Є у мене знайома. Вона із Львівщини. Вийшла заміж -- поїхала жити десь в Донецьку область до чоловіка. І квартиру там купили, і прописка уже донецька у неї і дітей була і все ок, аж тут війна і вони вирішили стати біженцями. Не поїхали на Львівщину до неї і її родичів, а в Київ. Як каже та дівчина: "ми користуємось усіма пільгами і благами біженців": для них там різні курси влаштовують, із працевлаштуванням і житлом допомагають... Вона каже, що тепер гуляють із чоловіком по Хрещатику і думають, що від війни особисто вони виграли хоча б те, що зараз живуть у столиці про що навіть не мріяли -- вона із маленького села на Львівщині, він -- на Донеччині. І все було б Ок, але все у них не Ок і вони не розуміють чому. Не розуміють, чому чоловік мало заробляє, не розуміють, чому вона не може знайти роботу. Не розуміють чому сваряться. Не розуміють чому проблеми із здоров"ям почались. Отак щиро не розуміють... А знаєте чому? Бо двох своїх дітей -- 7 і 2 років вони залишили на Львівщині у батьків.... Відмазки різні: нема місця у києві у орендованій хаті, мало грошей, не буде кому в києві із дітьми допомогти.... Все відмазки! Я бачу тут лише два варіанти: або вона сидить із дітьми, а він у Києві заробляє, або усі їдуть в Київ (ну це мій варіант), або усі їдуть сюди і тут шукають роботу.... Бо я не розумію як то можна дитину лишити. Від такого вибору нікому щастя не є
І так зле, і так недобре. Чоловік без жінки, як би то сказати, занепадає і чахне. То при умові, що вона для нього важлива, хіба що сконцентрується на роботі і кар"єрі, чітко розумітиме, чого поїхав, і буде мати мотивацію пошвидше успішно повернутися. А як не надто - то всім гут і окремо деякий час.. Скільки таких сімей є. А дитину лишати саму без обох батьків - то останнє діло, тим більше на кілька років. Незалежно від того, скільки дитині років. Я заніміла просто. Про який вибір ви говорите.. Мені б і в голову не прийшло лишати таку дитину на дідусів-бабусь на тиждень..
І складатимуться далі, бо чоловік не асоціює жінку з баняками і шваброю, а розуміє, що в неї теж є потреби. Навіть якщо вони відрізняються від потреб чоловіка. Так само жінка, якщо для неї чоловік - віл, який має тільки гроші заробляти, а у вільну хвилину співати хвалебні пісні тещі, лиш би не було часу пива попити (бо я ж не п"ю). То про яку любов можна далі говорити?
Дівчата, обговорення не варте ваших нервів. Я би не лишила, ви би не лишили. Але ж є категорія мам, яким дитина за рік часу надоїдає. А так і від дитини відпочинуть і чоловіка припильнувати можна, щоб в "гречку" не скочив.
я думаю, в емоційно-здоровій сім"ї вибір звучить трохи по іншому : не *чоловік або дитина?*, а *їхати всім чи залишитись всім тут* Все інше - втрати
щодо дитини - є стільки підводних каменів.. от коли мама чує від іншої "я свою дитину не лишу", то в її голову лізе різне - щось ті мами відчувають фанатичне.. або стали асоціальні і бояться вилізти з декрету... або або але тільки не те, що оті перші роки дитини формують все її життя... одна мама писала в блозі, що пішла на роботу з 9 місяців дитини, залишаючи її на няню, і під 2 роки малий вів себе жахливо і все старався її вдарити чи штовхнути, проблеми вирішувались з психологом.. такі самі сторії я чула від мам що відлучали "поїхавши кудись" оте відчуття "покинутості" залишається на все життя десь підсвідомо, воно впливає і на стосунки з мамою, і потім стосунки дитини вже в її сімї, а та й взагалі з іншими людьми п.с. а ще мене вибішує, коли після таких моментів батьки роблять винну саму дитину, що вона батьків не поважає чи погано ставиться чи рідко знаходить час побачитись, і коли йдуть якісь нюанси в поведінці то списують то на те, що всі діти різні, оцей такий от вродився))) п.с.с. нема ідеальних стосунків, ідеальних мам, та всі хочуть зміни обстановки, але потім (принаймі свідомі) дуже жаліють за ті перші роки, і з часом нема виправдань і нема більше отого "не було вибору"
та це здоровий глузд. Лишити абсолютно безпорадну (грудну!) дитину. Ну я прямо не знаю. Дитині потрібні батьки. Обоє. Якщо голод в хаті, то тато їде заробити. І то він має пахати без просвітку, щоб бігом вернутися. цінність чоловіка за яким треба приглядати щоб не скочив у гречку для мене дуже сумнівна.
