Відповідь: Як пояснити дитині? Попробуйте переключити дитину на інші "погані" слова: в знайомих була ситуація з нецензурними словами, малий полюбляв пообзивати рідних і от одного разу, коли тато щось йому не дозволив почав його обзивати, а тато з мамою не реагують на ті слова, він перебрав всі словечка що знав, а мама з татом абсолютно не реагують, малий вже не знав що сказати, завівся і кричить: "та ти, ти, ти,....ти автобус!" Ну тут мама з татом таким реготом вибухнули, він подумав що то дуже погане слово раз така реакція. Після цього воно стало його улюбленим "поганим словом", обзивався тільки ним
Відповідь: Як пояснити дитині? я казала своїм хлопцям, що як вже дуже захочеться сказати таке нехороше словечко, то треба підійти і прошептати мамі на вушко, і то буде нашим великим секретом. Зі старшим подіяло швидко, а менший любив вдома деколи дразнитися, але і він здався))) кому ж цікаво говорити, якщо нема реакції )))))
Відповідь: Як пояснити дитині? А в нас самий розквіт скупердяйства. То якийсь жах! Дійшло до того, що як йде гуляти і точно знає, що будуть інші діти, то з дому іграшки жодної не візьме, скільки не проси (не треба йому, бачте). А як має іграшку і хтось хоче взяти, то таку істерику закатає, що капець. Навіть мінятися не буде - я вашого не хочу, але і мого не беріть. Я вже пояснюю безперестанку, вже язик болить говорити - без толку. Що робити? То характер такий, чи що? І це, до речі, не тільки іграшок стосується. Печеньками, бубликами тощо також ділиться через раз.
Відповідь: Як пояснити дитині? А може дати йому якийсь час поскупердяйничати? Хай нікому нічого не дає. А колись побачить щось цікаве чуже і сам захоче помінятися.
Відповідь: Як пояснити дитині? Моя менша теж така "жадіна", але тільки повідношенню до свого ж рідного брата. І хоч він з нею завжди поділиться всім, а та - нізаякі гроші. Впреться і все. Колись не ділилась і іграшками з іншими дітками, але тепер бачу сама бере чужі в пісочниці і вже легше віддає свої, але в той же ж час поглядує за ними кожних дві секунди,щоб бува, не пропали І теж розмови не допомагають: думаю, це все-таки і характер, і вік, і те, що менша в сім*ї. Лишається одне - чекати, коли переросте і попри те кожного разу так ненав*язливо натякати, що якщо не дасть свого -не отримає чужого.
Не знала куди написати, тому викулупала таку от ще старезну тему. Маю проблему, не знаю як пояснити старшому, що не гарно і певно просто не припустимо тягати з садочку додому чужі іграшки. Якось побачила я у нього не його іграшку, ясно що то була чужа, принесена з садка. Провела лекцію, заставила повернути, вихователя попросила проконтролювати. Віддав, вибачився, все гуд. За деякий час повторилось, але він рогом вперся, що іграшку знайшов. Я все таки сховала дома ту іграшку, на наступний день віднесла в садок, віддала виховательці, сказала що то знову напевно чиясь. Після того знову повторилось, то стверджуав, що дівчинка йому дозволила взяти побавитись, натомість він віддав їй свій іграшковий мобільник. Не повірила, але вдала що повірила, проте вирішила провірити, але не вдалося. Був ще період коли я провіряла йому кишені на місці, не виходячи з групи і коли бачила чужі іграшки, тут же він йшов їх віддавати і вибачатися. Ну, як раз йшов він, раз не хотів, то йшла я. Ну, але іграшку чужу додому якось зовсім не мудро було нести свідомо, то брала то діло на себе. Якось навіть побачила в нього в черевичкові лопатку для взуття. Чесно, я прозріла, але він стверджував, що взувався і забув. Лопатка була встромлена так як б взувся і дійсно забув, але я то заю що він до тих штук має потяг, тому не дуже й то повірила. Знову віднесли в садок. Це все шо я описую повторялось не часто, а десь так на протязі року. Сьогодні вранці ситуація- збираємось в садок, Святик закатує істерику, що хоче ту чорну куртку, в котрій був вчора. пояснюю, що курточку кинула на прання, бо вже була брудна. Та яке, істерив-істерив, але якось ми заговорилися, то одягла в іншу. Вже дома перериваючи кишені перед пранням, я побачила знову в кишені чужу машинку. Тобто бачу що він і надалі те саме витворяє, просто від мене криє. В вечір провела розмову, каже що машинку знайшов дома за диваном. Бреше! ми не мали такої іграшки. Шось то вже мені стає страшно і саме головне я не знаю як йому пояснити що категорично не можна брати чужі речі, іграшки і т.п. Нє, ну я пояснюю, але бачу ті всі пояснення повертаються протів мене, він просто розуміє що це погано, але і далі це робить, при чому намагається робити шито-крито. Хотіла б почути мудрих, толкових порад, коментарів, або може хтось тоже з цим стикався?
