Сам удома. А коли і з якого віку?

Тема у розділі 'Маленькі бешкетники', створена користувачем AilataN, 22 Липень 2012.

  1. SOLODKA

    SOLODKA Well-Known Member

    Уроки закінчуються о 14.25. Перевести у сільську школу?Поки їздить .
     
  2. Orman

    Orman Модератор-бомба

    ви мене питаєте? Це питання умов і пріоритетів.
     
  3. Havronia

    Havronia Well-Known Member

    Світ інший, але не гірший. Особливо виховувати самостійність не треба, в 95% треба не подавляти і не забороняти її відповідно до вікового розвитку дитини. А то в нас в 2 роки «треба» садок, бо «диким виросте», але в 10-12 самостійно обійти навколо будинку ні-ні, бо маніяк з’їсть або в подолі принесе
     
    • Подобається Подобається x 3
    • Зе бест! Зе бест! x 3
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
    • Смішно Смішно x 1
  4. marianast

    marianast Well-Known Member

    @Яська Березнева гуляння то діло десяте, я думаю того уникнути можна лиш якщо самій дитині воно не цікаве. А от пропущені дзвінки то тривожний знак. Я би в цьому питанні була категорична. Не відповідаєш - тиждень не гуляєш.
    В підлітковому віці моя мама не знала 90%, а решту 10% отримувала в моїй режисерській версії. Я часто думаю як цього можна було уникнути. І як моя мама змирилася з тим, що не знає про мене майже нічого. Я ж тепер сама мама, страшно стає. В якийсь момент мамі треба було себе присікати, а не мене, щоб не перетворитися на людину з якою не можна поговорити ні про що. Бо всі спідниці мамі були надто короткі, манікюри надто яскраві, підлітки надто розпущені, волосся пофарбоване надто рано, косметика не потрібна молодому личку, ти і так гарна. От ніби і правильно все говорила, але я того чути не хотіла, сприймала маму вороже, вона не успупала і так ми опинилися на різних планетах.
    Моя двоюрідна сестра багато малій дозволяла ( тій яка регулярно мала дзвонити батькам). В 15 відпускала саму на дискотеку на морі. Але зберегла дуже довірливі стосунки з дочкою. Ну сестра моя не ханжа, взагалі. Я не знаю чи змогла б так, наприклад обговорювати з 17 річною дочкою її готовність до сексу і при тому вимкнути режим « мама». Коли це зрештою сталося сестра дізналася перша, теж сприйняла цілком нормально. Вона взагалі сприймає все першочергово нормально, а вже потім думає як їй бути і що з тим робити.
    При моєму складі характеру це занадто ліберально і демократично, дуже вже мені треба на себе наступати. Але перспектива перетворитися на маму мою лякає мене більше.
    @Яська Березнева а як ви думаєте, чому ваша донька перестала з вами « дружити»?
     
    • Подобається Подобається x 5
  5. Orman

    Orman Модератор-бомба

    ))) виросла? Відділення це нормально *треба записати собі як мантру*
     
    • Подобається Подобається x 1
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  6. marianast

    marianast Well-Known Member

    Ну не у всіх так. Виходить, що діти дорослішають, а батьки в сприйнятті власних дітей ні? Я вірю що супер складно розкрутити гайки, простіше не закручувати. Як дитину запевнити, що я on her side?
     
  7. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    на мою думку - не перестала. Переросла той формат дружби.
    @Яська Березнева
    а була в вашої доньки подруга, така ж близька їй, як ви (в дружбі і таємницях)?
    Можливо просто такої людини в неї не було, а тепер зустрілась?
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  8. Яська Березнева

    Яська Березнева Well-Known Member

    я довго думала, як би то краще відповісти, але @Orman взяла і точно вгадала)
    бо я 100% не спеціаліст по чітких лаконічних висловлюваннях
    подруги були і є, просто ми з ними помінялися ролями)
     
  9. Haidee

    Haidee Well-Known Member Команда форуму

    Я от в тому плані зовсім несучасна. Я не розумію тих книжечок в 5-6 років, де показують чого куди має бути, щоб зернятко виросло, і не розумію обговорення сексу і готовності до нього. Ну тобто загальну політику партії можна обговорити і розказати, що "убівать" ніхто нікого не буде. Але йклмн, обговорювати готовність? От в мене така особиста статистика, що чим більше мама наголошує і обговорює, тим вільніше дитина чується, що можна і спробувати. Тобто не факт, що без обговорень все буде ідеально, але робити з того буденну справу в 15-16-17? Та ну його. Зрештою, на то воно те життя й інтимне. То вже десь від теми самостійності і гулянь відійшли.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 7
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  10. Clementina

