Не роби, бо не оцінять...

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

От власне, тому якось очікувано почути дякую)) простодякую.

Було всіляке-різне, і про свої висновки я вже написала вище. Ніби вони не розходяться з Вашими))

Щодо цінності листівок, бачу, у когось вона матеріальна, у когось мистецька, у когось як знак уваги та любові. Для мене цінність ручної роботи в першу чергу - це увага і любов, і не мої критерії: якість, мистецькість, оригінальність, ціна в грошових одиницях.
Висновок зробила такий: у вигляді речі ручної роботи не всі увагу та любов сприймають - ок, без проблем, тим людям виявляю їх по іншому.

Цей коментар, явно чи приховано супроводжує більшість "хм". А хобі вважаються марною тратою часу, якщо вони не приносять прибутку.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

я теж прохолодно відношуся до подарунків ручної роботи, мені не подобаються різні картинки, рамочки і т.п. вірніше не так. мені це все дуже подобається, я цим захоплююся, але, напевно б ніколи не повісила чи не поставила б це у себе в хаті. також не ношу і прикрас ручної роботи. мені дуууже подобається то, що показують дівчата у відповідних гілочках, але то не моє. я можу цим любуватися, але не носити.

з листівками у мене трохи інша історія, я зберігаю усі, і ручної роботи і масового виробництва, бо кожна з них є для мене цінною. але моїми найулюбленішими листівками є дитячі, ті, які дитина зробила сама,не з мамою, не мама замість дитини, а саме сама, і нехай це просто малюночок, нехай там купа кривеньких ліній, і треба уточнювати, що саме там намальовано, але вони просто надзвичайні. це дитина намалювала саме для тебе, вона сиділа, старалася, творила саме для тебе. це фантастичні листівки.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Мій муж саме так і коментує: "нема тобі шо робити, коли можна купити". Сумно. Йому листівки не зроблю, бо знаю реакцію наперед. Хіба щось зміниться.
Хоча, як був в Чехії, ще до одруження, то такі гарні листівки надсилав (не хендмейд), а які слова там писав (я їх досі зберігаю)! Через те, мабуть, і дочекалась його з-відти.
От саме зміст листівки, ті побажання, які ми даруємо разом з нею, і є найбільшою цінністю.
До речі, всі листівки, які мені подарували наші рукодільниці, спочатку стоять на почесному місці у вітальні (за склом книжкової шафи), а потім акуратно складаються в коробочку для зберігання.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Для мене позитивні емоції - це дуже велика цінність. Часто через метушню, буденність про них просто забуваєш.. І як гарно якщо можеш своїми руками створити щось, від чого дитина зрадіє.
Думаю можна перестати робити то, якщо власна дитина втратить інтерес у такому даруванні. А поки вона тішиться, байдуже як то решті...

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Бо ми тут, а Ви там. От і все пояснення. В пострадянському просторі все, що вже є нормальним в цивілізованому світі приживається і сприймається як нормальне на кілька років пізніше. І це не тільки про скрап йде мова. І бачу то по собі, по своїх друзях та знайомих, по родині. Моє захоплення хендмейдом почалось з вишивки. І то років 6 тому, якраз перед вагітність вишивала дитячу картинку. Навіть на шлюб мала купований рушник. про що дуже шкодую, могла б вишити сама.Потім була вишивальна криза тривалістю в декретну відпустку, а потім понеслось. Перша моя оформлена картина вишивалась більше року і була подарунком коліжанці на ДН. А вона людина далека від рукоділля, але такої реакції я не могла передбачити. радості було без меж. Навіть вночі вона мені дзвонила і ще раз ядкувала. бо такого подарунку ніхто їй не дарував ніколи. І ніхто не зважав що десь там нитка вилізла. чи хрестик кривий. Бо це подарунок, бо в це вкладено час, сили і душу. І це надає крииииила))
Друга картина і друга коліжанка. Реакція: просто німа сцена. І * я не вірю що таке можна зробити самому!!!*. А потім розглядання кожної бісеринки і кожного хрестика. І тепер всім гостям картину демонструють як якийсь скарб. І це теж надає криииила))
Брат захотів вишиту картину на ДН. Вишила. Він ні за який подарунок так не дякував як за цей. А потім коли всі гості поприходили і повсідались, то він урочисто всім похвалився яка в нього сестра і дуже тішився що має такий презент.
Мама мої листівки зберігає у серванті)) І всім своїм коліжанкам показує, і тішиться коли я щось нове роблю, і завжди порадить щодо композиції чи підбору кольорів.
Багато я понаписувала, хтось ще подумає що біля мене самі фанати скрапу і вишивки)) Як би не так. Є і такі, що 100% не оцінять того. То для них я і не намагаюсь щось зробити. Чому? Бо створення листівки (наприклад) то не тільки підбір матеріалів і складання їх в одне ціле. Для мене це ціла процедура, від задуму аж до дарування. І всі проміжні етапи однаково важливі. І якщо я знаю що людина навіть не зверне увагу на твою роботу, то я і не намагатимусь щось вигадати і потішити.