Фух, напевно))), але я не кричу і стараюсь говорити виважено та спокійно. Може не правильно пояснюю. Бо мені кажуть мамочки що то пройде, мама моя каже що це можуть бути злодійські замашки, які проявляються в дитинстві. Мені страшно. Шо робити?
Розслабитись для початку )) Я в одного зі своїх часом по кишенях знаходжу. Просто кажу, що це чуже і не можна брати без дозволу. Сама відношу, віддаю, вибачаюсь, коли бачу, що він починає викручуватись . Буває, що сам мені на виході каже, що в кишені має іграшку звідти, то спокійно кажу, щоб вернувся і віддав. Якщо не хоче - сама повертаю. Мені здається, основне - а) не робити з того трагедії, б) відсутність тиску, погроз і дорікань - лише суха і спокійна констатація факту - так не треба робити (за якийсь час від події, ніби поміж іншими можна проговорити, що йому мабуть буде не дуже приємно, коли хтось забере його річ), в) завжди повертати і вибачатись. Я вважаю, що в такому віці батьки несуть відповідальність і нормально коли мама повертає і вибачається, а не змушує дитину. І потім вдома теж не треба робити розбору польотів. Краще поміж ділом, щоб тато ще сказав, що не добре брати чужі речі без дозволу. І дати альтернативу - хочеш - попроси, спитай дозволу. Не дозволили - треба поважати. Можна навіть поплакати, але брати без дозволу не можна. Ну і я готова до того, що треба n повторень, поки дитина зрозуміє.
В нас теж був період приношення додому всякої фігні. Причому, у садочку вихователі дітям втовкмачили, що нічого з групи брати не можна. І якось так доходчіко те їм пояснили -- бо нічо не носять. Зате Артем приносив іграшки інших дітей. То всьо йому "дарували" чи вони мінялись. Але то були нецінні іграшки -- переважно всякі штучки з кіндерів. Мій малий з дому щось брав, потім щось інше приносив і я на ту дрєбєдєнь особливої уваги не звертала. Але коли йому подарували нінзя-черепашку таку за 50 гривень то я, панятно, восстала: "Завтра в садок віднесеш і віддаш, у кого взяв". Там сльози-плач, бо він мені подарував. Прийшла я в садок і питаюсь у виховательки чия це черепашка. А то справді є такий один обдаровувальник. Вобмін на прихильність, на дружбу, на "заговори" дає дітям іграшки. А потім партизани мовчать: обдаровувальник не каже кому подарував, а обдаровані мовчать, а мама кричить, що іграшки дорогі пропадають. Ну то пиається: якого ти Х даєш дитині в садок таку дорогу колекцію нінзів, ще й сумочку для них спеціальну купила.... Вопшем, прикрили лавочку із тими дорогими іграшками -- і далі почав приносити різну обміняну копійчану фігню. Не