Питання- як ви справляєтеся з хатніми справами з малятам малятами без сторонньої допомоги? Дано :піврічна дитина,яка не хоче ані 10 хв побути без руху, сидіти/лежати в ліжечку - не варіант. Які девайси можна застосувати?
Чоловіка Я би випустила на підлогу і хай собі рухається під ногами. Просто забрати небезпечні предмети.
Підлогу чергую з триманням дитини на бедрі або в слінг на боку чи за спину (коли треба щось складніше робити). Моя тепер може ще хвилин 5 зуби яблуком чи сухарем чухати (лежачи в шезлонгу) - можна біля неї їсти готувати чи посуд помити (час від часу піднімаючи їй те яблуко з підлоги чи видлубуючи з-під попи - бо увесь час губить і кричить) Ліжечка і менежу в нас немає взагалі. По підлозі совається по всій кімнаті і кухні шукаючи будь-що окрім іграшок своїх (визбирує і гризе тапки, пластикові пляшки, горіхи в шкаралупі...)
Буквально зараз дитина (7 місяців) спить за спиною в поньє. Чоловік поїхав на закупи. Політ нормальний.
загуглила що це а нема дискомфорту що дитину не бачите? бо я звикла в слінгу перед собою бачити, але заважається коли щось робиш
Та можна і в слінг, але мені так швидше. Ключове тут «за спиною», спереду незручно, і в мене діастаз. Не хочу поглиблювати проблему. Ні, немає дискомфорту. Що саме треба бачити? Можна до дзеркала підійти.
От не хоче соватися, хоче швидко носитися, щоб бачити що там на висоті. В слінгу все не можу робити, та й спина той 10кг попик не витримує (гуляємо лише в слінгу, а при такій погоді то важкувато і самій ходити). Ліжечко в нас грає роль манежу на час походу мами в туалет Тато,коли присутній вдома, бере частину носіння на себе, але то буває не дуже часто. Ще й під час хвороби Юрцьо навчився спати лише в мене на животі, то спини вже не чую. А до весни ще далеко
На спину мотати? Це дуже міняє розподіл ваги. Все, звісно, не вийде робити, але може все й не треба? Ну і тут така справа, що він може й не хотіти повзати, але доведеться поки мама перебіжками щось робить. І це ж друга дитина, чи я щось плутаю? Старша може трохи побавити.
Зі старшим в мене працюють комплекси старшої сестри, що йому і так менше уваги тепер дістається,і що він не зобов'язаний бавити меншого. А за спину спробую. Дякую
Хм, ніколи не думала з цієї "висоти" - я молодша. Але з нашого досвіду, мій старший дуже любить біля меншого "танцювати", а тому тільки і треба його в полі зору - сміється, гукає, ногами-руками дригає. Як треба щось зробити, а менший не в дусі вже просто самому лежати, прошу старшого підійти "поговорити" - гарантоване відволікання. Часто саме він першим і біжить до брата з словами "маленький встав/плаче/кличе". Але, якщо старший не хоче, то він просто і не буде бавити. Або скаже так мені, або ганятиме по дому. Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk
Я теж старша сестра. Це не виглядає так - іди бав молодшого, вони часто самі з ним граються, або я прошу заспівати чи потанцювати, то старші це дуже люблять - Петро сміється і я маю 5 хв спокою. Старшій дитині за замовчуванням дісталось найбільше уваги. Бо вона колись була ОДНА. Жодна інша наступна дитина не має такої безроздільної уваги батьків. Дуже мені ще помогло подумати чому таке важливе первородство в Біблії, династіях, тощо.