    Clementina Well-Known Member

    Моїм дітям трошки більше 6 і 3, чоловік залишає час від часу, коли зустрічає мене з роботи, для мене перший раз це було шоком і я влаштувала скандал, але коли прийшли додому діти були раді, а мала щаслива від того, що її залишила за старшу. Хоч чесно кажучи, як бачу чоловіка самого в мене 100 різних думок про те, що роблять діти і одна страшніша іншої. Але ми домовилися з родичами, що якщо діти залишаються самі, то родичі заходять що 5 хв і перевіряють чи все в порядку.
    Мене залишалу саму з молодшим братом і немовлям-сестрою з 5 років, але з нами ще буда моя прабабця, яка в той час щось робила на городі чи по господарству, тобто я могла вибігти з хати і покликати її, в 7 я залишалася вже сама з молодшими і прабабцею після інсульту. В 10 років їздила до школи з мамою, а назад сама: маршруток не було, ходили тільки два рейсові автобуси і мені ще 5 км треба було йти пішки додому. Коли зимою закурювало і автобусів не було, то йшла пішки 10 км, або йшла до мами на роботу. Щоб скоротити дорогу, часто ходила через ліс, особливо, якщо не було компанії. В 13 років йшли двоє з подружкою на рік молодшою, нас перестрів якийсь чоловік, який оголовся. То ми давали такого драпака, що гай шумів, забігли на ЖД станцію в лісі (місцеві якраз розкрадали залишки металу, рельси, шпали) і чекали когось, щоб нас провів додому. А на наступний день тою ж дорогою тьопали знову, бо іншого вибору не було. В 16 так як і Haidee їздила сама до Львова до репетитора, кілька разів сідала не на ту маршрутку, блудила, провідувала хвору подругу в лікарні після репетитора, додому верталася біля 8-9 вечора і знову ж таки 5 км пішки в одну сторону.
    Так, відчувала себе самостійною, але я б дуже не хотіла такої самостійності для своїх дітей, але і мамою-квочкою теж не хочу бути (хоч кого я обманюю - хочу, але чоловік не дасть))
     
    • Подобається Подобається x 2
    • Інформативно Інформативно x 1
  11. Orman

    Orman Модератор-бомба

    так питання в тому, що робити коли вибір є

    --- дописи об"єднано, 20 Лютий 2019 ---
    я лишаю самих коли йду розвішувати білизну на стрих, і тільки тоді коли є Варвара, яка може реально оцінити небезпеку (вона схильна її перебільшувати), і в нас ганебна звукоізоляція - я їх чую.
    А так то я не лишаю дітей самих - Ядвіга, наприклад, любить покрутити газову плитку, Петра може хтось випадково штовхнути, Петро може залізти вівчарці в очі пальцями, Михайло просто з кимось побитися. Варвара може відключитися в цей час в книжку, ну і вона не може наглядати за трьома дітьми, навіть няні не біжать на таку роботу, бо важко.
     
  12. Orman

    Orman Модератор-бомба

    ні, звісно. Батьки для малих дітей (років до 7) - це боги. В 17 таке ставлення бути не може. Батьки початково мають бути на певному високому рівні поваги, я не прихильник "дружб" з дітьми. Потім діти починають жити власним розумом (умовно в 18), потім (років коло 40) до дітей доходить (або ні) скільки батьки для них зробили, з'являється (збільшується) вдячність і теплота, але ставлення до батьків як до всезнаючих і всевирішуючих істот вже не може бути.
     
    • Подобається Подобається x 2
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  13. Dominika

    Dominika Well-Known Member

    але дружба теж різна буває. Є - " ей, ти..." і похлопування по плечу, а є з повагою і на "ви". Ну і там, на мій погляд, дуже тонка грань між високою повагою і страхом. Страхом розчарувати, не виправдати надії і т.д. Але ми зараз в хащі підемо і не вийдемо...
     
