кому это надо... кому это нужно...

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Слова вирвані з контексту.
На рахунок нервів та підборів - то це те що я бачила, а не правило для усіх.

Результат доречі файний. Фото робила я, бо була в якості фотографа. Та наречена постаралась, аби фото вийшли гарними.
Йдеться про "весілля для людей", яке я не розумію , а не про фото конкретно
Трохи уважніше читайте.

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Я просто трошки інакшого складу людина, я ніколи нікому не дам за себе вирішувати, тим більше вирішувати як буде проходити МОЄ свято, і так абсолютно у всьому. Вам треба була бути можливо трошки жорсткішою в цьому плані, все ж таки це ваше свято, а не батьків

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Зякого ж контексту ?

Я і писала про людей,і ті всі нюанси,в яких входять і нерви і фото, а не про Вас як фотографа

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Ага, от і я зараз дивлюся на свої зроблені звичайною мильничкою фотки, а найгірше те, що робили ті фотки всі кому попало, і тому, то в мене голова обрізана, то в молодого ноги закінчуються колінами, то пів пальця в об"єктиві, навіть в рамку нема чого поставити.

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

kristina, вибачте, якщо я вас не зрозуміла.

п.с. фотографом себе не вважаю

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

І в нас весілля робилось для батьків, ми з тго приводу досить довго скандалили, але в кінці зійшлись на тому, що оскільки вони роблять забаву для себе, своїх родичів і своїх колєг-то вони ту забаву і проплачують на всю ту гурбу, а ми платимо за те, що важливо для нас-власний одяг, фотограф, відеозйомка, аксесуари, всі церемонії, музиканти. В результаті вийшло все добре, хоча я не запросила на весілля дуже багатьох знайомих, які на мене трохи поображались.
Щодо фотографа, мені здається це важливіше ніж зйомка, професійні фото вони гріють душу , тою іскринкою в очах, тією миттю.

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Ми за все платили самі, запрошували тих кого вважали за потрібне. В мене дууже маленька родина, тому з мого боку були родичі 5 чол, друзі і співробітники (мені я к Сім"я, я вже писала) з боку чоловіка була родина + друзі , вона в нього велика, але тих кого в очі не бачили того ж і не просили.Було 90 чол. Загалом весілля получилось дуже молодіжне і класне.

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Я напевно чоловік
Бо як тільки зайшла мова за весілля, мене аж коробило від думки, що треба щось шукати, міряти, організовувати, розважати когось. Брррр.
А ще як трохи почитала і підрахувала, то взагалі страшно стало
І коли прийняли остаточне рішення не робити ніякої забави, як камінь з плечей впав. Правда, мама ще довгенько казала - добре подумай, щоб потім не шкодувати.
Направду мені хотілось бачити тільки сім'ю, і шкодую лише, що брат не зміг приїхати. А так - розписались і поїхали на шашлики. Потім планували взяти шлюб і можливо щось організувати, але наразі мене то не гріє. Хочу взяти шлюб, але хочу, щоб брат був у Львові.
А оті всі витребеньки, на жаль, дійсно дуже часто потрібні батькам або молодій, жєби було краще, ніж в сусіда.

Якщо ж кайф від приготувань і самої забави задоволення отримують обоє молодят, тоді "игра стои свеч", якщо ні - то ну його...

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

А я дуже хотіла весілля, ловлю кайф від організації чогось. Але зараз зрозуміла що мабуть не захочу весілля (може мені це перейде...), якийсь осад після того як забирала у всіх завдатки, спершу шукала плаття в інтернеті, в ювеліра домовлялись про обручки, готувалась...а потім все відмінилось...Боюсь знов через то проходити:umbrage:
Тепер мрію замість весілля поїхати в екзотичну країну ну а як родичі не зрозуміють...сорі))))

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Та то ясно, тепер я теж така мудра. А 7 років тому мені навіть рота ніхто не дав розкрити. Звичайно всі ті дрібнички, які я могла сама організувати, то і вийшло по мому, але кількість гостей, кількість страв, місце проведеня торжества, то не було обговорене зі мною чи моїм чоловіком.