Були ми вчора в гостях. І ще майже з порогу Солька влаштувала істерику( То так дико кричала, що десь пів години не могли її заспокоїти. Нам вже дали окрему кімнату, і ми там з нею сиділи. Якось заспокоїли, попробували занести в іншу кімнату до гостей ( там тільки троє людей було незнайомих), то теж з першої секунди, як знову їх побачила, плач і крик. Далі пів години заспокоювали. Вже експерименти з тим, щоб нести її до гостей не проводили) Бо вона і в тій кімнаті без людей не хотіла бути спокійною. Аж виключили світло, щоб вона не сильно дивилася на незвичну обстановку і не боялася. І так по черзі то я, то чоловік сиділи з нею. Потім вона вже була спокійна, бавилася, їла, трохи спала. Але як була тиша, і вона чула голоси, то починала жалібно плакати, то допомогла музика з телефону відволіктися.( Невже то можливо, що вона так реагує на чужий дім і чужих людей? Раніше по гостях не ходили, тобто були давно, коли вона ще мало що розуміла. До нас теж не сильно часто приходять. Якраз от на Миколая бути ті, в яких ми вчора були. То теж в неї була істерика( Хоч люди дуже хороші, як то так? Інші гості в нас потім були, то теж , як тільки їх побачила, то боялася. А потім якось привикла. А от ті вчорашні, то взагалі з ними ну ніяк не йшла на контакт. То надіятися, що переросте? Чи що з тим робити? Може тому так всіх боїться, бо ми ж переважно не спілкуємся з іншими людьми? Ну на вулиці в колясці спить. Як хтось повз коляску на вулиці пройде і голосно говорить, то теж просинається і починає плакати( Бачу, що інші дітки спокійно себе поводять і в гостях, і серед інших людей. А моя от так.. Справді наскільки боїться, чи той страх для такого віку нормальний?
так, це тому що ви мало спілкуєтесь з іншими людьми. І в 6 місяців в дитини починається етап "бояння" і несприймання нових людей. Ніяк лікувати не треба, особливо зараз. Якщо ви самі не дуже до чужих людей, то чого очікуєте від дитини. Вона робить як ви, тільки гостріше, бо менша. хочете щоб дитина краще почувалась в компанії - дайте їй компанію - частіше запрошуйте до себе гостей, які вже знайомі дитині (бабці-дідці, тітки-хресні), але не змушуйте дитину до контакту. Потім будете розширювати публіку і місця. Ви головне визначтесь з питанням чи воно вам треба і для чого.
Це в неї такий вік почався, що вона почала розрізняти. Ну і плюс, з попередніх описів - це збудлива дитина, тому, це все природно. І, до речі, кількість нових людей має значення, це я дуже яскраво спостерігала зі старшим сином, по часу, який йому потрібен був на адаптацію в тому середовищі. І найлегше було з тими, хто приходив до нас поодинці. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Вони починають розрізняти свої-чужі в такому віці Ги, я Яську у ванні (так щоб поплавати) купаю раз на тиждень (а то й два тижні) бо зазвичай просто мию під краном чи душем. Вона любить плавати, але щоразу за той час встигає забутися, трохи дивується і нервується такій кількості води. Та що оте "давно" і тих людей дитина вже 100% забула Згадалося. Їздила я в сусіднє місто з дітьми до Владової хресної. Вона з одним 3-річним до нас не поїхала бо "він не вміє автобусами їздити" Але при тому всі родичі мені йойкали "вай-вай, з двома та ще й з такою малою дитиною ти взимку автобусом приїхала". От і виходить - спочатку дитина замала, а потім "не вміє\не звикла". Старших, звісно, легше потім за потреби адаптувати і призвичаїти до чужих людей, але з іншого боку, якщо для дитини різноманітне оточення звична справа, то вона й поводиться спокійніше в гостях. В мене ще слінг є, то в слінгу Яська взагалі "в доміку" - хоч на базарі, хоч на весіллі згодна , їй тоді майже однаково хто і в якій кільості є довкола Але то у мене життя і діти "циганські"- ми з місячного віку постійно з ними волочимося де прийдеться, якщо спосіб життя вашої сім"ї не передбаає часті "вилазки" кудись, то для дитини то щоразу і буде ЧП (+ще й ваше нервування вона відчуває)
@Thebestnata я не дуже маю право щось радити, бо власного досвіду не маю. Тому робіть на це поправку. Але напишу свої спостереження за поведінкою тих дітей, з якими часто контактую (похресниці і племінниця). Двох з народження батьки "тягали" світами - і в магазин, і по справам, і в гості, і гостей до себе кликали. Похресницю взагалі лишали дідусям і бабусям в перші місяці на пару годин, десь з пів року могли лишити з ночівлею (точно пам"ятаю, що ми в кумів святкували НР, коли малій було 4 місяці, то вона вже тоді залишилася спати в батьків куми). З самого малку дитина їздить з ними в село, на дачу, ночує в чужих ліжках і в не дуже люксових умовах. Коли похресниці був рік і 4, куми на 3 дні без неї поїхали в Буковель (кума не змогла налагодити ГВ). Мала була з батьками куми. в 2,8 вони їздили в Європу на тиждень, теж дитину не тягнули (в них був бюджетний бомж-тріп, з ночівлями в хостелах і таке подібне). Я не кажу, що то норма і так треба робити, але дитина добре йде на контакт і істерик через присутність в хаті незнайомців чи через нових людей навколо я за нею не помічала ніколи. При цьому похресниця (3,5 р) "свій-чужий" добре розрізняє, і думаю, на шоколадку від чужого дяді не позариться. От племінниця - то "душа на распашку", трохи боюся, чи вона фільтрує "свій-чужий" і чи її безпечно було б залишати саму на вулиці в майже 7 років Третю дівчинку батьки більше ізолювали (мабуть не спеціально, але вони живуть за містом, без авто і не мають сильно сусідів, з якими можна спілкуватися). Дитина довший час спілкувалася тільки з батьками, бабусями-дідусями і хресними. Не пам"ятаю прям істерик, але вона завжди більш обережно поводилася в колі незнайомих. Десь з трьох років батьки почали водити її на танці і в басейн, і дитина зовсім інакша - в 6 років вона вже САМА йде на майданчик і має там компанію з інших діток (повторюся, живуть не в Львові, а в місті-супутнику. Там безпечніше) Тому думаю, що це справа звички, і як тільки у Вашої дитини розшириться коло спілкування (діти на майданчику після року, ви станете більш мобільними і зможете більше бачитися з друзями і родичами) все буде ок!