  14. Orman

    Orman Модератор-бомба

    буває, але не між батьками і дітьми. Я не розумію бажання дружити з дітьми, і не бачу потреби.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
  15. Haidee

    Haidee Well-Known Member Команда форуму

    А я ще напишу під іншим кутом - постійної маминої тривожності. Тобто прораховування до найменших дрібниць, що поганого може трапитися. Я була дуже вражена, коли після заміжжя помітила то за своєю свекрухою. І воно не минає протягом усього її життя. Ще до нашого знайомства і до мобільних телефонів, була в чоловіка історія, яку досі згадують в компанії. Йому було десь 25-26 на той час і він з друзями машиною поїхали в Почаїв. Ну і десь там затрималися. Свекруха обдзвонила всіх, кого могла. В неї була істерика з обіцянками більше ніколи не пустити "машиною і з тими колєґами" (нагадую, хлопцеві поза 25). Потім вдома він конкретно був сварений за той випадок, бо "ти міг попасти в аварію, ти міг десь випити, а може хтось пограбував" і т.д. і т.п. Я просто в шоці з тої її особливості і з того приводу стараюся нічого не розказувати наперед. Тим не менше, кожного разу, коли ми приїжджаємо на 15 хвилин пізніше або вчасно не віддзвонюємо, в трубку я чую заплаканий голос, бо "я вже собі не знати що надумала, а ви не дзвоните. А там дощ, а там по радіо казали, що якась аварія". І мене то вганяє в такий ступор, що аж саму трясе. З того самого: "не пускай малу в магазин, бо я чула...". Магазин за 100 метрів в селі і я з подвір'я заглядаю. "Не ходіть там ніде, бо грип/кір/шось кишкове (казали по телевізору)". Як ви собі уявляєте нікудинеходіння? І таких застережень сотні і постійно той загробний голос в телефоні, що я після першого слова млію, бо думаю, що реально хтось десь помер (ну по крайній мірі саме так повідомляють про ці події). В результаті вона не знає, що чоловік може раз в рік піти з колєґами до 2 ночі (це би вже була істерика страшна), що в дітей грип, що в старшої був перелом і я її відпускаю на дн до однокласників саму (під нагляд батьків тої дитини). Я чудово розумію, які є небезпеки, але також розумію, де ймовірність прямує до нуля, а де реально треба пильнувати. Наприклад, своїх я залишаю самих на 15 хвилин і біжу на закупи. Але близько дому. І так, зі мною може щось статися, але це щось може статися і коли вони зі мною. З ними теж теоретично може щось статися, але я включаю мультики і досвід каже, що вони навіть з місця не зрушать. Для мене по відчуттях це є безпечно. Моя знайома двох дітей 7 і 3 роки може залишити на 2 години і поїхати кудись машиною. Це вже для мене не виглядає безпечно і я так не роблю. Я не знаю, де якась здорова межа, але мабуть кожна мама має якусь чуйку щодо того, до чого готові її діти. І я дуже не люблю нагнітань.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 5
    • Подобається Подобається x 2
  16. marianast

    marianast Well-Known Member

    В дівчини були тривалі стосунки, вирішила, що пора і пішла з мамою обговорити. Що там далі було не знаю, знаю, що мама здивувалася « ти єщьо нє уже», разом з хлопцем влітку на морі відпочивала ) І знаю, що перший секс відбувся не з ним і пізніше.
    Насправді так легше контролювати і легше дитину вберегти від власних ґуль. Зараз в них дуже дружні і довіриливі стосунки, сестра малою пишається, мала дійсно класна - дуже впевнена в собі, виважена, навчена сама приймати рішення і досить серйозні. Забезпечує сама себе.
    Але то чужий досвід. Я в не виробила політики в цьому питанні. Згадуючи себе - мама була би останньою людиною на планеті з якою я б радилася про секс. Я маму вперше з хлопцем познайомила за 1 тиждень до розписки) на щоб вона глянула з ким я розписуюсь.
    На разі можу зробити лише один висновок - діти постійно в процесі дорослішання потребують більшої самостійності. Завдання батьків - змиритися, прийняти і не втратити можливості встановлювати власні правила. Просто зменшити їх кількість.
    Колись в черзі в магазині за мною пристроївся « зайчик», не злякалася, не розгубилася, відійшов на два метри, оголосила на весь магазин, що він робить і попросила продавця викликати міліцію. Той пан втік.
    Ще колись в мене в маршрутці вкрали телефон. Я помітила, зупинила маршрутку. Сказала водієві, що викликаю міліцію і поки вони не приїдуть ніхто з маршрутки не вийде. Мужик витягнув з кишені телефон і кинув його на підлогу, то пів автобуса бачило, але злодій з напарником наполягав, що мій телефон саме там і лежав) водій його випустив.
    В трамваї бачила, як пурєдена сім‘я з двома дітьми витягла в пані гаманець. Теж голосно звернула на це увагу. Гаманець пані повернули. Мене кляли і матюкали.
    Але ці ситуації не можу прив’язати до самостійності. То властивість характеру. Впевнена, що більшість людей зреагують менш/більш однаково в 15 і 35.
     
