Хто у домі "тяглова конячка"?

це ну точно не лінь.
Має бути бажання здобувати краще, але не в хвилюванні, не в надриві

 

якщо платять три копійки, то Бог не забороняє поміняти роботу на кращу.

 

я вище те саме написала

 

Це лінь натуральна і є. От є робота, ну якось живемо. Можна шукати кращу, але то ж треба буде трохи таки похвилюватися і постаратися.

 

Йдеться про те що не варто ставати нещасним шукаючи ту нову роботу

 

Гроші дають можливості, реалізовуючи можливості отримуєш моральне задоволення.
Оце відчуття, що можеш собі позволити при бажанні...., що можеш порадувати себе всякими жіночими штучками,

 

Це якісь для мене незрозумілі категорії. З якої радості ставати нещасним шукаючи роботу, яка принесе моїй сім'ї суттєве полегшення матеріальне?

 

переживати що зараз її (роботи) ще нема, що була невдала спроба, що може ніколи і не вдастся її знайти. Емоції можуть бути різні в людини.

 

А я розумію... коли робота, яка приносить матеріальне полегшення, відбирає непропорційно багато до заробітку здоров'я, нервів і часу, про щастя важко говорити. А улюблена добре оплачувана робота — це, безумовно, дуже вагома частинка щастя.

 

хм. Ситуативно.
Взагалі багато з того, що є істинами для студентів, у практиці дорослих і сформованих людей виглядає дуже не дуже.
От студентські часи - це так. Я пішки ходитиму для економії, я підзаробляю і живу на стипендію, а на вечірці в гуртожитку я звізда і секс-бомба, бо я за копійки вмію на хенді вдягнутись, і пайєтками ліфчик розшию і от мені дивовижно сексуальна білизна.
Але давайте уявимо майбутнє людини, яка хоче мало. Чого вона прагне? А якщо керівник відділу хоче мало, то йому ніякого приколу нема вивести своїх працівників з мінімалки, і от вони живуть сім'ями на 500 грн на тиждень для задоволення всіх потреб.

"хоче мало" для мене доконечно закреслилось у мої років 25. Тоді людей, залежних від мене стало надто багато, щоб я хотіла мало.
інша річ - "не нарікає". От той, хто не нарікає, має більше шансів для щастя, це однозначно. Але не нарікає не тому, що випростав ноги в білих капцях і не намагається нічого змінити. Не нарікає якраз тому, що він є діячем свого життя, і ніхто йому не винен.

--- дописи об"єднано, 19 Грудень 2017 ---

працювати на повну, Бог все бачить. Працювати "для галочки" - це те саме, що лінуватись повністю.

--- дописи об"єднано, 19 Грудень 2017 ---

Ну і цілком окремими проблемами у топікстартера мені виглядає проблема матеріальна і проблема порозуміння в шлюбі. Вирішувати проблему порозуміння також треба, інша річ, що у стані зубожіння і виснажєння дуже нелегко робити кроки до подолання труднощів.

 

Ризик...Не всім він легко дається. Багатьом то коштує шалених нервів. Ти змінюєш хоч якесь стабільне місце заробітку на "кота в мішку"(можливо). В мого чоловіка дуже давно була схожа ситуація - пішов з насидженого місця на кращий варіант. З часом той кращий варіант виявився не таким вже й кращим. Повернувся до старого місця роботи.

100%. А ще той, хто вдячний Богу(долі і т.д.) за кожен "позитивний дріб'язок", що йому посилає доля.

 

В моєму світі людина не може бути щасливою будучи вільним і бідним художником, якщо вдома напівголодні діти. І хай я буду трохи менш вільна, але не така бідна. І усвідомлення того наскільки я докладають до доброту своїх близьких додасть мені щастя яке відбере (до речі це зовсім не обов'язково) інша робота.

--- дописи об"єднано, 19 Грудень 2017 ---

Я прагматична скотина. Добре що ризик важко дається, а дружина на грані депресії, і діти на підножному кормі легко даються - фу три разА. Це питання пріоритетів.

 

ніц ти не розумієш. Якщо ти колись робила щось попри ризик - отже, тобі дається легко.

та камон. Не прагматична, а нормальна. У всіх книжках про успіх, мету життя, мотивацію тощо починається з того, що є цілі (високі, красиві), а є пріоритети - те, що на кожному етапі досягнення високих красивих цілях тобі і сім'ї має бути що їсти і в що вбратись.