Та я на весіллі так пильнувала за листівкою щоб не забути її віддати молодятам, що з того всього квіти лишила собі, забула за них, хоч і мала в руках, зате листівку віддала)))

А яка радість дарувати коробочки дітям!!!! Двічі я мала таке щастя. То були дівчатка і може тому така реакція. Та вони бідолахи не знали як дихати біля того подарунку. І краще я буду дарувати листівки тим. хто хоча б зверне увагу на них, а не тим, хто буде туди зазирати лише в пошуках грошового еквівалетну.
От мужові своєму не робитиму. Бо він того не оцінить. Бо єдина реакція то *нормально*. І кажеться то втупившить в телевізор.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

аналогічно
в мене навіть не виникає натхнення для створення чогось рукодільного для такої людини.
так, я егоїстка в тому плані (а може і не тільки в тому), але коли я бачу що людині подобається моє творіння, то це додає мені натхнення, в моїй голові вже снують ідеї для нової творчості, я вся як заведена)))
мій чоловік цінує те, що я роблю, навіть якщо я для цього трачу багато часу і часто сиджу ночами. завжди мене похвалить, а мені тааак приємно))) я ще часом понапрошуюсь на додаткові компліменти. якщо він не зверне увагу на якісь особливі моменти, то я все покажу і розкажу

як казала Ліля, що ручну роботу потрібно цінувати.
як на мене, то людині має бути приємно вже від того, що на неї потратили час, про неї думали і памятали при створенні подарунку, а не за 5 хв до свята купили квіти і листівку. навіть якщо робота і не сподобалась, але ж вона не стала аж настільки противною, щоб не змогти сказати з посмішкою "дякую"

щодо себе. я захоплююсь багатьма видами рукоділля. із найбільш відомих не захоплююсь скрапом і вишивкою. не люблю вишитих картин (хіба щось з сучасних однотонних), а просто вишивати і скаладати в шафу - не отримую від того задоволення. так само і листівки (Ліля писала що в неї повна шухляда листівок), не маю і інтересу, просто робити щоб вони лежали. в мене мусить бути ціль - комусь подарувати, десь застосувати. от тоді я отримую задоволення від своєї роботи. от наприклад, колись обплела газетними трубочками поличку. сподобалось обплітати трубочками. зробила ще дві коробочки, які навели лад. кілька днів ходила любувалася як то все гарно (зараз вже пройшло), чоловік зацінив, а решта трубочок стоять, бо поки нема ідей їх застосуваня.
АЛЕ. те що я сама не захоплююсь скрапом не означає що листівки мені не подобаються, я часто переглядаю галереї дівчат з вишивками і просто в захопленні від багатьох з них. і якщо б мені хтось таке подарував, то я була б дуже рада!

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Намагаюся знайти пояснення написаному, але щось ніяк...
Чи то совок винен? Не знаю. Серед мого оточення є люди різного віку з тих, що не "вав". Так от я виявила, що одні просто скупі на емоції. Їм ніби й подобається, але вони реагують так, щоб "ни один мускул не дрогнул на лице". Мені одна жіночка так і сказала: "нас так учілі".
Інші просто не вміють приймати подарунки. Так-так, це теж ціла наука, цьому треба вчитися (якщо ти з цим не народився) і не треба мені казати, що я забагато хочу)))). Бо це є елементарна вихова. Не подобається подарунок - знайди в собі сили привести до ладу свою квасну мармизу і вимовити "дежурну" фразу.
А щодо дитячих малюночків-поробок! Це взагалі окрема тема). Не знаю, це треба відчувати. Я особисто дуже розчулююся, коли до мене потрапляють такі речі, бо це таке минуче! Завтра такого вже не буде, бо діти мають властивість виростати)))). Навіть якщо вам воно і не дуже, ну використайте свої артистичні дані, щоб показати дитині свої емоції, ну що тут такого складного?

пс Ніколи не забуду, як отримала вишиту листівку від Анути, трошки пописану її Павлусем. Я лиш побачила, відразу зрозуміла чий то автограф))). Але то було так мило!

