Відповідь: Жити окремо думаю, що якби мені дозволили жити окремо, може б і заміж так рано не вийшла. рвалася ж з-під опіки... а натрапила...
Відповідь: Жити окремо я дозволю якщо дитина сама захоче, а наполягати на тому, що пора жити окремо не буду а дозволю тому, що тільки так і можна навчитися бути самостійним разом з тим, мої поради і домомога, в т.ч. фінансова будуть доступні цілободово і завжди зможе вернутися додому, якщо щось начудить хоча я планую виховати його так, щоб він вмів собі сам завжди добре давати раду, а не вертатися до мами з татом, але коли буде того всього вчитися, то помилки неминучі і навіть бажані для кращого засвоєння уроків зате ви дуже мудро дописували в тему про власний бізнес і ще й сперечалися чого б то? Додано через 1 годину 34 хвилини Deus igrok, ваша біографія змінюється залежно від теми розмови? Цитата:Я просто обожнюю такі висказування. А ви пробували хоча б працювати на себе? Працювати по 10-13 годин щодня? Працювати і не заробляти ні копійки? Працювати і вилазити з боргів і добиватись того про що навіть і не мріяли? Працювати і керувати колективом хоча б з 5 людей?
Відповідь: Жити окремо так? ну добре я така довірлива а те що раніше (в профілі) ваш вік був 30, а тепер 20 то була опечатка - я швидко вчуся
Відповідь: Жити окремо ))) Мій вік ніколи не був 30 ))) Там завжди стояло 20 Я дійсно працюю , що літа і зими з 12 роки ....
Відповідь: Жити окремо Я позволю. Хай поживе попробує, швидше життю навчиться. а як бути жити з дівчино\хлопцем....раді Бога, не сподобається - розбіжаться, зате собі життя не скалічить, і помилок не наробить....
Відповідь: Жити окремо Дозволю. Як виповниться 16-17 років і виявить бажання жити окремо - будь ласка Нічого в тому поганого не бачу. Тим більш, що я впевнена - як з дитинства закладеш в дитину цінності, життєві принципи, як поясниш, що добре, а що погано, так і по життю дитина буде йти з тим багажем. Так що в першу чергу сподіваюся на наші з чоловіком вміння виховати з доці ЛЮДИНУ.
Відповідь: Жити окремо ) 16-17 ...то вже ви загнули ))) І як утримувати себе і квартиру у такому віці ? )))
Відповідь: Жити окремо Не бачу нічого критичного у цьому віці Що заробить - на те і буде жити, чого не вистачить - допоможу. На те вони і батьки, щоб на них будь-якої миті можна було покластися
Відповідь: Жити окремо До 18 - нi, не пущу i не дозволю. Пiсля 18 - в Гамерицi це нормальна рiч. Дiти їдуть в iншi мiста вчитись, живуть на квартирах в гуртожитках, за це платять або позички на науку, або батьки. У нас буде видно. Я ледве вмовила маму щоб пустила брата вчитись в iнше мiсто в унiвер. Не хотiла щоб вiн мучився так як я. Я вчилась в самiсiнькому центрi Чiкаго - Gold Coast (золоте узбережжя, район такий) Мiй чоловiк (а тодi бойфренд) жив ЧЕРЕЗ ДОРОГУ вiд унiверситету!!!!! Вiн мене неодноразово кликав до себе жити, а мама -"НЕТ!", як це так, позор на цале село, бла бла бла. Оце я i їздила 1,5 год. в одну сторону як доїжджєюча, повчилась, i замiсть того щоб або нормально пiти на роботу десь пiсля обiду я чекала на вечiрнi класи, потiм 9:30 вечора на електричку i десь бiля 11 вечора я була дома. Уроки, або спати i в 6 ранку пiдйом - все по новiй. I працювала я на двох роботах, одна по вечорам одна на вихiдних. Нарештi як ми заручились то я сказала ВСЬО, IДУ! Шо то було плачiв i причитань i образ i все що завгодно. Я теж сумувала за нею i за братом, чоловiк аж не мiг повiрити що я б так нудьгувала за ними. А що вiн хотiв? З-пiд маминого даху та пiд його одразу - малявка.
Відповідь: Жити окремо Я -тільки за те, щоб діти після досягнення повноліття жили окремо. Я сама мала такий досвід ( з 17 - ти років окремо, і сама про себе піклувалась, батьки допомагали з грішми під час навчання). Наробила цілу купу помилок, але зате яка розумна стала! І до речі, життя окремо від батьків заставляє дітей серйозніше дивитись на життя і відноситись до партнерів обережніше і обачливіше. Ніколи не погоджусь з думкою, що вчитись треба на чужих помилках, так ніколи нічому не навчишся. А от коли на власній шкурі щось пережив, то запам"ятаєш надовго, і зможеш іншим розказати!
