Ситуація в краіні не зміниться від того що ми почнемо " сохнути" за воінами АТО, та завдавати болю рідним. Доречі в мене брат та племінник також на Сході і чим можу допомагаю.
Саме для того, щоб почути ваші думки) Критику) розуміння) поради) Знаєте є таке поняття "ефект попутника"? Це коли людина чужій людині в поїзді за ніч розказує те, чого ніколи б не розказала нікому з близьких? От і тут саме такий випадок) На рахунок дивився і розказував - ну це смішно щось доказувати, нема ніякого сенсу, можна тільки або вірити, або ні. Чесно сказати не можу, бо не знаю. Думаю, що так. І зовсім не думаю, що тут форум цнотливих жінок, які ніколи нікому не зраджували)) А в мене в житті було три статевих партнери, два з яких стали моїми чоловіками. --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Він каже так, як правильно. Я це розумію і підтримую. Ми домовились бути друзями і зараз спілкуємось вже давно як друзі, та мені від того зовсім не легше. З іншими волонтерами вони не контактують та і суть не в цьому. Ви ніколи не знаходили близьких по духу людей? Багато їх у вас? Легко ними розкидатися? Я і хочу, щоб він повернувся до сім"ї, так має бути. Так правильно)
а хто вам дав право такі висновки робити? ви їхню сім'ю знаєте? хочете розбити свою , розбивайте, вам вже до того недалеко, бо так, духовна зрада, то також зрада, в деякій мірі то ще гірше... І не треба багатослівно тут писати, що як буде правильно. Треба бути перш за все чесною зі своєю рілною людиною. А ви вже його обманюєте якийсь час... Він на таке відношення не заслуговує.. і взагалі, ви бавитесь в школярку, виправдовуєте себе, прикриваючись війною. Не мішайте все до купи!
Це було сказано не в тему "сохнення")) Я говорила взагалі про відносини між волонтерами і воїнами. Про духовну прив"язаність. --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- А хто сказав, що хтось має мені давати якесь право? Я, як і кожна людина (майже кожна), вмію думати і аналізувати, хоч це по великому рахунку нічого і не міняє. А до купи вже все змішане)
бо ви самовпевнено робите висновки щодо чужої сім'ї, а насправді вам просто так хочеться думати, що жінку свою він не любить, тоді легше якось очікувати від нього взаємності. То напевно кожна коханка так себе запевняє....
Ми всі робимо висновки на рівні своєї інформації, хіба не так? Я пишу, що так думаю, це не означає доказаний факт. Хочеться, так, хоч це також нічого не змінить. Бо як ви вже всі тут зрозуміли, він хороший, а я - погана)) Тобто: ви також робите висновки, абсолютно не знаючи ситуації, виключно з чужих слів)
Та бо тим коханкам так розповідають самі чоловіки Він говорив, що не має до дружини почуттів, що одружився з нею після розчарування в коханні... Війна війною, а історії все ті ж... "Я її не люблю, з нею заради дітей..." Бла бла... Треба для чоловіків придумати нові історії, а то ці вже заїжджені. Але то так, трохи офф
У вас захоплення на фоні масштабної суспільної драми - війни, і ви закохані в героя, тут все ясно - куди там чоловіку. Але, направду, ви змішуєте товаришів по духу, любов до України і захоплення цим чоловіком, якщо перші два моменти справді для вас настільки важливі, як ви кажете, то вони якраз і можуть допомогти вам забути про третій...
