Не роби, бо не оцінять...

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

оце для мене ключове... дитина порівнює, оцінює, розуміється де гарніше, він розуміє шо мама робить гарні речі, йому не просто хочеться подарувати другу листівку як додаток до подарунку... він дарує її з гордісттю шо її зробила ЙОГО мама, що його мама вміє робити таке...
а чи оцінить, ну не можна все для оцінки робити... а просто так, впершу чергу для своєї дитини... хто сказав що і то хлопчина не оцінить? може ви того не почуєте... але що оцінить то 100%

не завжди... для всього свій час і настрій... Моя доня просить часом їй шось малювати , сидить дивиться а потім ховає мої малюнки на память) ніколи не домальовує не підправляє по тому)

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

я так не роблю, зберігаю лише ручної роботи, правда маю їх аж одну... то не в коробочці, а зберігаю її так шо вона в мене як зачитана книжка... бо то спогад про подругу, я дійсно частенько її перечитую )

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

"Один не разберёт, чем пахнут розы.
Другой из горьких трав добудет мёд.
Дай хлеба одному - навек запомнит.
Другому жизнь пожертвуй - не поймёт..."
Омар Хайям

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

спробуй дати йому аплікації поробити. Не квіточки ліпити, а колеса машині, чи скажімо віконечка будинкам, чи ще щось, але хлопчаче. Як матиму як то зізнимкую наші з Яньою спільні листівки. Дуже мені подобається як вона метикує над композицією, думає що і до чого підходить, запитує моєї поради іноді заперечує мені і робить як хоче (це мене тішить найбільше).
Але свої роботи вона дуже любить. Робила (сама) листівку з метеликами, то поставила собі на видне місце і коли хтось приходить то гордо розповідає, що то вона робила.
А те що деякі люди не вміють оцінити ручної роботи - здебільшого наслідки совкового мислення. Коли не завжди були гроші, а якщо і були то в магазинах ніц не було і доводилось рукодільнічати аби зробити подарунок.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Я певно їдна така хвора, що буду думати і переживати чи листівка сподобалась і чи взагалі хтось на неї глянув. Он дитина ходила минулого тижня на ДН, і так було, що там не розглядали подарунків а понесли все додому. Моїй дитині нічого не сказали, ні дякую, ні ніц. То я тепер себе мучу, а раптом вони викинули її геть, а там ж був подарунковий сертифікат вкладений в кишеньку.

То просто такий чоловічий логічний склад розуму. Мій син також, як тільки я дістала машинку то він був ладен її розібрати на запчастинки або дізнатись як воно працює... І щоразу, як я десь залишаю якесь причандаля на столі малий приходить і питається, а як воно працює, а з чого воно складете, а як то робити... і зразу йому хочеться то розібрати аби подивитись що в середині. Цинькати і витинати, то його не цікавить. А он дівчата, то інша справа. Їх то треба мітлою відганяти, інакше вся хата буде в півперлинах, дірокольних метеликах... а стіни будуть розмальовані копікати, вже не кажу про різні блискотки. Тато б дістали інфаркта.

Доречі, вони ітак багато мого беруть як мене нема вдома. Не одне малювання мені попсули, перепрошую поправили, що вже ні в тин ні в ворота.

А повертаючись до теми, то я зауважила, що діти назагал не дуже довго чимось бавляться, вони люблять зміни. Он вони потішились чимось, а далі все. Можна ховати геть.

Для моєї родини не вартує робити, вони вважають, що то дурість і я хвора на голову і просто не маю чого ся вчепити. Краще б лягла на диван і телевізор дивилась, а то ненормальна ліпить свої квіточки.

 

Мої листівки швидше "любительські", але мені приємно робити їх і дарувати. В дитинстві любила друзям робити маленькі подарунки (гольнички, листівки і т.д), приємно було бачити радість в чужих очах. Але чесно не знаю чи не викидалась моя творчість...
Коли хотіла сверусі показати "по секрету" подарунок для свекра, то вона одразу спитала - листівку зробила? О, каже, сорочка

листівка була у вигляді піджачка

, треба було йому справжню сорочку купити. І якось мені так то не по собі стало...

