Я ненавиджу свого чоловіка!!!

Тема у розділі 'Ти + Він', створена користувачем LilyaBatechko, 9 Січень 2021.

  1. LilyaBatechko

    LilyaBatechko New Member

    Дівчатка я тут вперше і не знаю чи є така тема але я у відчаї. Розкажу все спочатку. З чоловіком я одружена вже 16 років. Вийшла за нього в 16 тому що завагітніла. Йому було 17. Мені здавалося я кохала його до нестями. І не помічала жодних його недоліків. Він міг тижнями гуляти з друзями не приходячи додому а я пробачала бо намагалася зрозуміти що він ще молодий і не встиг нормально провести свою молодість. Хоча сама весь цей час була з дитиною, жили у свекрухи і я ввесь час проводила вдома. Проходили місяці, роки а не чого не змінювалося, він гуляв, ображав мене і підіймав руку. Для нього родина не була на першому місці, навіть і на третьому не була. Друзі, рибалка, охота. Коли сину було 7 місяців я вийшла працювати бо грошей не вистачало і почався той жах який зветься ревнощі. Він звинувачував мене в зраді без жодних на то підстав. Дуже багато писати, не переписати. Скажу головне. Я терпіла все бо навколо всі хором кричали що я нікому не потрібна з дитиною. А на той момент я вже починала розуміти що життя нормального не буде. Сім років життя в свекрухи були самими страшними. Я не спала ночами, я чекала його додому після гулянок, а дочекавшись могла отримати побоїв. Своїм батькам мало що казала бо жалко їх було та й не знала чи зрозуміють. Через деякий час ми купили квартиру і заїхали в неї. Життя трохи покращилось. Він став менше пропадати з дому. Менше пити. Але ... Всі свої вихідні він проводив з друзями на охоті чи рибалці а я як була спочатку сама так і лишилася. І я почала відчувати страшну річ. Коли його не було вдома я була щасливою, спокійною. Я на хотіла щоб він повертався додому. Пройшло ще 5 років, ми жили як сусіди. Якщо раніше я влаштовувала скандали коли він не приходив ночувати додому то на той момент мені було вже все одно. В ліжку у нас не було нічого хорошого, він страшний егоїст і ледар, жодного зайвого руху не зробить. Як я не намагалася якось запалити в ньому страсті мені не вдавалося, романтичні вечори, гарна білизна, не давали жодного результату.
    Він був егоїстом у всьому. Лише вимагав а в замін нічого не давав. Так ось... Коли пройшло 13 років всі теплі почуття до нього мене покинули, я зрозуміла що не хочу його бачити, його дотики викликали в мене огиду, інтимна близькість призводила до депресивного стану. Я його ненавиджу. Я розумію що все це накопичення образ минулого і боротися з цим не можу. Інколи здається що їде дах. Я не можу знаходитися поруч з ним. Я почала розмову про розлучення і він вирішив що просто я знайшла когось на стороні, він навіть не визнає і не бачить що його байдужість до мене просто вбила любов. А в мене й на прикладі нема нікого. Він зараз намагається бути хорошим але мені вже байдуже, я настільки ненавиджу його що просто вити хочеться. В мене є гарна робота, квартира, авто. І я розумію одне, я надто слабохарактерна, закомплексована і не впевнена в собі що ніяк не можу поставити крапку в стосунках. Мене бентежить те що мої батьки не підтримують мене. Я зовсім заплуталася і не знаю що мені робити взагалі!
     
    • Співчуваю Співчуваю x 11
  2. cjomcjomka

    cjomcjomka Content - fairy

    Співчуваю дуже.
    1) про слабохарактерність точно перебільшуєте, реально слабохарактерні вважають себе крутишками переважно :)
    2) підтримка рідних - то трохи добре, але насправді не дуже. Розраховуйте на себе. Ви молода сильна жінка. Шукати роботу, шукати житло. Прорахувати окреме життя. Далі побачите.
    3) навіть якби у Вас був цілком міцний шлюб, 12-13 років спільного життя - це кризовий період. То не до того, щоби "просто пережити це", але якби хотіли зберегти сім'ю обоє - досить хороший час почати спільні зусилля.

