Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
а в мене акурат перед карантином пралка вмерла, стара вже була, ремонтувати нема що....чекала чоловік приїде перед святами і купимо нову...наразі працює, бо віза закінчується , потім невідомо , як виїхати, довбоуряд тішиться, що заробітчан повернув додому, а я то розумію, що нас очікує нічого доброго, маю на увазі саме свою сім'ю, бо допомоги нема від кого чекати...одним словом, привіт 90-ті)
Моя жилетка останніх місяців - "не робіть так, бо ті і ті образяться". Чому я маю будувати своє життя з оглядкою на висосані з пальця чужі образи? При чому ці образи не через якійсь нехороші дії, а через моє рішення чинити так, як я хочу, казати чи не казати комусь мою ОСОБИСТУ інформацію. Я то приймаю і далі ті рішення, які сама хочу, але оте мозгоклюйство добиває просто. Як і прагнення нав'язати свою модель життя другим людям...дістало до сліз...
Ех, надоїло то все, сльози самі покотились від якоїсь безвиході з тим всім, давно вже так не плакала... Надіслано від мого Mi A3, використовуючи Tapatalk
ой і я з цим прийшла. Найбільше обіжає те, що інші можуть робити все що їм забажається, а "ти ж розумніша, промовчи, не обіжай, подумай що сказати". Злить, що треба підлаштовуватись під інших, щоб не ранити їхні ніжні душі, а то що тобі це не зручно - ну ти ж можеш зрозуміти. Ну і печалька, скоріше всього накрився морський відпочинок. Сьогодні наш готель написав, що за останньою інформацією від влади вони не зможуть нас прийняти і прислали ваучер на суму, яку ми оплатили з терміном дії 18 місяців. Читаю новини, також не дуже оптимістично все виглядає: країни, які нас цікавлять хочуть обмежити туризм
Просто похникаю Ну от чому коли в мене мігрень, мені терміново треба закінчити роботу, за вікном косять, в парку зрізають дерева і як бонус - сусіди ріжуть плитку вже рік тут живу - дуже тихий район. Отак щоб вже 2 години безперервного шуму ніколи не було І вишенька на торті - страшенно підвисає ноутбук. Ну як так може бути, чому як все- то відразу!
Чоловік сестри в реанімації... ковід. Минулого тижня померла його сестра... Зараз він з ускладненням... Страшенно переживаю за сестру, має купу супутніх захворювань... Хоч він і був на самоізоляції, але вони бачились на похороні. Батьки сестри теж в зоні ризику, бо спілкувались. Ще й ми сьогодні з дітьми до них заїхали на хвильку сто років нікуди дітей не волочимо в час карантину, а тут вирішили вигуляти їх, блін. Поки до них їхали подзвонила сестра з новиною дещо забрати, а тут дощ, то й до хати зайшли, бо вони дітей вже дуже давно не бачили, і пригнічені такі. І якось так важко у всіх на душі... І тривога така за всіх, а особливо за нього. Йому й так зараз дуже важко. Ех....
Мені малий розбив сьогодні ноут, швидше за все - безповоротно. Сама винувата - залишила його на прасувальній дошці, бо вирішила поробити фізкультуру з відео, поки він спав. Тай не забрала вчасно. Ніби і не сиджу в ньому дуже часто, і не дуже відчувала цінність від того що він у мене є, а зараз подумала , що купа систем, до яких паролів не пам’ятаю , бо всі давно були автозбережені і все вмикалося само... І ще одна реально велика печаль - навчання, яке зараз проходила он-лайн , заплатила за нього гроші, відбула наразі лиш половину лекцій, ще маю (майже терміново) зробити одне дом.завдання, щоб отримати на виході сертифікат! Ех... ще є ноут чоловіка, але він майже весь час працює, лекції з телефона слухати майже нереально, презентацій не видно. Ще мала деякі ідеї до втілення, майже зробила один давно омріяний сайт, купа матеріалів робочих. Навіть незнаю що то думати. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Рідко пишу дописи в цій темі, не люблю жалітися, але останні дні якісь такі тяжкі для мене. Менша ніяк не хоче бути без мене, взааагалі!, ще не ходить, лишити можна на старшу дочку чи чоловіка лише коли проснеться і в гарному настрої. Посадити гратися з кимось з них теж не проходить, максимум 5-10хв., далі повзе по хаті і шукає мене, та якби ж то в цьому проблема, коли мене знайде (а це в основному в кухні) то одразу чіпляється за мої ноги чи одяг, піднімається на ноги і спочатку ниє, а через пару секунд криком кричить щоб взяла на руки... ок, беру на руки, знов не те, починає викручуватися і випиратись, саджу на підлогу і все по новій... пробую давати різні кухонні девайси, максимум на 5 хв. вистачає.. думаю ну може зуби лізуть, але це ж вони будуть ще мінімум рік лізти.. погодувати теж велика проблема - в годувальному кріслі взагалі не сидить, саджу на коліна і годую, але вона постійно викручується і встає ногами мені на руках... в калясці сидіти не хоче, в ерго теж, раніше хоч спала трохи в колясці а зараз плаче/ниє і не засинає..... Виговорилась трохи, може полегшає, а то я ходжу зла на всіх і все і чекаю наступного етапу - коли вона піде, але чи стане легше, хо зна...