Це правда, якось воно все так вийшло. І я готова відмовитися від свого кохання, тільки щоб він залишився мені другом, я не готова його втратити. --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Нічого, буває)
Добрий вечір! Форум читаю вже років 5, якось вирішила зареєструватися, але довгий час ніяк не наважувалася написати). Виходить так, що перший допис зроблю у вашій темі). Вона мене якось зворушила і змусила замислитися. Я одразу скажу, що також підтримую дівчат у тому, що зараз Вам слід було б спрямувати всі Ваші душевні сили на сім’ю, а опіку над тим чоловіком передати Богові. Ви кажете, що це дар. Це зрозуміло, що нові емоції Вас захопили, вони яскравіші та гостріші…але, якщо Ви не заперечуєте, я скажу, як воно виглядає мені. У Вас були гарні та стабільні стосунки з чоловіком, все було в порядку. І тут з’являється це нове почуття, яке Ви називаєте даром. Але чи справді це так? Подумайте добре, чи може справжній добрий дар, подарунок від Бога, красти Вас, Ваше тепло та увагу у Вашого чоловіка. Ви не зрадили фізично, але Ви вже побажали іншого чоловіка, принаймні, побажали його зізнання, його почуттів, хоча вони мають належати тільки його дружині. Пам’ятаєте, що сказано у Євангелії про того, хто з бажанням гляне на чужу дружину? Той вже вчинив перелюб у своєму серці…Я в жодному разі не хочу Вас судити,тим паче якось затаврувати, я просто хочу показати, що шлях, на який Ви стали, не такий безпечний, як здається. І те, що Вам видається даром, схоже більше на випробування і на спокусу (саме те, що російською «искушение», тобто можливість вчинити неправильно). Якби Ви перегоріли цим почуттям і змогли ставитися до цього солдата, як до друга, можливо, все було б інакше. Але Ви не змогли. Почуття не згасли, а Ви продовжуєте підживлювати цей зв’язок душевним спілкуванням. Що більше Ви так робитимете, то сильнішою буде прив’язаність. Ви впевнені, що у Вас чи у цього солдата вистачить сил не перетнути межу? Для чого гратися з вогнем, коли на кону врешті може стати цілісність Вашої сім’ї, його сім’ї? Ви кажете, що бачите, що Ви йому не байдужі, то подумайте про його дружину – ситуація склалася явно не дуже чесно щодо Ваших із ним половинок. З яких мотивів він з дружиною – з почуття обов’язку, кохання, прив’язаності – насправді для Вас не має значення. Ви відповідаєте за себе і можете зробити те, що від Вас залежить. Ви кажете, що не хочете переривати спілкування, але деякі речі в житті інколи доводиться робити і через «не хочу». Щоб це не було голослівно, я скажу, що теж колись була шалено і взаємно закохана у людину, з якою ми не могли бути разом, але спілкування довелося обірвати (вірю, що Бог відвів). Я могла б зробити велику помилку, почавши якісь стосунки із тим чоловіком. Він не був одружений, взагалі, вихідні умови там були геть інші. І я хочу сказати, що тільки коли пройшов час і я пережила ту «ломку» без нього, я зрозуміла, від яких непоправних, страшних наслідків мене врятував Господь: звісно, поки я жила тими емоціями, я цього не усвідомлювала і думала, що все під контролем, і тільки потім прийшло прозріння. Залишалося тільки дякувати, що все не зайшло так далеко, коли повернутися назад майже неможливо. Ви кажете, що хочете бути там, бо солдати чекають волонтерів, чекають підтримки. Якщо для Вам хочеться допомогти взагалі, а не тільки конкретно Вашому другові, то чому б Вам не дати Вашу підтримку людині, яка Вас не вводить у спокусу (хай навіть мимоволі), і яку (хай навіть мимоволі) не введете у спокусу Ви? Людині, з якою немає ризику, що духовна прив’язаність переросте у щось більше? А за того чоловіка просто щиро моліться (на мою думку, це один з найкращих можливих виявів дружби і любові взагалі і у Вашій ситуації зокрема): Бог може подбати про нього краще за будь-кого з людей. Вибачте за довгий допис. Сподіваюся, що нічим Вас не образила.