Відповідь: Жити окремо Відпущу, якщо схочу, бо то буде корисним для всіх. Діти справді вчаться бути самостійними та відповідальними, а для батьків це корисно тим, що не лізуть і не контролюють кожен крок вже дорослої дитини--нема такої спокуси, дитина ж бо окремо! Думаю, я спроможуся дати своїй дитині належне виховання, щоб вона правильно зрозуміла всі переваги окремого життя і не використовувала окреме від батьків помешкання для п"янок-гулянок.
Відповідь: Жити окремо Я проголосував - можливо. Бо не хочу бути категоричним. А ще хочу навести наш приклад. З моєю дружиною ми почали зустрічатися коли мені було 24, а їй - 17. Я вже працював і жив окремо від батьків, а вона закінчила 10-й клас школи. Це було навесні. Не дивлячись на всі косі погляди і злі язики наш роман бурхливо розвивався. Восени ми зрозуміли, що нам окремо ду-у-у-же погано! І стали жити разом. Батьки трохи посварили, але допомагали. Ми відбули перший і останній дзвоники, випускний вечір. Поїхали поступати у Харків в універ. Роза не добрала якихось клятих пару балів - кажуть, що місія була нездійсненна, але вийшло як вийшло. В Полтаву у пед (за направленням) вона не схотіла сама. Пішла в училище на секретаря керівника і комп. набір. Так схотіла. А восени ми дізнались, що вона вагітна. І зраділи. Я трохи сумував, що вона ж іще не здобула вищу освіту, а з маленьким це важче, але моя Розочка була переконана, що все буде гаразд. І переконала мене. Ми побралися без надто гучного весілля. І знову стали жити разом: мені 25, їй 18. Навчання вона не покинула - здала і екзамени, і дипломну (в якій я лише трохи допоміг) і без будь-яких: "Поставте мені дванадцять - я вагітна!". Їй би гордість цього не дозволила. Зараз нас вже троє: мені - 26, Розі - 19, Кірюшці - 20 (днів). Ми живемо окремо від батьків і самі глядимо малого, як би не важко вчитися бути батьками. Наші батьки нам допомагають і грошима, і куркою-яйкою, але у наше життя не втручаються, за що їм велика подяка. Отака історія. Можливо, для когось типова, але наша. Якщо ви запитаєте: "Чи дозволиш ти своєму синові (доньці) одружитися у 18 і пожертувувати навчанням і кар'єрою?" я відповім так само: "Можливо". Залежно від того, чи будуть він (вона) до того готові. А це - занадто багато факторів. Дякую за увагу.
Відповідь: Жити окремо хто чиïм впливам пiддайеться це ще питання. "при менi" в малечi одна "саветница" заохочувала подружку-форумчанку не приставати на бiк чолоавiка у виборi iменi дитинi. Ось так все вечером обговорили, зранку на прощання поцiлувались а пiсля роботи чоловiк не розумiйе хто жiнку пiдмiниаюв. Особисто я жив збатьками до одруження й в полiтесi, коли вчився,- так не вистарчало гуртожитку, ну типу без батькiв... Думаю, при можливостi, молодь майе жити самостiйно. Хоча може мамця з малку привчила що без неï кроку не ступлять.
Відповідь: Жити окремо Починаючи з 18 років Ваші діти взагалі не зобов'язані питати на це дозволу. Інша справа, що в них може не бути фінансових ресурсів для реалізації цього бажання без Вашої згоди.
Відповідь: Жити окремо Власне, я так теж думаю. До 18 р. мусить з батьками жити, після - "хазяін-барін". Я пішла з дому у 18 років до свого майбутнього (тоді ще) чоловіка. Дозволу НІ В КОГО не питала й порад не просила: поставила перед фактом. Батько мудро до того поставився, а мати "скорбєла" дуже довго, але змирилась, коли узнала, що ми збираємось одружитись. я тоді вже працювала (викладала у двох муз.школах), але й вчилась, тож батьки мені ще помагали (у нас так у сім"ї заведено, що навчання - то "святе" і треба утримувати того, хто вчиться). п.ес. мушу зауважити лише, що я з багатодітної сім"ї, де старші діти швидко дорослішають. вже у 5 років пам"ятаю себе свідомою та відповідальною за все, що роблю. працювати пішла у 16 років, як ще паспорту не отримала.
Відповідь: Жити окремо Якраз попалась мені ця тема дуже в тему))) Мій син вирішив з другом і дівчиною знімати собі квартиру, понюхати самостійного життя. Вчиться на третьому курсі, має стипендію, шукає роботу...і от моє та чоловіка ставлення до того цілком нормальне, тільки при умові, що буде мати з чого платити за ту квартиру. В разі чого, завжди можна прийти додому. Мама моя просто в істериці вже тиждень, репетує, що захотілось американщини...варіанти мною наведені про те, що він вже має майже 20 років і може сам вирішувати і що це простимулює його до відповідальності за своє життя, не доходять.. Хто правий? Як реагувати? Бо в мене дежавю...вона веде себе точно так само, як і 21 рік тому зі мною.