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Ми до свого весілля почали готуватись за 3 місяці.Причому,зустрічались 5 років і якось женитись ще не збирались,а тут ні зтого ні з сього надумали.Нічого супер-пупер грандіозного не влаштовували,але відсвяткувати цю подію все-рівно хотіли.І навіть мій чоловік переймався усілякими дрібничками "щоб потім було що згадати,і дітям показати"І зал,і букет,і обручки вибрали одразу,без всяких перебирань,прискіпливіше вибирали фото,відео і тамаду.Гостей мало бути 80-90.Прийшло понад 100.Ми з коханим танцювали і веселились до останнього і це свято залишило тільки приємні спогади.Тому погоджусь з тим,що всі ці дрібнички "и надо,и нужно",але тільки в тому випадку,коли воно "надо" обом молодятам

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Ви знаєте, а моя мама була проти весілля. Не те щоб зовсім проти, але намагалася переконати, щоб ми забрали собі гроші (на бенкет) і поїхали лише вдвох кудись закордон. А я хотіла весілля, білого плаття і вельона, купи квітів і відчуття свята.
Не надто хотів забави і чоловік, але коли я пояснила, що хочу і чому, погодився і чемно допомогав в усьому. В основному гроші дали батьки (за що ми їм безмежно вдячні, намагалися повернути їм кошти, але батьки не взяли), дещо купували самі. Але робили так, як хотіли. В дечому всі відразу погоджувались, дещо з дискусіями.
Але той день справді був для нас з коханим як казка. Не раз він дякував, що весілля все-таки робили.
І зовсім забава в нас не плуталася із духовним. В той день ми мали лише шлюб, але до того ще готувалися. Науки, сповідь, причастя... І вже перед дверима церкви ми мабуть переживали більше, ніж перед самим важливими екзаменами в житті. Хоча, це мабуть і був найважливіший іспит. І здаємо ми поки його добре.
Не було в нас якихось сліз чи нервотрьопок. Були запарки, але всі якісь непорозуміння чи неточності рідні взяли на себе. Гостям, які приїхали в день весілля чемно показали на холодильник і вони самі собі робили їсти. Навіть підлоги мили і доприбирували, що ще десь не так було.
Не дуже переймалися і ми самі гостями. В той день ми бачили лише одне-одного. Спілкувалися звичайно зі всіма. Але лише в своє задоволення. Може тому, що всіх знали і були дуже раді, що вони з нами розділяють це свято. Гостей було 70, але це були близькі люди (родичі, з якими гарно спілкуємося, друзі). "Чужих " дядь і тьоть там не було. Танцювали також дуже багато.
І за суконку я не переживала - купувала, тому не переймалася, що хтось десь став чи десь забруднилася. І мешти мала на невисокій шпильці, дуже зручні. Лише в самому кінці перезулася мештики на танкетці.
Фото.. Навіть тут ми позували небагато. Кілька загальних фотографій. Фотограф нам сказав просто поводитися природньо. Навіть в Свіржському замку, де ми поїхали після першого столу, більше просто гуляли. Насолоджувались будівлею, озером, сідаючим сонечком і одне одним. В результаті на фото не натягнуті посмішки для позування перед камерою, а природні обличчя, які передавали в той момент весь стан душі. І є кілька фоток, що мені особливо подобаються. Де ми дивимося одне на одного чи в одну сторону (видно хтось говорив чи щось побачили), а в очах здається цілий всесвіт. По книжковому, але більше на жодній фотографії таких нас я не бачила.
За тих три роки ми ще ні разу не пошкодували, що зробили собі свято. Відео ми дійсно дивилися раз чи два. А фото переглядаємо частенько, згадуючи, які ми були щасливі в той день.

Чи було б без того свято? Було б. Розписувалися ми в будній день, в українських костюмах. А потім гуляли в Шевченківському гаю. Але хотілося ще того білого плаття, тих всіх "процедур і традицій".
Зрештою, свято можна влаштувати і просто так. Для нас це може бути як недільний похід разом до церкви, прогулянка містом, так і романтична вечеря зі свічками ну і продовженням., може бути просто поїздка разом по Україні чи закордон. Основне, щоб разом.
Єдине - то вечерю чи поїздку можна влаштувати в любому віці в будь-який день. А от казкове свято з білою сукнею і вельоном нагода зробити є лише раз. (ну принаймні в нас, бо шлюб брали на ціле життя).

Що ж до інших... То найкраще так, як хочуть молоді. Бо як не хочуть весілля, то і день той їм роком здається. А як хочуть, а не роблять, то потім все життя гіркий присмак буде при погляді на молодих. Тоді і своїх дітей будуть одружувати так, якби самим хотілось, а не дітям.

А спільне життя потім. Якщо немає почуття, то була забава чи ні, тут вже не важливо.