можу сказати, що мене то дуже нервувало, інколи навіть навпаки веселило. І от власне ті мої приступи сміжу (або ж малий вже подорослішав?) відбили йому бажання тим займатись. Чо я ржала? Ну взяв із дому пазли. Дешеві, за 5 гривень. Такі не шкода ні подарувати, ні загубити. Але ж натомість приносить додому якусь побиту, подряпану дитячу погремушку. "Артем, ну шо то за прікол...." Ми поржали, він знікяковів, і перестав приносити. І взагалі я думаю, що то такий просто був вік. От останній рік він вже нічо не носить, а пік отих обмінів припав десь на 5 років
Добре, трохи заспокоїли мене, а то мама зі своїми "злодійськими замашками", я була вже налякалась. Ага, Святику за 2 дні буде якраз п"ять. Трохи розслабилась, дякую, дівчата. Мій малий правда міг і з супермаркету шось стирити. Пару разів повертала, потім минулось, а ото десь на початку зими ідемо з "Рукавички", я шось так не зорієнтувалась, сніг мені в лице мете, а тут глядь, а моя дитина жує "мілкі вей" Питаю звідки, каже в садочку дали. Знаю шо не правда. Пішла потім віддала в "рукавичку" 3 грн, поянила що таке то сталось. Капець якийсь. --- дописи об"єднано, 16 Квітень 2015 --- Ну, і от щойно кажу що машинку, котру спіонерив з садочку треба завтра віддати, а він мені каже " я сховаю, мама, і ти не побачиш де вона є."
Маю знайому, в якої все також починалось з іграшок в садочку, потім стало дрібні гроші з дому пропадати, ''позичала'' одяг в подруг, сумки, прикраси, в т.ч. золото. Нещодавно (їй 21) звернулась до психотерапевта, лікується. Батьки це все, звичайно, бачили і закривали очі, бо ж їх дитина найкраща. Я не психолог і звідки беруться такі ''звички'' не знаю, НМСД потрібно спостерігати за дитиною, щоб не запустити. Пи.си. не хотіла нікого лякати, просто показую іншу строну медалі
Не уявляю як то... А що робити, вже іти до психотерапевта, чи як? Нє, я просто не уявляю як цьому зарадити якщо серйозно. Навіть боюсь таке припустити що моя дитина може красти. Хоча дівчата он пишуть що теж з таким стикалися, не можуть всі рости злодіями. Ой, не знаю, думаю ще рік варто поспостерігати, діяти за принципом як діяла, а далі побачим, може пройде...
Мій носив з садочку чужі іграшки, проблеми з того не робила, говорила завжди, спершу спитай дозволу власника, та що це чуже і треба повернути. Пояснювала, що є батьки які не взмозі купувати своїм діткам багато іграшок, а ти забираєш, потім той хлопчик-дівчинка не матимуть взагалі забавок.... Потім давала іграшки в садок, щоб він обмінювався. Один час дуже часто носив, потім якось перестав.