Шипшина, дякую) Ні, не образили: я була готова до будь - яких відповідей, тим паче, що ситуція дійсно складна і неприваблива. Я вже писала, що поки не допомагаю саме тому підрозділу, де він знаходиться, що допомагаю багатьом іншим, ви, напевно, не дочитались уважно) Так, їжджу і по лікарнях, коли потрібно, і по передовій, і в тилу. Всі знають, що проблем багато, грошей не вистачає тільки)) Біблію читала, вивчала) дякую) знаю. Ви все в принципі кажете правильно і дуже помірковано. Саме тому я не можу спокійно жити: не можу (і не хочу, якщо що, щоб ніхто не тикав носом завершити, обірвати, бо надто дорога мені ця людина, і також не можу розрушити свою і його сім"ї. Довго чекала, коли він поїхав у січні, що тепер все заспокоїться і я перестану ним хворіти (я насправді цього хотіла) - не перестала. Були моменти, коли здавалось: все, я стала спокійно спати, перестала плакати, та варто було йому подзвонити - все починалось спочатку. Я не можу обірвати, бо він не дзвонить людям просто так, він взагалі дуже замкнута людина і не любить говорити зайвого. Не можу його образити своїм ігнором, а сказати як є - язик не повернеться. І ще думаю, що він там і я йому насправді потрібна зараз і якщо щось не дай Боже, станеться - я ніколи в житті не пробачу собі, що не спілкувалась з ним тоді, коли це було можливо.
Маємо ситуацію, коли є 4 нещасливі людини: 1.Дівчинка, яка між двох вогнів 2. Її чоловік, який розуміє, що втрачає дружину 3. Воїн, який, зі слів Дівчинки її любить, але через почуття обов"язку до дружини, не може дозволити собі бути із Дівчинкою 4. Ну і дружина Воїна, яку Воїн ніколи не любив (зі слів Дівчинки) Розрулити цю ситуацію так, щоб всі четверо стали щасливими (не залучаючи когось нового) нереально (ну хіба 2 і 4 номер стануть парою))) Залишити все як є -- теж не варіант. Бо навіть коли 1,3, і 4 залишаться на своїх місцях, Дівчинці буде зле. Бо її любов до Воїна так просто не пройде. Для того, щоб любов (чи захоплення) пройшло -- потрібно розчаруватись. А розчаровуватись Дівчинці наразі немає в чому. Я бачу лише один вихід із ситуації: Дівчинка мусить закрутити роман із Воїном. Справжній роман із сексом (але я так бачу, що Воїн цього не хоче...?) І тоді Дівчинка з Воїном повинні зрозуміти -- чи це те кохання, заради якого можна розлучитись із своїми чоловіками-дружинами (тим паче, Воїн свою то і не любив), або ж навпаки, зрозуміти, що це не воно і розійтись. А як далі жити? Із зрадженим чоловіком -- чи без нього -- то вже вибір Дівчинки. Просто якщо Дівчинка зараз не вживе кроків до стосунків із Воїном, вона буде все життя його кохати (так легко кохати когось вигаданого! Чоловік -- то він справжній, із брудними шкарпетками і своїми мухами в носі і тараканами в голові. А Воїн -- такий весь ідеальний...) А життя із чоловіком перетвориться на каторгу.... ото написала-наумнічала. Головне, що сама поняла, що хотіла сказати, але чи понятно написала ?...
Та отож якось так воно й вийшло) --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Дуже гарно, мені сподобалось) Відповідаю) 1. Мій чоловік мене не втрачає, бо я його також кохаю і не зможу лишити. Навпаки, я писала, що зараз я змогла налагодити з ним відносини і на даний момент все добре. 2. Що Воїн мене любить я не казала) Казала, що довіряє, розказує деякі речі, про які ніхто не знає ( я в цьому впевнювалась плюс ще дещо, про що не можу написати. Я довго його перевіряла, співставляла факти і так далі, перш ніж змогла йому повірити.) і мені здається, що я йому також подобаюсь. 3. Те, що не любив дружину - також мої домисли, пов"язані з деякими розповідями про його життя, та це не є незаперечний факт. Ну і четверте: сексу не буде))) Це на 99 відсотків. Є багато інших обставин чому я так кажу. Незалежно від того, захочемо ми цього чи ні. Просто не буде. І останнє: Воїн - просто мужчина. Хороший, розумний, але не ідеал, як і ми всі. І тут ви також помиляєтесь: я його лікувала, навіть невеличку операцію робили), прала його речі, готувала їжу... Бачила його в різних ситуаціях, лікувала від запалення легенів і бронхіту, та в кожній з них (навіть коли втрачав свідомість від наркозу) він поводився достойно, за це я його окремо поважаю) Він дуже сильна людина духовно.
