Хвали мене мій язичку...

Поговоримо про нас, таких гарних, хороших та успішних.

Ну бо хто ще нас самих так похвалить, як ми себе?

 

Відповідь: Хвали мене мій язичку...

Бо я працюю! Нема часу на балачки зараз. Гілку під час обідньої перерви створювала. Одкровення з дому писатиму.

 

Відповідь: Хвали мене мій язичку...

З одного боку хвалити себе у нас вважається моветоном. Проте це можна назвати інакше. Можна реально розповісти про себе, без применшування і штучної сором'язливості.

Наприклад ви йдете на інтерв"ю і треба розповісти про себе. Якщо бути скромним, то знайдеться хтось менш скромний, але хоч і не кращий, то саме його візьмуть на посаду.

Працювала я тут в одній фірмі. Мали вони місце, я запропонувала свою подругу. Вона прийшла на інтерв'ю, а після інтерв'ю пішла додому. Я після інтерв'ю вже зразу знала, що мене беруть. Тобто зразу на фірмі лишилася. Після інтерв'ю з моєю подругою, мій бос прийшов до мене з винуватим виглядом, що ми мабуть її не візьмемо, бо вона взагалі нічого за себе не могла сказати. Тобто позиція була досить дивна: "от моє резюме, питайте, що вам треба". Довелося мені йому за неї розповісти, що обов'язкова, порядна, відповідальна, пунктуальна. Бос подумав трохи і взяв її. І був задоволений. Потім приходив мене питати, а як то так, що от я за себе могла розповісти і то так, що він вже під час інтерв'ю переконався, що я саме та людина, що йому треба, а вона не могла нічого сказати. Не міг повірити, що в Україні не вміють про себе говорити.

Я теж ніби не вміла, але навчилася. Як я себе не скажу, то хто скаже? Що? Маму брати на інтерв'ю? Чи друзів?

Мабуть, в Україні так тому, що багато робіт за знайомством дістаються.

 

Відповідь: Хвали мене мій язичку...

От про це мені і йдеться.

Проблема така, що коли я кажу комусь, що не треба боятися говорити про свої вміння та досягнення, то у нас це сприймається саме як те, що це буде нескромно. Мені теж коштувало зусиль, аби переступити всі упередження та стереотипи.

 

Відповідь: Хвали мене мій язичку...

Ну, на фірмі, де я зараз працюю, самі молоді.
А я не просто подаю себе краще чи гірше, я просто кажу, що я можу, а що ні. І тут не справа в тому, як і що говорити. Якщо я кажу правду, то яка проблема?

 

Відповідь: Хвали мене мій язичку...

Тут є так, що я ще й даю references, тобто телефони тих, у кого я раніше працювала, відповідно, спершу я за себе говорб, тоді за мене підтверджують. Але ще ніде, де я працювала, мною не були незадоволені. Якось так складається, що за що беруся, те роблю добре. І можу швидко вчитися новому та пристосовуватися до нових умов. Відповідно, якщо йшла з роботи, то тільки переконували лишитися, а коли до них дзвонили розпитати, яким я є працівником, то були лише позитивні відгуки.

Зрештою, я коли сюди приїхала, то англійською не могла навіть пояснити в магазині, що мені треба, а вже через рік знайшла досить хорошу роботу. І то не миття посуду чи прибирання, як то зазвичай стається зі старшими, котрі приїжджають, а робота для білоручок, фактично. Але от почала я шукати роботу в магазинах перше. Мене нікуди не брали, бо я для них мала зависокі кваліфікації. Доводилося викидати з резюме свій досвід, освіту... Мені того дуже не хотілося. І тоді мої друзі мені порадили пробувати на посади до якихось офісів та приватних фірм. Просто вони могли зі сторони оцінити мою англійську. Я не могла, бо вчила в домашніх умовах, сама, без жодних курсів. І раптом виявила, що дійсно моя англійська зовсім інша, ніж була ще якийсь час тому. Зараз мені кажуть, що моя англійська така, ніби я тут вже 25 років живу.