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

мені здається що багато в чому винна байдужість людей.
зараз на кожному кроці говорять "мені всеодно, що про мене подумають інші", "я так роблю бо мені так добре, а на інших мені плювати", "думки інших неважливі, важливо що я думаю і що мені так добре"
ми всі зосереджені на собі і своїх бажаннях, а це все відбивається і на спілкуванні і на ставленні один до одного.
зараз буду трохи буквоїдом, але банальний приклад "я не люблю ручної роботи, то чого я маю з себе витискати оте "дуже дякую", тебе що хтось просив витрачати на мене свій час"

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

я не думаю, що є багато людей, які дійсно не люблять ручної роботи. Просто для декого треба, щоб ця робота виглядала "дорого", тоді й вони оцінять

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

бачу, що питання "людині не сподобалося бо у неї інший ( не поганий, а інший)) смак" взагалі не обговорюється.
Або не дуже дорого виглядає, або не навчили виражати свої емоції ( а вони ж повинні бути, мусово), або совок, або взагалі на всіх інакомислячих наплювати. От повинна робота подобатися і все тут, бо зроблена руками.

Це мені нагадує одну знайому, якщо на її пораду , допустимо, щось почитати, говориш " ця книга мені не подобається" вона робить таку презирливу і хитро-розуміючу мордашку, мовляв " а, нуда, тобі інтелект не дозволяє це прочитати". Якось так.

Тут мені "погрожували" не дарувати листівок, подумалося , що дійсно і не треба, потім ходити і думати " а чи в повній мірі я виразила емоції радості і вдовільнила таким чином его митця, який виконав цей шедевр??))" і відчувати себе як під прицілом. Отак і стояли б ми , з дарувальницею, я б оцінювала подарунок, а вона -мене

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

ні, не повинна. але ж подякувати можна. і не супроводжувати це коментарями типу *от нема тобі чим зайнятись то ти папером бавишся. ліпше би борщу наварила*

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Це питання виховання людей, але не проблема подарунку. Такі люди люблять взагалі негарно висловлюватися про будь-що, якщо буде дорогий- скажуть о, нашо стільки грошей потратила, загалом знайдуть як яд виплеснути. Ручна робота тут зв"язку взагалі не має.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

має, ой як має. люди чомусь вважають що як ти маєш час на хобі, то значить хата в тебе заростає брудом, діти немиті. чоловік голодний. я не раз стикалась з таким. коли розказую що вишиваю (вже про листівки навіть не заїкаюсь), то частенько чую: таде би я вишивала, в мене роботи купа в хаті, я не можу так як ти. і то не від одної людини . не скажу що всі вони поголовно невиховані чи злюки. просто так вони собі уявляють рукоділля.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Те саме вони б говорили, якби ви розказували , що ходите на шопінг щодня, або на фітнес, або в салон краси, або на Високий замок.

По селам і раніше багато хто вишивав і в"язав, та й не тільки по селам, і шили, і в"язали, і час на то мали. схеми- викрійки шукали, нитки пороли-діставали. Не розумію, я не бачу проблеми конкретно у рукодільних виробах. Для мене або робота не сподобалась, не відчули людину, або людина байдужа до подарунків, її цікавить щось інше, не обов"язково матеріально виражене. Все решта- проблема іншої людини, але не моя)). Ступінь вираження емоцій теж поняття дуже суб"єктивне. Мене великий захват може в щасливий ступор загнати, деколи навіть і сказати нічого не можеш, а деколи буду скакати як коза )))

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Перечитала я темку і задумалася. Листівками я займаюся давно, але не "регулярно". Були значні перерви (та і зараз є). І я розумію, що мої листівки далекі до ідеалу. Тому, припускаю, багатьом можуть не подобатися. Переважно роблю листівку в подарунок друзям, співробітникам та тим родичам, яким такий подарунок сподобається і його так би мовити "оцінять". Я в "оцінять" вкладаю якусь реакцію: дякую; як гарно; ти сама робила? ого! ну або щось в такому плані. Якщо людина байдужа до подарунку, більше не даруватиму листівку. Подарую те що більш потрібніше. Хоча байдужість спостерігаю рідко і це мене радує.
А от моє захоплення вишиванням якраз більше цінують ті люди, які байдужі до листівок. Може тому, що вишиті сорочки я не роздаровую наліво-направо та на вишивку йде більше часу, грошей.
В будь-якому разі, на байдужу реакцію не ображаюся. А ще майже не цікавлюся чи зберігають мої листівки. Чесно-говорячи тому, що мені було б шкода дізнатися, що їх викинули... А в них вкладено стільки праці і емоцій.