От читаю про зону комфорту (передбачала, що такі відповіді переважатимуть) і дивні відчуття... Ні, не заздрість. Я би хотіла того спокою чи комфорту, коли "мене достатньо" - але так на пару днів, щоб перепочити. Далі мені було би нецікаво в комфорті. От вона і відповідь, чому в мене та "зона росту" не зупиняється і не припиняється.
Інтєрєсний ти, але я вже навіть не намагаюся зрозуміти))) Мені має бути комфортно і надійно, коли мова про сім‘ю. І щоби без сопель і мильних опер. Цікаво і ризиково - то про роботу, хоббі, якісь там проекти-плани, про ремонт, про свій зовнішній вигляд, про свій внутрішній вигляд, про свій інтелектуальний вигляд. Вдома я хочу бути спокійною. Ріст в сім‘ї - то якраз про ріст злагодженості і емоційної стабільності. То не той ріст, що є в інших сферах, де я можу і по умовних трупиках потьопати.
та то не обов'язково але я не троль, якщощо. то не зона росту, то інше слово (не ДПшне ) це дуже мудро, і універсально. Напевно, щоб знайти це в шлюбі, треба колись мати це внутрішнє відчуття задоволених базових потреб у сім'ї батьків. Я не спихаю все на батьків, але бачу, що люди, які мали колись свій "острівець" в батьківському домі, - краще будують те тихе спокійне місце в дорослому віці.
ну і ще мимоволі думається про таке. Є люди - не можна сказати, що "тип людей", бо типи дуже різні - якими всі оточуючі, колеги, друзі захоплюються. Але жити з ними - це пекло. У мене була така бабця, хай з миром спочиває. Вона розлучилася з дідусем, отримала бажане визнання, і до старості її оточували захоплені люди, бо до 75 років вона жила сама. Далі її доля дуже тяжка і сумна, вона поховала сина та померла дуже тяжкою смертю, і ніхто з "захоплювальників" звісно не був поряд, коли вона мучилась. З захопленням від чужих я часто стикаюсь, і це тепер лякає мене, бо паралелі проводяться дуже добре. Стараюсь то все не наслідувати в інших аспектах... Та і потроху, потроху. Результати бачу по дітях. Їм комфортно, їм добре вдома, і навіть добре зі мною. Значить, в мене вже не той бабцин кейс. Буде все інакше... Буде все гаразд...
Ой скільки можна говорити про ..все, до безконечності, але дійсно, кожен досвід цікавий, в кожного є що сказати, і це життя, тому навіть послухати, є цінно
Мене виховувала баба і цьоця, з мамою і татом за всі майже 33 роки життя в сумі я була неповні 2 роки. Сьогодні рівно 20 років, як тата нема. Дід помер задовго до мого народження. Так шо весь мій «кейс» - то тільки моє бажання і налаштування.
дякую, що поділилася. Я не про склад сім'ї, а більше про відчуття рідних людей, які підтримають. Але ясна річ, що більшість - це власна робота і ясно, що ти - крута.
Задумалася про вибір, мені здається, що справа навіть не в свідомості і мудрості, а просто з віком міняються наші погляди на життя, пріоритети. І те що в 18 було важливим, може стати другорядним в 30. Тому і вибір в 18 і в 30 може бути зовсім іншим.
Про зміни вікові: завжди кажу своєму чоловіку, щоб дякував, що не живе зі мною 18-20-ти річною нетерпимість і борець за справедливість тодішні, робили своє. Дякує
О. я своєму теж щось таке кажу. Я така "пальнута" була в тому віці. Купа комплексів, страхів, і в той же час завищені очікування, категоричність. Я дивуюсь як я собі якогось неврозу не заробила тоді. Заспокоїлись внутрішньо вже після 30, як заміж вийшла, до ре. Мій чоловік гарно на мене впливає. Але я йому цього не кажу, ну що гарно впливає, хай не розслабляється
Слухайте!!!! Молодці!!! Наш отець в селі, а таких мало є, дуже радить це місце, чи будь-який монастир)) Вони самі з імостю часто їздять в такі місця за душевним спокоєм та радістю)) Навіть з палатками, а його словами та думці ,я вірю, як нікому. ПС. Повірте, таки не кожен чоловік на таке піде, чесно, вони таки добрі егоїсти, тому, чесно, ще не все втрачено, повірте вам є що вертати.... А емоції це природньо і мусять бути, головне їх назовні випускати любі, а не тримати у собі. Я рада за вас))@bobryha Надіслано від мого Mi A3, використовуючи Tapatalk
а я вдячна своєму чоловікові за те, що жив зі мною і з 18-річною, і з 30-річною, і з 32-річною І як нормально вирішу питання свого здоров'я, то ще роки і роки поживе Я теж жила з ним колись на майже мінімальну зарплату, і жила з ним і його батьками (за це всім нам по пам'ятнику за життя, ггг), і жила з ним і чотирма дітьми в одній кімнаті.... всякі були випробування, не лише він мене терпів як то в рекламі - дякувати_не_передякувати
О, до речі - чесно, доречне питання Активні онлайн жінки, як чоловіки ставляться до ваших дописів, до вашої активності?
Я далеко не активна онлайн-жінка, але, як казала мій викладач, для чого розповідати все, всю правду чоловікові?!
про всю правду то інше. Дехто, до речі, думає, що на ДП я "підпільно" від чоловіка і час від часу кидають йому скріни то він переказує, щоб не витрачали часу Я більше про те, що дехто з нас веде блоги, і добре коли лише чужі Коли ж пишеш на власній сторінці про власне життя, показуєш свої фото тощо... до цього можна ставитись по-різному. Мій чоловік, наприклад, не в захваті, але не просить мене припинити писати. Тільки щоб не відмічати його, а так - feel free to feel free/
Так я про це ж: "пишу, так пишу. Мені це подобається, я від цього щаслива /свій варіант... " але не конкретизувати, не розповідати, що саме написано. Але якщо є скріни - ото хтось має забавку, то порада неактуальна. І так донесуть.
Та доносити нема що, бо нічого, що я би не сказала в очі, я не пишу і не говорю (маю таке правило спілкування. Але наприклад мій ФБ чоловік читає останні пару років, погодився додатися в друзі. Блоги компаній, які веду, для нього "досить прикольні", а моя персональна сторінка -
І тут справа навіть не в тому, чи "виноситься сміття" у соцмережі. Просто до самого факту, що жінка ділиться своїми думками десь на публіку, чоловіки ставляться по різному. Стало цікаво, як у вас.