Здається мій Юра народився в один день з вашою дівчинкою.. він хоч і ходить. але поведінка один в один. залізе під спідницю і весь час ня-ня-ня.Старший з ним бавитись не хоче. відганяє.. та й таке. теж хожу зла.. їсти варю або найпростіше.типу макарон-гречки, а якщо борщ -то коли всі поснуть. вночі.. і ресурсу нема як отримати..
дайте п"ять )), в мого все те саме. Я все списую на зуби/магнітні бурі/погану погоду Вночі ще й спить препаскудно. Я просто тоді даю малого мужу, сама повертаюся на бік й намагаюся хоч трохи поспати між тими безкінечними годуваннями. В мене таке враження, що спить він пів-години, а їсть вночі годину
То якісь магнітні бурі-затемнення-зміна погоди Моя хоч на рік старша вже, але цей тиждень нудИть страшенно, теж постійно "на юцкі" і плаче по 10 разів на день. А коли я спала - вже й не пам'ятаю Цілу ніч товчеться, смокче, а потім ще й встає о 7 ранку і "здрастуй новий день" Я з того всього теж розмазня якась - знов вернулося денне ГВ, яке було в нас лише на сон
Ой, дівчата, понию з вами, то певно таки магнітні бурі. Бо в мого меншого істерики так посилились, з горщиком знову великий відкат, теж по пів дня на руки проситься, а то вже геть не немовля.... Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
реву пів-дня... сьогодні повідомили, що померла моя знайома, молода жінка 41 рік мама 4 діток, онкологія... згадався похорон моєї мами, якій було 47 і теж онкологія забрала, пройшло 14 років, і хоч я була тоді вже дорослою, але це невимовний біль, це розпач, це ніби втрата частини себе, -і знову наче все те пережила, думаючи про її діток.... Господи, потіш їх, бо слів бракує... І всі проблеми на фоні такої втрати, коли помирає молода жінка, мама- це крапля в морі...
Трішки понию. Організувала собі невеличку відпустку на кілька днів. Нарешті вдалося спланувати поїздку, на яку я дуже давно чекала. Трохи засмучувало те, що погода буде поганою, але, як виявилося, то не найбільша проблема. Речі зібрані, валіза спакована, все розплановано мало не до хвилин, виїзд через кілька годин - щойно дзвонить перевізник і повідомляє, що рейс скасовано. Ну дякую, що хоч сказали про це не прямо на вокзалі... Тепер треба терміново шукати, чим добратися. Називається, відпочила...
В мене буде філософська жилєтка. Як знайти мотивацію кудись рухатися, якщо зламалася та система в якій ти жив? До якої ціленаправлено прийшов, працював над собою, над своїми переконаннями. І все наче вдавалося, я була щаслива, позитивна, мені хотілося і моглося. Я відповідала на любі шанси, дивилася вперед широко відкритими очима. В мене було багато енергії і завзяття. Було відчуття,що це привело до змін, що цей позитивний настрой і відкритість світу працює. І все розвалилося в один момент, в мій день народження, як символічно.... В мене просто опустились руки, я не бачу перед собою більше нічого. В мене в голові така каша, що я навіть ні про що не можу думати і якось це все поскладати в одну картину, щоб зрозуміти куди рухатися далі. Я не знаю як позбирати себе до купи, я не знаю в чому я постійно помиляюся. Який посил транслювати світу і оточуючим, щоб досягти бажаного результату. Скільки ще мені підніматись і падати? А може це бажане ніколи до мене прийде, не всім же дається все те що хочеться... Хочу вийти з цього стану, боюся в ньому застрягнути надовго. А ще з мене починає лізти злість, розчарування, заздрість, роздратування, нетерпимість, озлобленість. Жах просто: бо по своїй натурі я співчутлива, людяна, добросердечна і не розумію, чому заслуговую на жахливі речі від інших і світу...
Я понити... Поплакала, поістерила, прийняла... Попереду ще безпосереднє вирішення проблеми. Те чого я найбільше боялася і не хотіла. Гематома велика і сама не вийде, то щось типу чистки буде. Наркоз, зціджування, альтернативне годування... Печаль((( Мені ще й зціджувати ніколи не виходило((
@Happy Fiancee дуже вас розумію, зі зціленням теж не дружу(. В мене в дитини була жовтушка, і її два дні забирали під лампу на цілий день і відповідно годували там сумішшю. Теж мені то важко давалося. Все буде добре, дитині потрібна здорова мама)
@Happy Fiancee, не переживайте, я впевнена, що у вас все налагодиться. Все можливо! Я зціджувати навчилася лише з другою дитиною, мені 1 раз показала масажистка, як це правильно і безболісно робити і все. Переконана, що ви справитесь, головне настрой. Будьте здорові!
У мене в 3 тижні старшій дитині вирізали апендецит, то три дні годування сумішшю і сціджування. Пережили, вернулись до грудей нормально, сціджувати досі не вмію, в лікарні і чоловік сціджував, і свекруха, і масажистка щось 2 рази приходила показувати. Тримайтесь, головне бути впевненою, що все буде добре