Психологія харчування

Зроби так, щоб їх не було. От не купуй просто. Йди в супермаркет зі списком, в якому багато фруктів, овочів, нежирного м‘яса, риби, кисломолочка. Повільні вуглеводи - в першій половині дня, далі лише білки, фрукти, овочі, кисломолочка. І ніякого кілограмового морозива в холодильнику

 

якщо можна, трохи детальніше з цього місця, бо я не зрозуміла?

--- дописи об"єднано, 11 Березень 2019 ---

не думаю

 

@Kroshka Enot, а Вам вдалось позбутись почуття провини стосовно їжі? З будь-яких причин.
Мені здається, це дуже важливо, наче обнулити свої стосунки з харчуванням.

Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk

 

це обмеження. Людина з нормальною харчовою поведінкою не буде паритися тим, що в неї в морозилці місяць лежить кілограм морозива.
Вона про нього просто не буде пам"ятати. І згадає в той момент, коли їй захочеться саме МОРОЗИВА, а не ЩОСЬ БИ ПОЖУВАТИ (байдуже що).
Розумієш про що я?

Під смаколиками вдома маю на увазі не виключно солодощі (бо з ними в мене справді іншої ради поки нема, ніж не тримати в хаті).
От вчорашня ситуація, яка мене спонукала нарешті попитатися думки зі сторони:
Я знаєш, чим об"їлася?
Пообідали спагеті з тунцем і салатом (в смислі салаткою, заправленою соусом з всякими там кунжутами тощо).
По морозиву.
Зразу після морозива гіга-апельсин (бо ж лежить там в вазі, такий солодкий, такий іспанський ).
Апельсин чистила, вже відчуваючи ситість.
По хорошому, апельсина мені вже не треба було.

Не багато часу після апельсина захотілося мені кави.
А поки пильнувала каву в джезві, думаю, чо буду просто так стовбичити на кухні, а ну но забацаю пару канапешок на потім (цільнозерновий хліб+шматочок брі+рукола+помідорчик-черік). Вже щоб нічого-нічого більше не готувати сьогодні.
Агась, щазз. Вся тарілка луснула під каву (на пару з чоловіком, правда ). А там було штук 6 канапешок.
От після цього я вже ходити не могла. Котилася. І в думках рівняла себе з плінтусом.

Тобто переїдання в мене не лиш некорисними солодощами. Я і корисностями можу так обжертися, що дихалку спирає.

 

Нє, не тобі.

 

не вдалося. Мені ще до того далеко.
Як їм щось некорисне (типу магазинних солодощів) або об"їдаюся - готова себе з землею зрівняти. Але все одно - картаю себе, і їм-їм. (Це з розряду "Їжачки кололись, плакали, та все одно продовжували їсти кактус")

 

Це все обмеження, які провокують зриви. Це не похудальна тема.

 

В мене в холодильнику є морозиво з минулого літа. Воопше не хочу його їсти.
І тойво, не треба пити каву чи чай вприкуску з чимось. Вони і так смачні, з книжкою, наприклад. І я готую їжу виключно тоді, коли я маю то їсти. Якщо в мене десь є вільний час і я вирішую його витратити на приготування їжі, то це буде напівфабрикат.
І Господи, та треба було вам тих канапочок. Розслабтеся. Такі гарні канапочки, вони прям так я казали - зїж мене, я сирок з помідоркою, з базилічком напевне, я найвдаліша канапешечка, яка в тебе вийшла.

В мене ж по- іншому - стрес, ліки, постійне відчуття що я не все зробила достатньо добре, провокує те, що себе треба похвалити, а значить зробити чайок, присісти і стоптати з квадратиком чукуляди чи цукеркою. І я собі дозволяю. 4 рази в день, приблизно. Хоч то вже трохи виглядає як худа Надя, до якої причипіли таку добрячу "паню". І поміж тим маю силу на вправи з йоги, які хоч трохи розганяють мій обмін речовин , бо з бігом і плаванням не складається. Я себе намагаюся прийняти такою, це просто треба перешити одяг. Це тільки один розмір і йомовірно, мій "дорослий" розмір, не все ж я буду тонка звонка і прозрачна як в 20. Ладно, я і в 20 не була

 

А чого провина? Корисно розколупати.

Нема хорошої чи поганої їжі, нема хорошої чи поганої ваги, чи об‘єму стегон. Перегляньте установки, особливо щодо зовнішнього вигляду.

 

Думаю, в першу чергу треба працювати з почуттям вини, щоб зламати патологічні схеми.
А як працює підхід, коли вся їжа сприймається як корисна? Пробували так?



Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk

 

Як я вас розумію! Але це лікується.

 

я теж хочу до такого прийти. Морозиво умовне.
В мене пів хати забито різним алкоголем (в тому числі є дорогі подаровані пляшки). Деякі напої роками стоять. Можна влаштовувати коктейль-паті, підозрюю, навіть докуповувати нічого не треба буде.
Кум був в гостях, то здивувався (в нього б не лежало ).
От я хочу, щоб в мене з їжею встановились такі ж відносини, як з алкоголем. Тобто здорові.