@Thebestnata, напишу за свою. Їй 1,3. Живемо за містом, гостей не часто маємо, сусідів також. Якщо мені кудись треба, то лишаю малу на бабу, дітей. Тобто вона зі меню не валандається. Але вона дуууже комунікабельна). От приходили діти колядувати, вона до всіх підходила обніматись. На вечерю до нас прийшла зовсім чужа людина, до якої вона залізла на коліна через 10 хвилин, притулилася і сиділа так довго-довго. Були також в друзів на свята. Там було море народу і ще більше дітей рвзного віку. Вона була найкомунікабельніша). Тобто я то до того, що то не лежить аж так від кількості оточуючих. Мій старший десь у віці 4-5 місяців з плачем і криком реагував на чужих, за рік був дуже компанійським. Просто був такий от період), приглядався. І зараз це зовсім не показник чи дитина буде закрита, чи відкрита до спілкування з чужими людьми.
це третя дитина, і це все міняє. ну та власне, бувають різні темпераменти. І різні батьки. Форсувати нічого не треба. Воно потім, до певної міри, налагодиться саме. до року і 4 місяців, ми нікуди майже не ходили, і до нас ніхто не ходив, із дітей бавилась інколи з сестричкою двоюрідною. Ну але ми з чоловіком такі собі нудні мізантропи нам нікого не треба. Потім я побачила, що мені не треба, а дитині треба, і організовувала їй багато дозвілля серед дітей і людей. Вона нормально адаптувалась. Ясно що першу годину могла і на руках просидіти, але куди спішити. Наступні діти - це інша пісня, вони хоч-не-хоч ідуть туди куди мамі треба старших відвести і всяке таке, нема як перебирати.
В нас з гостями виходить, як замкнуте коло. Бо не сильно до нас хтось ходить, бо в нас неспокійна дитина. І через те, що вона неспокійна ми не ходимо. Тому переважно коло її спілкування обмежується домашніми. Мені аж не так сильно то треба ( гості), просто, щоб не стати відлюдьком Ну і плюс район в нас такий, де і по магазинах з нею не походиш. Власного авто нема, щоб десь поїхати. От одні друзі вже два рази кликали до себе, але ми відмовляємо, бо страшно Та й літом, восени ми з нею, як гуляли, то вона переважно спала, навколишнього світу і людей не бачила. Я вже от ну дуже сильно надіюся, що пройде зима, весна, а там Соля вже буде ходити сама, і буде легше. Зараз покищо те "легше" таке недосяжне) Ну і я в дитинстві була спокійна ( за словами батьків), але могла боятися, якщо до мене хтось голосно шось говорив. То ще зараз мама згадує, що я злякалася дядька,і почала плакати, хоч всього на всього сказав :"ой, хто такий маленький?". Тому не зважаючи на мою дитячу чемність і спокійність , страхи в мене були.
Ну от і виходить що вам не сильно треба. І це нормально. Хоча я б не відмовлялась від походів в гості. Примотати в слінг, щоб вона була в коконі і безпеці, та й піти. Ну розкричиться - підете додому. Це якщо вам хочеться в гості.