не одна, я теж переживаю, навіть як не робила її своїми руками. Дарувала друзям на весілля гроші в коробочці, такій як Велана робить. Думала, що вона точно виділиться фоні конвертів, бо дуже ніжна була, я ще й побажання довго придумувала, щоб саме для них було, і буде приємним спогадом. А мені згодом сказали, що вони не знали як її відкрити і порвали трішки... Навіть не знаю чи крім грошей знайшли там побажання...

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Я відпишуся з іншого боку. Я якраз з тих мам, що не надаю великого значення листівкам. Коли бачу чиїсь вироби, то захоплююся, але самій до того душа не лежить, тому і уваги не звертаю. А одного разу після малого дня народження до мене задзвонила мама і спитала чи сподобалася нам листівка? Я розгубилася і сказала, що не бачила і бігом побігла ритися в тих розпакованих ящиках, бо справді ніколи не випитую в малого хто що подарував. А сама думаю, яка ж мама молодець, сама передзвонила і сказала, а то б залишилася між нами якесь непорозуміння, а я б і ніколи не дізналася звідки воно. Нічого я не знайшла в тих ящиках, питаю малого, а він каже: "Мамо, я відразу її сховав і всі хто подарував листівки ( з дитячого дня народження, де було 15 чоловік, їх виявилося аж дві!) я собі сховав. І дбайливо дістав з коробочки. Може щось для нас і не є важливим, а от діти уміють помічати і бачити те, на що наші зачерствілі дорослі душі не реагують.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Однозначно вартує. І чим менші дітки, тим краще. Гарна листівка, зроблена з любов'ю навіть простенька але ручної робити виховує в дитини почуття гармонії та краси до ручної робити. Вчить цінувати ручну роботу і красиві речі. А те що Дарко хотів не просту звичайну - не дивно. Він бачить на що мама здатна, тож хотів такої ж краси для свого друга. Я думаю він бачив не раз захоплення дорослих вашими листівками, тож захотів також щоб роботами його мами захоплювалися і його друзі.
Стратончику місцеві дівчатка часто листівочки дарують з сердечками. Простенькі, дитячі, але ми вчимо цінувати і зберігати належним чином. В нас кожен має своє пудевко для таких речей. В мене є листівки подаровані мені хресною на 3 роки! Кожна сім'я індивідуальна, то таки так. Але я думаю гарна листівка знайде своє місце вдома навіть в найменших поціновувачів листівкового мистецтва, а якщо їх стане забагато по гарне пудевко для довшого зберігання, а відтак традицію берегти і цінувати такі речі

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Маю привід знову повернутися до цієї теми. )) Нещодавно я вперше в житті зробила листівку, спільно з малим, і на його прохання, бо дитя хотіло зробити людині подарунок на ДН. Фото, на жаль, не маю.. Не знаю, чи то вже був скрапбукінг, чи ні, але ми бавилися з паперовим мереживом і метеликом (подяка Адріасі - використала упаковку для мильця), об"ємною квіткою, кишенькою для грошей і самим текстом півдня. Вийшла досить мила листівка, як на перший раз. Але.. жодних емоцій вона не викликала.. може тому, що гроші до неї малий поклав іграшкові Словом, наступного разу, якщо і зробимо щось подібне, то для бабусі - вона точно оцінить!

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

як на мене, то не ваша вина, а того, кому ви її дарували. Як можна не вичавиди з себе посмішку (як мінімум), коли дитина дарує щось зроблене своїми руками?...