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Цілком погоджуюсь. Справді, те все "не нужно", коли то "нужно" тільки одному. В нас було , в порівнянні з іншими, дуже скромне весілля. Гостей запрошували близьких родичів і друзів з якими постійно спілкуємось, отже весілля було як велика гостина, бо гості були ждані і бажані (не запрошували тіточок і дядечків, яких я особисто не бачила). З чоловіком погодилась, що просто розпишемось (але в душі мріяла про весілля). Але батьки настояли на тому, що весілля потрібне - вони не помилились, залишились надзвичайно приємні спогади.
Готувались до весілля місяць, а ще перед тим зустрічались 9 місяців (кажуть знайомі, що то ми виносили і народили сім"ю).Приємно було те, що чоловік приймав участь у підготовці тих "весільних дрібничок". Розробили разом запрошення, разом ходили на уроки танцю - вивчали вальс, разом вибирали обручки, надували кульки і прикрашали залу, тільки сукню я без нього вибирала - такі вот забобони (але коли він мене вперше побачив в день весілля в сукні, то на очах в нього заблищали сльози (варто часом боятись забобон )
МИ себе налаштували, що весілля то наше свято. МИ не робили його для когось - а для себе. Знайомі помічали, що ми справді щаслива пара, бо зазвичай наречена заклопотана і втомлена, а нареченому то взагалі не потрібно.
В нас не було салютів, весільної упряжки білих коней, концертів і святкової програми з "назойливими" тамадами, Просто файно повеселились до 3 ранку. В нас був фотограф, який не викручував нас у різних позах, а ловив моменти, в нас не було блатного тамади, а добрий знайомий з відчуттям гумору вів весілля. А коли з чоловіком вперше побачили відео, то в обох з"явились сьози - такі файні спогади на все життя.

Вибачте - такий сумбурний допис, щось не можу думки до купи зібрати

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Перечитала ще раз дописи про ваші гарні святкування і геть скисла...ніколи тим не переймалася, спокійненько жила собі 16 років, аж раптом так образливо стало... ні весілля нормального - бучна втомлива гулянка з ідіоткою-тамадою (зате самою дорогою на той час в місті ), ні медового місяця - весілля було в травні, путівка до Болгарії була куплена на серпень, а то був 1993 рік, дика інфляція, і його та мої батьки, порадившись між собою та без нас... продали ту путівку, бо ж дуже вигідно було:8::umbrage:, і на ті гроші купили нам телевізор та відеомагнітофон. І з ювілейними річницями не задалось - на п"яту чоловік здавав адвокатський мінімум в Києві, на десяту - мені робили операцію, на п"ятнадцяту - я файно тужилась і народжувала Соньку. Ну і фінансово - все збирали на власне житло, дякувати Богу маємо тепер.
От як віддамо Соню заміж, тоді вже нарешті організуємо свято і подорож для нас двох! Скільки там мені буде? Троха за 50? Нормально!

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

В мене була борьба тільки з бабцею, вона звичайно дуже хороша і сучасна, але звикла що всьо має бути по ії, починаючи від якихось рецептів, закінчуючи організацією днів народженнь та інших свят, але я зразу обрамила, що все роблю по свому і крапка. І тепер можу по власному бажанню тільки прислухатись до порад, але ніхто мені не нав"язує свого.

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Все як в нас. тільки на нашому весіллі ведучими були ми. Гості були в захваті бо на такому весілл вони ще не були.

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Так! Ви щойно жити починатимете, як казав Пєчкін.
Мій медовий тиждень це був час з родиною (мамою, татом, сестрою і її чоловіком і дітьки, та щей її свекрами) в Карпатах. Ми мали всі дружно слухати що кажуть мама і ходити туди де всі. А Андрій був страшенно проти, а я боялась як то так. А мої звичайно ж мені коники, що чоловік в тебе до нічого - нікого не слухає. Ну той був такий чудовий медовий місяць