    Щиро бажаю знайти спокій.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
    • Подобається Подобається x 1
  3. SvitlanaGaur

    SvitlanaGaur Member

    я б радила зернутись до психолога, з такими питаннями дуже допомагає. та й взагалі з будь-якими питаннями допоможе, знаю по собі)
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
    • Подобається Подобається x 1
  4. bobryha

    bobryha Well-Known Member

    Я теж переживаю кризовий момент в сім‘ї. Скажу одне що може вам допомогти: разом до психолога, до священника і тоді приймати рішення. Я відчувала і думала різне. Тому не сприймаю свої мозги і як щось абсолютно правильне. Навіть на протязі пів години в мене кардинально мінялось сприйняття мого чоловіка. І не забувайте про почуття дітей.
    П.с. Мене витягує віра і молитва
     
    • Подобається Подобається x 2
  5. Pani N

    Pani N New Member

    У вас є квартира, робота, машина і дитина, яка вже досить доросла і невдовзі у неї буде своє життя. А ще чоловік, якого ви ненавидите, якого не хочете бачити поруч і який не приносить задоволення в ліжку. Для чого терпіти? Яка різниця підтримують батьки чи ні? Це ваше життя і лише вам вирішувати, як його прожити. Я впевнена, що батьки хочуть бачити вас щасливою, але у них, як і у вас, є страхи. Яке ви хочете життя через рік, 5, 10 років? Невже вам не хочеться, щоб поруч була кохана людина? Невже соромно бути щасливою? Який приклад сім'ї ви показуєте своїй дитині? Ви хочете, щоб вона жила так, як ви, бо по іншому не вміє? Чому ви вирішили, що потрібні комусь, якщо навіть сама собі не потрібна? Моїй бабусі було 87 років, коли їй заміж пропонували, правда вона відмовила)). А вам лише трішки за 30 і все попереду.
    А щодо підтримки, то є спеціальні кризові центри для жінок, де надають допомогу в таких ситуаціях. Там є психологи, які навчать любити і поважати себе, якщо потрібно- нададуть тимчасове житло і роботу. А поки станьте перед дзеркалом посміхніться собі і розкажіть собі, яка ви гарна, як себе любите і чому. Не менше 10 пунктів! Повторяйте собі щодня і ви побачите, що ви сама і люди навколо почнуть змінюватися.
     
    • Подобається Подобається x 2
    • Погоджуюся Погоджуюся x 2
  6. Lionn

    Lionn New Member

    Вам потрібно розуміти, що пройшло аж 13 років
    Вам потрібнорозуміти що робити далі та де ви хочете бути через 10 років
    Це дуже важливе питання, та на нього потрібно для себе дати письмову (саме так) відповідь.

    Якщо пустити все як є - пройде ще 10років, дуже швидко і нічого хорошого не буде

    Я можу порадити чудового психилога, який, можливо вам звоже допомогти
     
  7. Zinge

    Zinge New Member

    Мене, коли кинули після 5років відносин, то вирішив поїхати закордон.

    Зміна обстановки, та країни дозволяє подивитися на все по іншому. Можливо , вам поїхати закордон на відпочинок/роботу?
    Побути на одинці з собою аби віднайти себе. (свої хобі)


    Как по мне - все бытовые развлечения делятся на 3 части.
    1) Самостоятельные, не связанные друг с другом. Это ваши личные хобби, увлечения, друзья. К примеру, ты каждую среду вечером с другом играешь в шахматы, ходишь в баню, занимаешься боксом и т.д. Она ходит раз в неделю на курсы кулинарии, ходит с подружкой по ТЦ, вяжет/шьет, стриппластика и т.д.
    2) Ваши общие регулярные развлечения. Вы совместно и регулярно ходите в спортзал, на танцы, на теннис, на какие-нибудь курсы и т.д.
    3) Ваши общие НЕ регулярные развлечения. Это то, что писали выше - прогулка на лошадях, прыгнуть с парашютом, слетать в другую страну и т.д.

    Так вот п.1 либо есть либо его нет. Если у взрослого человека нет никаких увлечений/друзей, то вероятность того, что они появятся крайне мала. Если они есть -круто, если нет - плохо. В любом случае на этот аспект повлиять очень сложно (не внушишь же девочке, что вышивать это очень круто и интересно). Остаются п.2 и п.3. НЕ регулярные занятия (п.3) безусловно очень важны в отношениях. Сделать что то необычное, подарить девочке эмоции конечно здорово, ну еже через несколько дней рутина захватит вас, и опять станет скучно. Да и очень часто необычное придумывать заебешься, да и избалуешь девочку. Именно поэтому регулярные совместные занятия (п.2) просто необходимы. Они помогут заполнить основную временную пустоту, раскрасить обычные будни.[/QUOTE]
     
    Останнє редагування: 24 Січень 2021
  8. Lionn

    Lionn New Member

    кране интересные мысли, я после 1 поездке за границу сильно все переосмцыслил в плане качества жизни и как относится к своему городу
    оказалось, что все таки от каждого все