Так цікаво,кожний вміє тапками кидати )))я тоже але треба мінятись, а ще фантазувати багато,хоча це не зле )). А якщо уважно почитати то я не писала яке рішення прийняла, не писала що це буде скоро і не писала що це взагалі буде ( а написала що є такий варіант).Хотілося щоб кожен сказав за себе, а за себе я сама в змозі сказати (ну чи написати)))хотя я розумію що насправді кожний допис це і є про нього (або просто потрендіти)..чому? тому що на форумі кидати тапками це показувати свою необізнаність (що ви взагалі знаєте про мене?) в когось нерви слабкі, комусь за чоловіком дивитися треба. Не знаю це не про мене. Спробую сформулювати те, що я хотіла донести....наприклад в нас (зараз тяжко дитя по ночах бавиться а не спить) це відбивається на самопочутті, настрої, тону мами, що автоматично відбивається на татові. Деколи є тяжкий вибір чи поспати 5-ту годину за сутку(віддавши йому дитя) чи встати щоб попити чаю з чоловіком...і так буває що кожного дня ми(люди) робимо маленький вибір. Чи погуляти з сімєю чи подивитися серіал, чи покидатися сніжками чи потрендіти по телефону..А від цих маленьких виборів, які зразу не видно, залежить наше щастя.
то треба враховувати що всі на різних рівнях усвідомлення від грудей відлучають, а є бабці-тьоті яким довіряють + так роблять тисячі жінок, тому для декого це "опція" але вибішує в цьому всьому те, що такий підхід навіть схвалюється певною частиною суспільства, бо жінка ніби "дбає" про дітей і про сімю, а не байдикує в декреті --- дописи об"єднано, 18 Листопад 2015 --- ну ясно що тут дівчата поскидували купу фантазії, як і завжди але якщо вертатись до суті, то яка різниця що там у вас, які обставини, є апріорі факт, що дитина має бути з мамою, бо інакше то зле, зліше за обставини ясно що якщо голод, то Орман написала як бути.. чи як якісь нагальні обставини, то треба їхати чоловіку але які мають бути обставини щоб розлучати маму з дитиною такого віку? це і мається на увазі чому так, пояснила вище, і не лиш я
Сама фраза "дитина чи чоловік",то якось геть дивно і навіть дико,на мою думку,як стає таке питання в сім'ї,то трошки є проблеми в тої сім'ї...
так звичайно, це всі знають і розуміють, чи ви думаєте я проти? Ні, я обома руками і ногами за, тільки за те.Кожна людина знає як має бути найкраще, принаймні відчуває..