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

мені це було потрібно.Я мала дуже файну забаву у вишиванках - МІНІМУУУУУУУУУУУУУм найближчої і дорогої родини і купу наших з чоловіком спільних і поокремих друзів. Багато друзів теж поприходили в вишивках, ми писали таке в запрошеннях.
Забава правда була підпсута придуркуватим тамадою, але нам і нашим знайомим то було відверто десь, хоч грошей викинутих на "супер до одного місця звєзду з ТЮГу" мені шкода по нині. Ніхто не беріть Олександра Миколайовича з театру юного глядача. Алконавт.
Але попри все, ми безподобно побавились до 2-ї ночі і супер відпочили потім відразу ж з наступного дня 3 дні у Закарпутті на базі у Тараса. А медовий місяць мали через півтора місяці - то були 2 тижні в Болгарії. Об їздили купа болгарських міст і перепробували багатезно їхніх смаколиків Хочу ще
А першу річницю ми собі посвяткували утрьох з доціком в тому ж Гуцульському дворі, де і мали весільну забаву, а так як шлюб брали не в день забави, а посеред тижня, то на річницю шлюбу до нас прийшли найближчі друзі і ми собі влаштували свято ще й вдома
Я взагалі прийшла до висновку, що навіть коли тобі щось-там хтось чомусь і якось нав'язав, всеодно, вмій собі створити настрій, забаву і будь щасливий, бо свято ніколи не можна повернути, повторити колись там з нагоди... - так, але "зумій собі сам створити свято на святі!"

 

Відповідь: кому это надо... кому это нужно...

Якщо мої батьки наполягли, то я послухалась тільки тому, що дуже їх люблю, а не тому, що могли накричати чи не дати грошей. На мене таким чином і в 17 не могли б вплинути - не те що у 27
Мучеників і страшних жертв не було))) Я зробила все для того, щоб всі були щасливі і в той день - і чоловік, і я в тому числі. Я розумію, що бувають наречені надуті, як середа на п"ятницю. але якщо хтось таку бачив, то не тра думати, що решта - точно так само виховані чи там психічно не врівноважені

Кожен в міру власної вузьколобості І що за манера вішати ярлики на людей?
Менше стереотипів у сприйнятті зовнішнього світу - і Ви побачите наскільки він цікавіший

 

Я так скажу.
Людина живе, їсть, спить, працює... дехто знаходить час щоб поїхати на море чи в гори... але БІЛЬШІСТЬ людей має в житті дуже мало СПРАВЖНІХ свят, днів, які б запам’яталися назавжди. Надто важко собі взяти і придумати: от ми собі з дружиною в неділю підемо в ресторан, гарно погуляємо, покличемо друзів, будемо веселитися, наробимо гарних фотографій поки ми ще молоді та красиві... дзуськи! Че я кажу попри те, що ми з дружиною часто влаштовуємо собі маленькі свята, робимо величезну кількість гарних фотографій, маємо безліч приємних спогадів, тощо. Але тим не менше, для того, щоб змусити себе щось зробити по-максимуму круто, потрібен сильніший мотиватор. Принаймні щоб не відкладати то на потім і тд. І тут ідеальним є сАме весілля, воно, як мотивація до організації свята, включає в себе аж забагато складових достатніх для того, щоб витратити останні гроші, купу часу і зусиль але таки організувати собі Свято з великої букви:
а) бо так прийнято традиційно;
б) бо все життя мріяла (мріяв);
в) бо ми вже дорослі, а далі будемо хіба старіти і старіти - треба ВЖЕ, щоб було що згадати про молодість!
г) бо хочу краще ніж в когось;
д) бо в цій справі батьки підтримають, а далі ми самі вже;
е) бо в інший день то якось дико і взагалі нема чого;
є) бо потім підуть діти, кар‘єра, іпотека, ремонти, тощо;
ж) бо то рубіж в житті, далі сподіваємось щось сильно-сильно поміняється, треба відмітити.
з) бо цей день не забудемо: дата в паспорті написана
и) бо всеодно ці затрати окупляться конвертами (хай навіть не повністю).
і) чоловік буде дивитись на наш портрет весільний на стіні і ніколи мене не зрадить...
ї) бо всі подружки будуть розказувати як вони в цей день літали по небу від щастя, а я буду тільки носом шморгати і думати: "чого я, дурепа, вибрала Майорку замість весілля... і так туди тепер щороку їздимо... тьху..."
й) щоб побачити його очі, коли вперше побачить вранці в білому платті...
к) щоб бодай один день нашого спільного життя був ІДЕАЛЬНИМ...

Думаю, список можна ще продовжувати, а чи варто, Лілю?
-------------------
То я про мотивацію свята розписав, про зміст. Але крім змісту є ще форма. А форма у кожного своя: комусь достатньо побути вдвох у церкві, а комусь треба три дну гучного свята і щоб всі дрібнички були продумані, щоб було спокійно на душі, що нічого не забуто, що все зроблено, що все "правильно". Дуже важливо знати, що у вас для вас все правильно. Чи воно правильно в очах інших — то хай не хвилює, всім не догодиш.