З останнього - Steve Tobak "Real Leaders Don't Follow"

Я прекрасно знаю, що таке економія і що таке 500 грн. Але якби мені сказали, що краще не буде, і треба економити, бо буде ще гірше, я би вирішувала дві проблеми - матеріальну і порозуміння, - але думаю, що першою - таки матеріальну (поки не буду в стані, придатному до порозуміння, ггг)

 

Двояко можна дивитися)
Говорити, що не в грошах щастя, коли є власний дім, добра зарплата, достаток, кошти на відпочинок і т.д. завжди простіше, ніж коли нема що вдягти чи діти напівголодні або нема коштів на ліки. Ну але то таке..

Є частина людей, які кажуть "йой, всьо так зле, грошів нема, йой біда чорнаааааа", але коли їм пропонують ліпшу роботу, де тре більше напрягатися,впахнути але буде більша зарплата, кажуть " та ну нєєє, нащо, мені і та робота добра". От чи в цьому випадку щастя в грошах - не знаю.

Маю приклад в родині, коли мама казала сину: нащо тобі йти на роботу з більшою зп, то ж новий колектив, будь на тій що є зараз, бо то стабільність, попри те, що син ту роботу ненавидів, - такої логіки не розумію: треба працювати над собою та йти до ліпшого.

Для мене і моєї сім'ї наріжний момент зараз то здоров'я та власне житло...тому так, якщо чоловік і я матимемо добру роботу з високою за - то мене зробить якщо не щасливішою, то точно позитивнішою та спокійнішою. Може я капець меркантильна зараза, звичайно..але мій тато все казав: " якщо не стає, то треба більше заробляти" ну або на крайняк, переділити, перепланувати фінанси...то за умови, що є що переплановувати)))

 

Ризик - це коли є що втрачати
А це

безвихідь.

 

Загалом погоджуюсь. Але деякі люди і свої ланцюги вважають набутками і не хочуть ними ризикувати.

 

Звісно, щастя не в грошах.
Щастя - коли поруч близькі люди, і вони здорові. Щастя - коли ти займаєшся справою, від якої кайфуєш, щастя - коли нічого не болить.
Якщо це все є, то і гроші будуть, бо займаєшся улюбленою справою (отже робиш добре), бо маєш здоров'я працювати. Коли рідні поруч, і вони здорові, можеш працювати і не переживати, не бути в напрузі, а із задоволенням заробляти гроші. А ще, коли жінка щаслива, то і чоловік краще заробляє. Якось так мені видається.
Самі гроші без вищеперерахованих цінностей не несуть щастя, ІМХО.

 

+1000000
Чи навіть підівчитися, або трошки перекваліфікуватися. Моя улюблена фраза з фільму "Москва сльозам не вірить", коли головна героїня проводила нараду, сказала "мене не цікавить чому ні, мене цікавить що було зроблено для того щоб було так"

 

Не всі. Є пара знайомих "фітоняшок". Обидві - рідкісне стерво. Всередині гниль така, що й не подумала б ніколи. Але за собою доглядають так, "аж гай шумить", басейни, спортзали, фітнес... А поводять себе в стосунках - не буду писати нецензурні слова.

А якщо жінка взагалі косметикою не користується? Вона автоматично опудало? І чи аж настільки обов"язково спортзал відвідувати? Ні, ну якщо є проблеми з вагою, якими конче треба займатись - не завадило б. Бо дома без досвідченого інструктора важкувато. А коли до фігури зауважень нема - йти, бо так модно і "коліжанки всі ходять"?

Чесно кажучи, якби я аж настільки залежала від оцінки інших, давно здуріла б.

За трендами ніколи не вженешся. А перетворювати все своє життя на відповідність певним образам, які змінюються мало не щодня - хіба в цьому полягає щастя? Хоча, можливо, для когось і полягає. Всі люди різні.

У мене інакший досвід. Я працювала в колективі з людьми різної статури, ваги (навіть за сотню кг), "доглянутості". І всі вони - професіонали у своїй справі. Конкретизую - це видавництва були. Якщо ви маєте на увазі роботу в модельному бізнесі, ювелірні салони, готельний бізнес - там на зовнішність зважають. Бо специфіка роботи інша.

Пальцями тикають абсолютно у всіх. Навіть в найідеальніших зовні. Подивіться, як зірок світового масштабу брудом поливають. Не існує людини, яка б усім подобалась. Чогось думала, що всі про це знають.

 

Це називається "вихід із зони комфорту".
Без цього прогрес неможливий.
Перевірено на собі.