіть коли все-таки зізнаєтесь, але вам дорога ваша половинка і ви хочете бути у сім ї, то будете робити все для того, щоб оцей "зальот" вам пробачили . І не важливо чи пробачать вам його в реальності, але коли цінуються стосунки, то будеться робити спроби, щоб повернути і любов і довіру як дружини, так і дітей.Коли ж почуттів немає-тоді можна говорити, не задумуючись про те, якого болю завдається. Можна йти і днями "переживати" з друзями, за склянкою, ще деінде, але не робити жодного кроку назустріч , щоб тебе пробачили. А питання " а ти мене любиш" - це для власного заспокоєння того, хто йде ( ну бо раз тут його люблять- значить у випадку чого- приймуть назад). От чесно, якщо людина тобі дорога, то ти землю будеш гризти, лиш би повернути довіру. Навіть якщо тобі і не пробачать і не пустять назад, але будеш принаймні пробувати.

---------- Додано в 20:42 ---------- Попередній допис був написаний в 20:36 ----------

теж історія моєї хорошої знайомої: практично така сама. як нам описала форумлянка. Теж суперниця- співробітниця, теж слова " я тебе не люблю"...З тою лиш різницею, що у шлюбі вони перебували 15 років. Як вона це пережила-знає лише вона одна. В певний момент на початку чоловік хотів повернутися ( ну бо в тих інших стосунках щось не складалося) Дружина назад не прийняла. Зараз вона заміжня вдруге. І дуже вдячна своєму екс-чоловікові за те, що свого часу він зробив так, як зробив. Бо по іншому не зустріла би таку людину, з якою є зараз і яку безмежно поважає і її дитина..

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Роздуми на тему…
Цей допис – реакція на відчуття певної несправедливості щодо… щодо тих, хто зрадив. Якось так просто все зі сторони виглядало для мене довги роки, коли бачив\чув про подібні житєйскі історії в когось інакшого - все ж просто: той, хто зрадив (зрадила) – казьол (каза), друга сторона – бідна-нещасна, несправедливо ображена, знецінена, ібо… (тут в кого яка фантазія, досвід, вставляємо продовження).
Але.
Стикнувшись із зрадою, хоча, швидше не стикнувшись, а пірнувши з головою, занурившись настільки глибоко, що, часом здавалось, що ніколи вже і не випливу, зробив декілька спостережень,які спільні є практично для усіх пар, як тих, що вже перейшли Рубікон, так і тих, хто рано чи пізно до нього наблизиться. Пишу так категорично, тому що це статистика. Не наукова, і навіть не публіцистична, це моя власна статистика, суб’єктивна.

Трохи відступлю. Пропрацювавши більше 15 років на керівних посадах, я стикнувся із дивним казусом. Коли людина приходить на співбесіду, щоби мати можливість обійняти ту, чи іншу посаду, скільки жаги та натхнення до роботи світиться в її очах! Скільки щирого захвату від можливості працювати саме тут, і саме за ці гроші, які пропонуються! І, безумовно, всі цілком усвідомлюють, як це непросто, із 10 до 19 виконувати цю безліч марудних і нецікавих завдань і вимог, які пропонуються, але безумовно всі погоджуються, бо це несуттєво, бо він\вона «праффєсіонал», і готові прям вже землю рити заради… бла-бла-бла… Приймаю на роботу. І буквально через місяць-два, коли ще донедавна претендент, а сьогодні якоби спеціаліст притерся до колективу, до ритму підприємства, до вимог керівництва, відбувається дивна метаморфоза: ця особа спочатку потихеньку, а потім все більш наполегливо робить все, щоб робити поменше, при цьому або тупо «динамлячи», саботуючи вказівки керівництва, або спихаючи по-можливості відповідальність на іших. І шо ми маємо через півроку? Якоби спеціаліста, який прекрасно знає, чому керівник баран, як він постійно, зранку до ночі помиляється, випиваючи всі соки із нього, самого прекрасного і розумного в мірє спеца, при цьому за ці мізерні, смішні і неадекватні гроші…Абсолютно забувається про те, що белькотілося на співбесіді, абсолютно не береться до уваги те, що за цих півроку той самий безпосередній казьол-начальник шістнадцять разів відпускав його з роботи раніше, бо тре, і сімнадцять разів брав на себе відповідальність перед своїм, ще вищім начальством, коли цей спєц, або тупо не виконував своїх прямих обов’язків, або відпускав його з роботи «на бульбу», «весілля», або просто «голова болить»… Чим це все закінчується, зрозуміло: перше попередження, друге, китайське, і, врешті-решт – «Арівідерчі». Ось так спокійно, а-рі-ві-дер-чі. Йо-майо, що тут починається: істерики, крик, прохання, погрози… І майже ні до кого не доходить, що його звільняють не тому, що він недобра людина, а тільки тому, що він САМ неодноразово, а кілька десятків, сотень раз порушував контракт, СВОЇ зобов’язання. Кінець знову ж таки, всім відомий. Людина іде геть, і я для цієї людини навіки казьол. А він\вона для себе і надалі залишаться кращими в світі спецами, тіко недооціненими мною, гадом і зажраним моральним уродом

Нічого не нагадує? Як кажуть в центральній Україні, так отож.