Може то така дитяча "цікавість", а повного усвідомлення що це зле ще немає. То просто треба гарно пояснити (можна сказати, що "так виховані люди не роблять, за таке може забрати міліція, ніхто з такими не бавиться" і щось в такому роді) і думаю минеться. Мала з садком випадки, після яких заборонила малій щось нести в садок, особливо цінне. Вона бачила, зо дехто приносить якісь іграшки, сумочки, і теж хотіла. Десь пів року тому дідо подарував їй нічничок у вигляді маленької свічечки, то перед садком вона випросила взяти його з собою. Я попереджала, що може пропасти, можуть нечемні забрати, а вона обіцяла що "буду пильнувати і сховаю в шафку". Більше ми того нічничка не бачили, хтось просто собі забрав, мені шкода, бо дрібниця, але такий прикольний був. Потім за якийсь час, просила купити розмальовку з котом Гарфільдом (така немаленька розмальовка, на багато сторінок), я купила, і вона знов попросила взяти в садок, там дехто собі малює своє що приносить. Дала їй, і на тому розмальовка зникла. Питаю де вона - каже що напевно якась там нечемна дівчинка забрала, вона любить обманювати і навіть в шафки чужі лазить. Думала що може вихователі поскладали все на купу що до розмальовування, але каже що більше своєї розмальовки вона не бачила. Після цього я вже нічого в садок не дозволяю важливого брати. Є там одна дівчинка трохи збиткова, любить штовхатись, кусатись, хитрує, та вихователі кажуть що вона така вже є, "то ж дитина". Колись досить сильно вкусила малу, то я їй пояснила що так не можна, та то все ж від виховання йде. В будь-якому випадку треба слідкувати що дитина з собою бере в садок, і що приносить, поки збитки не великі))
Щось подібне і я кажу. Але не про змогу, а просто от ти забрав в холопчика іграшку і він не буде мати, от чи тобі би приємно було якби хтось забрав, для прикладу, твого трансформера? І акцент "чужих речей брати не можна, то не твоє!" Ну, таке шось... Та ото я і не збагну чи він обмінюється, чи забирає, чи йому дають... Просто мене, як маму, насторожує сама ситуація. Там не розбереш, наші вихователі за цим не слідкують. Малий правда якщо бере з хати якусь іграшку, то шось не значне, типу ті халявні пластмаски))), які в паличках кукурудзяних є, чи шось типу того. І я не дивлюсь приносить він їх чи ні, точніше за тим не слідкую. А от коли щось чуже попадає до хати, то трохи кіпішую. І не суть в тому, що то якісь тоже пластмаски, суть в тому шо то чуже. Дорожчі іграшки хотів брати,, але я налякала що просіє в садку і не буде мати. Просіяв книжку гарну, дорогу, просіяв металічну машинку таку не маленьку, тому сам якось подумав і передумав.
Ви розпитайте що до чого, не сваріть, не тисніть на дитину, поговоріть з ним як з другом, можна навіть разом підійти до тої дитини, чия забавка, і спитати дозволу на те, чи можна побавитись і завтра повернути. Покажіть приклад обміну, приклад розмови і як можна домовлятись На власному досвіді зрозуміла, що з дитиною треба розмовляти, розмовляти і ще раз розмовляти, треба пояснювати чому так, а не інакше, треба з терпінням відноситись до того, чого дитина не розуміє, чи можливо не хоче розуміти...
не знаю де запитати, попробую тут. Дайте лінк на якусь ТОЛКОВУ статтю (чи дайте якісь практичні поради) як повідомити дитині (6 років) про смерть мами...
Незнаю, чи щось толкове пораджу але мала таку ж ситуацію, де дитині також віку потрібно було повідомити про смерть батька, якого вона дуже любила... Ходила в УКУ до психолога, вже й не пригадаю що говорили, але загальні риси такі, що тато на небі, все бачить буде з тобою і буде у всьому допомагати. Що з ним можна і треба спілкуватись, молитись. Що нічого не закінчується, просто Бог вирішив що йому там буде краще і легше. Типу змалювати якусь картинку для дтчої уяви що тато на хмарках спостергіє за ними... Думаю, добре було б обговорити все ж з якимсь психологом, бо "один крок вправо-вліво" і в дитини може бути травма пов"язана з втратою, яка може стати болісною на все життя.
@tiramiska дуже дякую! Десь приблизно так думала. Говорити дитині, мабуть, буде тато (найближча людина). Правда, він і сам в такому стані... Ще постійно думаю, як далі поводитись поруч з тою дитиною... Як вона буде сприймати, що всі дітки гуляють з МАМАМИ... Боженько, дай тій дитині сил, а нам (оточуючим) мудрості...