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Дарувала я своїй коліжанці одну зі своїх най-най листівочок на яку було витрачено половину дня, і яку я навіть не встигла зазнимкувати, а вона сказала "Ну ти вже зовсім не маєш шо до роботи папером бавишся" Якось так обідно стало і неприємно і... добре шо хоч мило у ванну зразу занесла.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

На речі ручної роботи ніяк не реагую. Хіба якщо річ зроблена дійсно на найвищому рівні і з розряду таких, що довго і гарно зберігаються. Дітей принісших мені в подарунок свої малюнки похвалю, але, чесно, хай би собі батьки ті картинки залишили. Ніякого "ував" у мене такі речі не викликають. Текст , написаний у листівці- оце дійсно чудово, а де він написаний то вже таке, можна й усно)). Можливо совєцьке виховання , можливо ще щось, але так є. Дивно, чому люди котрі не можуть "справедливо" оцінити рахуються якимись недалекими, обмеженими? Не такими "високими"... У кожного своє сприйняття. Хтось не розуміє скільки сил і часу потрібно закласти у створення крему, хтось не розуміє чому оцей виріз з бумаги є чимось особливий.

До чого веду- подарунок зроблений на протязі пів дня, ще й разом з дитиною це процес захопливий в першу чергу для самих виконавців, під час нього йде викид маси позитивної і креативної енергії, процес спілкування з дитиною( якщо ви разом це робите), і це настільки класно, що подарувавши твір нема змісту переживати яка у нього подальша доля, чи сподобався подарунок ( а що, так вже потрібне визнання збоку?), пильно слідкувати за реакцією на подарунок і ще й дзвонити питатися чи він сподобався. Робіть для самовираження)).

Поскільки і сама роблю продукцію хенд мейд, стикалась з реакцією на дарування крему чи бальзаму, типу- а, ну ясно, що ж ще? і якесь зверхнє, чи що. Робила так напевно зо два рази і більше не роблю таких подарунків нікому, навіть найближчим, тому що їм засоби видаю по мірі потреби.
Подарунки намагаюся робити по потребам людини, а не те що мені подобається)).

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Отримала минулого року на Миколая ручну листівку та, чесно кажучи, таке враження, ніби невідомо що цінне мені подарували - чомусь настільки приємно стало та водночас туга, що сама не можу (чи просто часу бракне) зробити такий подарунок комусь з близьких...
Не вірю, що тут справа у "радянському" вихованні, яке б воно не було, а на душу не впливає - це особисте.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

При совку коли дарували щось рукотворне то вважалося, що людина просто не має грошей чи можливості купити щось інакше (а почасти так і було). Ось такий стереотип є і по нині у дуже дуже багатьох людей. На жаль.

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Не звертайте увагу. Можливо людина просто не розуміє, що потрібно дійсно цінувати.

Розумію Вас. Була у подібній ситуації. І вдома навіть, на мене ходять дивляться як на придурка, що я зайнятись немаю чим, а паперчиками бавлюсь

кажуть що фігньою страдаю

і витрачаю гроші на те все. Ну але так воно вже є....

 

Відповідь: Не роби, бо не оцінять...

Всеодно не погоджусь, навіть через брак грошей можна купити якусь "непотрібну" дрібнику за безцінь, а от витратити душу, час та знову ж таки з нічого Ви нестворите жодного руного витвору...це просто відмовка "радянське" виховання, швидше зараз біда в тому, що в людини матеріальне виходить на перший план, принаймі, така моя думка

 

Я собі так думаю, що подарунки ручної роботи варто дарувати лише духовно близьким людям, бо віддача таки має бути. І чи буде це крем, чи відкритка - знайдеться практичне застосування чи просто буде око милуватися..Від себе, коли мама мені дарує крем, то я з нього тішусь, бо це турбота за мене. А скільки він коштує - то є дурниця. І так само трохи корявенькі рамки для фотографій моєї роботи висять в кімнаті сестри. Для мене це як частинки душі, які не можна віддавати чужим...

П.с. я саме за даруваня, а не продаж. В другому випадку, коли людина любить свою справу йде теж позитивна енергія, але не любов до когось конкретного...