ага, ше й у вузлик його "добро" зав"язати. наприклад коли дитина народжена для бабусі, знаю такий випадок(( Ми з чоловіком пару років назад вирішили спробувати пожити за-кордоном. Чоловік почав відповідати на листи з запрошеннями на співбесіди і половину відсіялося відразу, бо якшо вже їхати то їхати всім разом, тобто і з дітьом. Я зараз не говорю за ситуацію ЧП, коли одному з батьків терміново треба поїхати. Ми в один момень вирішили і все. І так, я не хотіла відпускати чоловіка самого, і суть не в довірі, чи вінзголодуспухнебідіка), а в тому, що чи то на чужині чи то і іншому місті є важко, нехай і в матеріальному плані все гуд. Потім ми правда передумали і життя пішло-поїхало далі. Зараз коли ми живемо не на Україні, і я бачу в реальності всю ситуацію, то просто не уявляю, як то важко може бути без родини.Тим більше якщо лишити дитину з бабусями,. І в підсумок, кожен вибирає як краще йому, конкретно йому. А басні то для людей))
Тут тапками кинули і забули, а Ви, може подивитесь на ситуацію під іншим кутом. Якби всі писали: "Ну так, треба їхати за чоловіком, дитя буде у надійних руках бабці"... або "Звісно треба вибирати дитину, чоловік сам справиться, а от мама потрібна дитині", то Ви б з чистої совістю обрали свій варіант, з думкою що це нормально, всі одобряють. А тут не одобряють, і добре роблять! Не розбивайте сімю, просто відкиньте ці два варіанти. Все можливо організувати, і з маленькою дитиною поїхати набагато простіше, ніж з великою, яка ходить в школу і не знає мову.
ну, я, наприклад, писала з свого досвіду В нас декілька років тому була ситуація, що в нас тоді на цілу осінь-зиму була тільки виварка квашеної капусти і декілька мішків картоплі, які дали батьки, а ще було купа боргів за моє лікування, плюс щоденні витрати на дорогущі ліки. Коли чоловікові запропонували роботу з переїздом, він відразу поставив умову, що їде з сім"єю, тому треба включити в витрати фірми оренду квартири для нас. Якби на його умови не погодились, він відмовлявся їхати, хоч ситуація у нас на той момент була патова Але то таке, кожному своє. Маю знайому, у якої чоловік далекобійник, вона його бачить, певно днів 5 на місяць, але її влаштовує, що чоловік приїхав, гроші по полках порозпихав і поїхав. Жінці 27 років, двоє малих дітей, менший тата ніколи не впізнає і плаче. Тому, що кому
Нахлинули на мене думки про Любов у шлюбі з часом, не мою, батьківську. В мого колишнього хлопця мама в Італії вже 15 років, правда приїжджає три рази на рік по місяцю часу. Я завжди дивувалась, як тато може без неї жити. На що мені хлопець відповідав: в такому віці вже не хочеться завжди бути разом. Він стверджував, що це нормально, що це в мене неправильне ставлення до цих речей. І мене це дуже лякало. Бо я розуміла, що це його модель сім'ї, яка діаметрально протилежна до моєї. Коли моя мама поїхала в США, мій тато з розуму сходив, кожного вечора були розмови, що вона його покинула, проміняла на гроші, що вона його не любить, що він так не може жити. Тепер він буде теж подавати документи на візу. Бо дійсно не може жити без мами. І це після 30 років в шлюбі. Так що я щиро вірю, що любов у шлюбі з часом не зникає, і в будь-якому віці хочеться бути поруч з коханою людиною.
То десь так, як мій тато, тільки, хм, якби то його депресія обмежувалась розмовами.. Це був жахливий період в житті нашої сім"ї. Не беруся судити, наскільки обгрунтованим на той час було саме таке рішення батьків. Але врешті-решт мама повернулася додому, і тепер вони дають собі раду в Україні, сподіваюсь, що тішаться дітьми і внуками. Не хотіла б я, якщо чесно, показувати малому "бабцю по скайпу". З роками якось все гостріше розумієш цінність сім"ї і родини, напевно. А от моєї знайомої батьки вже купу років у Штатах, і назад не думають повертатись. Спочатку поїхала мама, потім тато за нею, бо одне без одного не могли. Діти так і виросли з бабцею, вже й їх діти підростають і всі в родині сприймають цю ситуацію як щось абсолютно нормальне. Я б так не змогла. Поїхати зі своїми дітьми і чоловіком від батьків (звичайно, зберігши стосунки і по можливості якнайтісніше спілкування) - так. Це вже нова сім"я і нова історія. А лишити малолітніх дітей на дідусів і бабусь заради хай навіть найкращого чоловіка у світі - ні. І мені здається, що це не свідчення малої "любові у шлюбі" - це нормальний порядок речей.