    Останнє редагування: 20 Лютий 2019
    • Погоджуюся Погоджуюся x 5
    • Подобається Подобається x 3
  17. Kroshka Enot

    Kroshka Enot Well-Known Member

    Питання було не до мене, але я в 11 класі (16 років) майже кожної п"ятниці сама їхала потягом до Львова (250 км), добиралася маршруткою з вокзалу на Сихів (до тітки), в суботу зранку їхала по Львову до репетитора, потім від репетитора - на АС-2, звідки відпрвлялася маршрутка до бабці в село, в неділю з села на ЖД вокзал в Красне, там на потяг і додому.
    Якийсь час буз мобільного, і батьки могли перевірити факт моєї цілості і збереженості тільки в пятницю ввечері, коли я доїжджала до тітки і ми віддзвонювалися на стаціонарний телефон.
    Правда, батькам все таки здали нерви, і акумулювавши всі ресурси, десь в середині навчального року (на Миколая, якщо не помиляюсь) мені купили вживаний добре потріпаний життям Сіменс С35.

    так от, я абсолютно чесно і відверто стверджую, що не відчувала обділеності чи недостатку батьківської уваги (я розуміла, що по фінансам так виходить, що мене не можуть щотижня супроводжувати хтось з батьків, бо рахувалася кожна копійка, ми дуже бідно жили. Мої батьки в прямому сенсі слова вилізли зі шкіри, щоб я могла вступити в той вуз, який обрала у Львові).
    Я відчувала легкий страх в перші рази, але швидше пов"язаний з тим, щоб не заблудитися.
    Перед кожною поїздкою мені нагадувалися правила безпеки і поведінки з незнайомими людьми, що казати, якщо хтось випитує, в яких випадках морозитись, в яких втікати, в яких кликати на допомогу.

    А ще я відчувала шалену гордість , що мої батьки мені на стільки довіряють, відчувала самостійність, свою відповідальність за збереження себе цілою і неушкодженою, за вступ.

    Такою дорослою діловою ковбасою себе відчувала :girl_crazy:

    І думаю, це мені дуже допомогло в житті. Хоча аж тепер, в цьому обговоренні усвідомила, чого це коштувало моїм батькам.
     
    • Подобається Подобається x 5
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  18. Haidee

    Haidee Well-Known Member Команда форуму

    Ну от я про те, що це все-таки мамина позиція: ставитися до сексу, як до обговорення меню на вихідні. Я ніяк не ставлюся до чужого такого вибору, але для мене особисто воно неприйнятне. А щодо відповідальності і т.п., то скільки я знаю відповідальних і самостійних дівчат, ні ми з ними, як подруги, їх інтим не обговорювали ніколи, і не думаю, що вони ходили обговорювати його зі своїми мамами. Я б того не хотіла. А пояснити, що це має бути як мінімум серйозне рішення, а не "та чьо ти, та ми вже 3 години зустрічаємося", то ясно що варто.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
  19. marianast

    marianast Well-Known Member

    Я вас розумію, напевно для мене теж. Я би хотіла, щоб вони розібралися самі керуючись тими правильними мудростями які я вкладаю їм в голову)
    Але то не означає, що ні ви, ні я в таку ситуацію не потрапимо. Або в складнішу.
     
  20. Orman

    Orman Модератор-бомба

    Якщо що то я наїздилась по саме не можу. Мобільний перший на п‘ятому курсі з‘явився. Жодних теплих почуттів до цих поїздок не маю. Була я самостійна, а толку з тої самостійності, коли ти стоїш на трасі в чистому полі в 21 год коло зламаного автобуса в якому крім тебе 10 мужиків і все.
    Відключення світла на Масарика ще один «світлий» спогад самостійності.
    Вся ця самостійність хіба зробила з моєї тривожності супер-тривожність з панічними атаками.

    Я так довго можу. Якщо коротко, я все зроблю щоб мої діти не зазнали такої самостійності.
     
    • Подобається Подобається x 3
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
    • Співчуваю Співчуваю x 1