Я прочитала, що Ви не допомагаєте тому підрозділу, але я мала на увазі, що Ви з ним переписуєтеся і зідзвонюєтеся. Я хотіла сказати, що, можливо, навіть цю телефонну підтримку і допомогу слід також спрямувати до когось іншого. Я думаю, що якщо Ви волонтер, то у Вас багато знайомих серед бійців та інших волонтерів, які також з Вами спілкуються, щоб почути добре слово. А чому Ви не можете сказати йому все, як є? Щоб Ви зрозуміли, я цього не раджу, просто намагаюся зрозуміти. Адже він знає про Вашу симпатію до нього, і, можливо, було б чесніше сказати, що спілкуватися з ним як із другом у Вас не зовсім виходить, бо, може, зовні Ви і не виходите за рамки, але в середині вирують пристрасті, і тому Вам слід хоча б на деякий час припинити спілкування чи хоча б звести його до абсолютного мінімуму? Я думаю, що він би Вас зрозумів, адже він сам казав Вам, що вже дав клятву, якій має бути вірний. Знову ж таки це не порада, просто у почуттях Ви зізнатися змогли, тобто Ви достатньо смілива для того, щоб говорити відверто, а тут Ви пасуєте. Просто, на мою думку, саме оці теплі розмови щоразу роз'ятрюють Вам серце, воно не встигає гоїтися.
Читаю тему і дивуюсь, як дехто може так засуджувати і навіть образливо висловлюватись до @Divchinka, ви не знаєте що вас чекає в майбутньому, життя дуже не передбачуване і інколи повертає в найнеочікуваніші сторони... тай взагалі треба мати трохи поваги до інших. Я ніколи не була в такій ситуації (надіюсь і не буду), але була в трошки схожій, тому в деякій мірі розумію @Divchinka. Погоджуюсь з тими хто писав, що потрібно припинити спілкуватись, але розумію що це важко... тому потрібно це робити поступово, старатись відвикати від людини, замінювати думки про нього чимось іншим... В мене колись, ще до заміжжя, було спілкування з одруженим чоловіком (тільки спілкування!), дуже схоже як описала форумлянка... він мені розповідав про свої думки, плани, страхи... одним словом виливав душу, ми могли говорити по кілька годин про все на світі. В мене була до нього симпатія, але закохуватись я собі не дозволяла бо розуміла що майбутнього у нас немає і в чужу сім"ю лізти не збираюсь. Просто дуже тепле і щире спілкування яке припинити було важко. Потім я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, почали зустрічатись але продовжувала спілкуватись з тим іншим, розповідала про свого хлопця, про стосунки (правда дзвонив виключно він), навіть після мого одруження ще кілька разів дзвонив, вітав з днем народження. Але що хочу сказати, це спілкування зменшувалось поступово і я навіть не замітила коли його не стало... воно відійшло само собою і було мені (та й і йому) більше не потрібне. Хоча на певному етапі нашого життя ми багато в чому допомогли і навчили один одного, тож я вірю в те, що нічого не буває без причини. Може саме зараз для вас це і дійсно дар, але змиріться з думкою що це тимчасово (якщо звісно ви не збираєтесь кидати чоловіка, а я так зрозуміна, що не збираєтесь)... і по троху відпускайте його, старайтесь перевести ваше спілкування і почуття у більш дружню форму, думаю це буде легше і не так болісно. Бажаю вам всього найкращогоВам, вашому чоловіку, і вашому другу.
Так, роз"ятрюють, та я написала, що він на війні і я не пробачу собі раптом щось з ним трапиться, що відмовила в спілкуванні тоді, коли йому це було потрібно. І не тільки це. Я ні на що не надіюсь, просто хочу чути його голос, бачити, як він пише мені повідомлення. Мені це потрібно.