 

Ой, "полікуйте" й мене заодно трохи. В мене 100% геть інша історія, але про з"їсти кілограм морозива - дууууже знайомо... Купую 600 гр печива "до чаю", ділю навпіл з Владом (він любить мати "своє" в кульочку). І що б ви думали - я своє з"їдаю як не за один підхід, то до вечора точно. Дитина їсть по 2-3 печива і йому вистачає того на 4-5 днів.
Отут мені часом теж стає трохи соромно Але я, певно, знаю звідки то. Я боюся, що завтра не буде - не буде грошей, не буде картоплі (не те що печива). Коли з фінансами +- стабільно - в мене значно менше "глюків" пов"язаних з їжею, як тільки хоч трошки більший фінансовий напряг - все, клямка падає, купую "останні цукерки на майже останні гроші" і їм як сарана - все що бачу і отак типу "морально готуюся до зими

голоду

". Як з тим боротися?

 

ну якщо говорити про те, що на поверхні - то провина, бо некорисна їжа відкладеться на талії, і я буду стидатися свого віддзеркалення. Або не влізу в улюблену сукню, в якій почуваюся на мільйон. Або влізу, але вона мене обтягне і проявляться всі рятувальні кола. І я буду на святі думати не про свято, а комплексувати від свого зовнішнього вигляду.
І порівнювати, порівнювати свій зовнішній вигляд з виглядом однокласниці, яка в школі була вдвічі більша за мене, а зараз виглядає так, що якби я була мужиком, то точно би підкотила до неї, незважаючи на її чоловіка і дитину.
Знову утрирую. Щоб було зрозуміло.

 

Відкладай гроші, ну ті що на цукерки йдуть.
«Дасть Бог день, дасть поживу».

 

оце мій спосіб, бо як пише Люда, коли я не планую десь вилазки у вихідний - я можу так само таак об"їстися різними "корисностями" й не дуже, що мама мія.
З власного досвіду- перш за все треба полюбити себе саме такою. А в мене досвід огого в цьому плані . Якщо що - я себе люблю і я задоволена своїм виглядом. Зараз задоволена. Я легко набираю вагу й в принципі схильна до переїдань, але я довго-довго виробляла свої харчові звички й погляди на своє тіло загалом. Я щодня дивлюся на себе в дзеркало й кажу собі подумки різні позитивні речі .
Й коли мені хочеться з"їсти на раз кілограм морозива - я його їм й не картаю себе. Але є певний тип їжі, яку я ніколи не їстиму свідомо, краще голодною залишуся - це різного роду фаст-фуд, шаурма й ще ряд продуктів, які я вважаю некорисними, важкими для шлунку й т.д. Ну і я стараюся не переїдати на вечір. Коли все-таки відбуваються такі зриви, мені всю ніч некомфортно й так від тої "стоячої" їжі, то ранок роблю розвантажувальний.
Щодо солодкого - я страшна солодкоїжка, але зараз слідкую за харчуванням малих, то додому фактично нічого не купляю й не тримаю, купляю зранку по дорозі на роботу і споживаю ці солодощі в першій половині дня.
Колись моя вчителька з біології казала, що з-за столу варто вставати злегка голодним, бо імпульс до мозку, що ви вже ситі, приходить із затримкою в 5-7 хв. Тому я взяла на озброєння це правило. Вже багато-багато років я живу в гармонії із собою, але оце найважче - розібратися самій з собою й дійсно із вдячністю приймати своє тіло як результат. Ну бо як не крути - ми самі творці свого зовнішнього вигляду.

 

Ну от це все установки про те що красиво-некрасиво. Реально жили б ви двісті років тому і ті ж чоловіки на однокласницю б і не глянули, а ви якраз би були красоткО. Це соціально-культурні умовності, які з реальністю не мають зв‘язку.
Краса в очах того хто дивиться.

 

В одязі я навчилась собі подобатись.

Але, коли я набрала вагу від 57 до 65 кг при зрості 160 см, це перестало подобатись моєму хворому коліну і поясниці.
Як мінімум.
А це ще я не до кінця продіагностована (підозрюю). І всередині можуть зріти бомби сповільненої дії.
Як от гіпертонія (в бабусі і мами) чи діабет другого типу, який в мами діагностували в 50+

--- дописи об"єднано, 11 Березень 2019 ---

Дівчата, як матимете час, напишіть про це словами, як на хлопський розум. Я типу розумію, що мається на увазі, але як це донести своїй підсвідомості, яка "знає" що вафелька апріорі не буває корисною, поки не уявляю.

--- дописи об"єднано, 11 Березень 2019 ---

я писала, що в мене десь на підсвідомому рівні теж закладено оте "що завтра може не бути (фінансів на смаколики)".
І в моєму випадку менш-більш стабільний дохід і наявність "заначки" не полікували цю бубу.

 

Як? Як такого досягти?

 

А що з ними робити потім? Бо я ж не щодня купую, так, раз на тиждень. Ну от матиму я "зекономлених" 100 (максимум 200) грн за місяць - яблук на них купити? Крем якийсь? (Я не сміюся, я серйозно хочу зрозуміти якою б мала бути мотивація ) Бо мене не так марна трата грошей муляє, як оте моє невміння стриматися і спланувати. Одразу починаю думати - от, навіть їжу не можу розпланувати, навіть на печиво сили волі не маю, про які досягнення в інших сферах тоді можна говорити. Типу "так тобі і треба, жити тобі вічно в злиднях, бо ти не стрималася і спустила такі потрібні 35 грн на печенька які зїла за 5 хв"