Так і в сім’ї. За однією лиш різницею. В парі ми постійно граємо одночасно ролі і керівників, і підлеглих. А модель приблизно така сама. Проходить деякий час після «підписання контракту», і ми чи свідомо, чи підсвідомо, починаємо звинувачувати одне одного у тому, що нам некомфортно. Ми очікуємо, що ця людина, що кожен день із нами, створена для того, щоби зробити нас щасливими. І в цьому наша головна біда. Нам здається, що саме ми, саме я зробив\роблю так багато, при цьому так люблячи свою половину. А насправді, партнер-то думає Так само. І ніхто вже не пам’ятає, з чого почався розкол. Пам’ятається тільки те, коли він, або вона зробили нам боляче, неприємно, некомфортно. І, навіть коли ми беремо на себе вину за якісь прогрішення, це насправді не означає «вибач.я зрозумів. я беру на себе відповідальність. я виправлю ситуацію», це означає «казьол,ти мене знову підловив на помилці, ткнув мордою в болото.Я вибачусь, але ПЕРЕД ТОБОЮ.»
Наша проблема в тому, що ми вибачаємось перед партнером, при цьому не беручі на себе відповідальність. Ми ж такі кльові. А він\вона того просто не цінує. Знецінює.
Брехня! Ми брешемо самі собі. Ми самі себе знецінюємо, ми самі собі не вибачаємо, тому що ж ми такі кльові  Ми уникаємо відповідальності перед самими собою, ми не усвідомлюємо того, що сім’я – це 50% - ми. Підкреслюю, 50%. Не більше, і не менше. Так записано в контракті, і ми його узгодили. Але чомусь ми завжди дивимося на 50% партнера, і вони ніколи не здаються нам такими значущими – П’ятдесят відсотків. Вони для нас завжди виглядають…ну… максимум на 20. І пашло-паєхало. Ми відчуваємо себе недооціненими, самі ж переоцінюючи свою роль. Ми уникаємо відповідальності перед собою. Ми попросту не вміємо, а, головне не хочемо оцінювати себе адекватно. Бо це ж неприємно.
Але ж і партнеру теж.
І проходять дні, потім місяці, роки, і парнтер для нас є чоловіком\дружиною «по-пачпорту», і, найгірше, знецінивши насправді не його, а себе, і почуття в нас так само вже робляться «по-пачпорту». Ми їх все частіше демонструємо для когось, а між собою вже навіть не посміхаємось. Є гарне російське слово - «опостылело».
І ось в партнера на горизонті з’являється інший роботодавець/підлеглий. Але там настільки легко працювати, і взагалі не потрібно! І бабла платять нємєряно! І вопше, офіс гарний, машина, дозвілля в неробочій час… І головне: ти такий/така цінний спеціаліст,без тебе аж ну-ніяк! Погодьтеся, не собі, а другу-подрузі, ми майже завжди в таких випадках радимо «попробувати» нову роботу, не кидаючи теперішньої. А тут запитання до самих себе. Що обрали би ми? Відповідь очевидна. Ми пробуємо. Хоча би тому, що це тілько нам здається, що ми – ексклюзивні, незрівнянні, і найкращі. Насправді – кожен з нас, такий самий, як і всі. І наші половинки, ті, які нам зрадили, – вони такі ж, як і ми. І їх, так як і нас, просто не влаштовують умови.
Подивіться на реакцію всіх, кого зрадили: як він\вона міг\могла! Я такий\така кльова, а він\вона…бла-бла-бла…
Називається це просто – нарцисичне ураження. В неті є повно інформації щодо цього стану.

Ліки я придумав собі сам. Я взяв на себе 50% відповідальності за минуле. Не більше, не менше.
Це дуже важко насправді. Але реально.

І цих 50% - це я. Це моя відповідальність, моє життя, моє майбутнє.

І тому я свою половину ні в чому не звинувачую. Вона ж – моє відображення, а я – її.
Принаймі, так записано в нашому контракті.
І я його не розірву.

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Не згідна з попереднім дописом!!! Я - це коли до відносин, коли ти сам собі, а коли разом - це ми. "Ми ніби разом - але кожен сам по собі" - це не сім'я!!!
Завжди ставлю себе на місце партнера: як ситуація виглядає з його боку, дуже класний прийом. І якщо в сім'ї щось не так - вина двох. Було б бажання розібратись. Порівнювати сім'ю з роботою - не найкращий варіант. Давайте порівняємо відносини між подружжям з відношеннями батьки-діти. Тут усе побудовано на любові.
А взагалі - дуже зручна позиція для виправдання зради - "мої 50% відповідальності"...

 

Відповідь: Зрада чоловіка, що робити?

Метафори метафорами, але ви вже мені вибачте, не до порівняння. Не подобається робота? Ідеш шукати іншу. Не влаштовує щось в сім'ї, пробуєш це змінити і вирішити проблему. Не можеш далі бути в сім'ї, ідеш з сім'ї. Це чесно. А шукати щось на стороні і далі підтримувати стосунки в сім'ї, а ще й виправдовувати це метафорами, то вже лицемірство чистої води.
Та й в принципі, що вам до того, як вас сприймають у зраді (окрім того, кого ви зрадили, звичайно). Чи ж це не нарцисизм, малювати себе якимось там в чужих очах. А ще й прекрасно перевалювати вину на того, кого ви зрадили.
Ну і чи ви думаєте, що комусь легше від того, що його вважають жертвою? Люди намагаються викарабкатися з тої муки і жити далі, аналізуючи в тому числі і свої помилки. Але от казати тебе зрадили, тут 50% твоєї вини, то ж сиди і не жалійся, це блюзнірство