Ні з ким я не можу поговорити про це, бо взагалі не звикла з кимось знайомим говорити про своє особисте. Тільки анонімно)
Не рвіться надаремно - вам ще жити й жити) --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Саме так, я про це відверто і говорю.
я б сказала звідки послано. Свыше - хіба в якості випробування... --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- захочіть... чи це тема-говорильня?
Може бути. Просто в моєму житті ( я вже в цьому давно впевнилась) все не випадково і завжди мене рятують в будь - якій ситуації вищі сили. Хтось називає їх Богом, хтось інакше, та я знаю, що вони мене бережуть. Можливо, звучить трохи пафосно, та я в це вірю) --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Так) я б сказала: душевна говорильня) Я знаю як правильно (хоча також не факт, що те, що зараз всі вважають правильним, насправді так і є, все відносно), та не можу і не хочу нічого міняти. Я не готова викреслювати з свого життя найдорожчих мені людей, бо їх там дуже мало.
@Orman, звичайно, що тема-говорильня. Людина вже дійсно все вирішила. Але якось емоції вилити треба...
В своєму першому пості я попередила, що максимально мало можу озвучити про себе тому, що мене легко впізнати, а мовчати вже нема ніякої сили) Думала писати щоденник чи якісь нотатки в компі - теж не те, нема живого спілкування, говорити сама з собою - це я роблю і так кожного дня)
Думаю в першу чергу потрібно зняти рожеві окуляри і розрізняти де реальність а де Ваша фантазія. Ви пишете що у Вас двоє дітей, приділіть час що ви витрачаєте на смс і розмови дітям, подумайте чи сподобалось би Вашим дітям якщо б Вони це все прочитали і чи вам не було б соромно. Про чоловіка тема окрема - якщо є справжнє кохання і ПОВАГА Ви б і не думали і не складали ілюзій про іншого чоловіка, тимпаче що він сам сказав що між Вами нічого бути не може. Ви говорите що на ніщо не претендуєте, але будьте чесні з собою якщо цей мужчина Вас підпустив би до себе ви пішли б на зраду і про сім'ю навіть не думали. Просто зупеніться перестаньте дзвонити присвятіть себе чоловіку та дітям ........
Розумію Ваші почуття і переживання, але, повірте, єдиний вихід - спочатку обмежити спілкування, а потім припинити зовсім. Дуже важко відпускати таких людей, але потрібно дякувати Богу за те, що подарував зустріч Навіщо Вам підтвердження його почуттів до Вас? Це щось змінить? Час назад не повернеш, а сім'ї лишати ні Ви, ні Він не збираєтесь. Тому, подивіться тверезо на ситуацію, якщо Ви прийняли рішення лишитися в сім'ї, то лишайтеся в сім'ї душею і думками, зробіть все для того, щоб відновити ту гармонію, яка у ній була раніше. Поговоріть зі своїм чоловіком, я думаю, що він зрозуміє і допоможе Вам у цьому.
Подивіться в майбутнє. Ви дійсно на це все витрачаєте купу часу. А діти? Ви їм потрібні не менше, ніж якомусь чоловіку (до речі, діти то рідні, а чоловік той, я б сказала, чужий). Вас не мучить совість, що час, який ви б могли приділити дітям, ви витрачаєте на свої ілюзії? А час не вернеш... Я не знаю скільки років вашим діткам, але пропущені моменти спілкування в дитинстві можуть боляче відбиватись у дорослому віці. Вам не соромно перед чоловіком? Ви спокійно дивитеся в його очі? Ви вважаєте, що він нічого не помічає? Я думаю, що маленькими кроками ви йдете до краху вашої сім'ї... Ви кажете, що розлучення не розглядаєте. А як на це дивиться чоловік? Чи довго він зможе бути просто "зручним" для вас, а не коханим та важливим? Можливо одного дня він не витримає (і це буде зрозуміло) і захоче поставити крапку. Що тоді? Будете і надалі жити мріями та ілюзіями? Ці ваші хочу, та не можу... Ви не хочете. Якщо хоча б трішечки хотіли, то робили б усе, щоб позбутися цієї "хвороби". Вам вище гарно порадили, перш ніж дзвонити, писати йому, подзвоніть, напишіть чоловіку. В моєму житті не було такої ситуації (ви можете сміло сказати, що я вас не розумію), але я знаю, що заради СВОЄЇ СПРАВЖНЬОЇ сім'ї я б зробила усе можливе і неможливе. І витрачала б сили і час на те, щоб "вилікувати" себе усіма можливими способами.
Так легко і просто все виглядає зі сторони) Ви взагалі коли - небудь любили? Легко було порвати раптом? З чоловіком говорити не можу: не хочу робити йому боляче. Знаю, що це звучить цинічно, та насправді так є. Він цього не заслуговує в принципі. То є мої переживання і мій біль. Знаєте, я не думаю, що поступаю настільки погано, як ви пишете) Я не зрадила, не повія, не закинула сім"ю і дітей, а про те, чтого не було, не варто фантазувати) В мене вдома все в порядку. Просто з цією війною я зрозуміла (після того, як загинув друг з нашої компанії), що це не моє життя. Вірніше, не те, на що я здатна. Я хотіла б бути там, разом з усіма і можливо, ви здивуєтесь, але зовсім не для того, щоб зраджувати і таке інше. Цього неможливо пояснити тому, хто не в цій темі. Чому, як ви думаєте, волонтери їздять в гарячі точки, хоч в більшості випадків було б набагато безпечніше та і дешевше послати посилки? Тому, що їх там чекають. Тому, що це ближче, ніж родичі - люди, об"єднані духом. Вони потрібні там, вони інакше не можуть. І моє місце там, та за деяких обставин я не можу((( Мене це мучить і гризе постійно. Не тому, що в сім"ї мені погано, не тому, що хочу до конкретної людини - ні, просто моє місце там. --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Діти мої дорослі) Совість мучить, інакше я б тут не писала, та не по тій причині, що ви пишете. Знаєте, для мене набагато важливіше духовне єднання, ніж фізичне. І ви неуважно читали: я писала, що люблю чоловіка, це головна людина в моєму житті - саме тому й так складно все. Легко сказати: ні, це неправда, так не може бути... Я теж так думала, раніше) І я не писала, що хочу, навпаки, писала, що не хочу переривати спілкування) Бо не вважаю це хворобою, а навпаки, даром. Тому, що за все своє життя я не переживала таких яскравих емоцій. І смішно читати про "подзвоніть і напишіть чоловікові"))) Я йому дзвоню, як і він мені) А решту часу проводимо разом.
Ви са Ви самі заперечуєте своі написані слова. Ви оптсуєте мужчину до якого Вас тяне як до чоловіка , а тепер говорите що все через війну. Живіть реальністю
@Divchinka, ви самі себе запутуєте. Хоче бути волонтером - так будьте, є маса інших місць куди ви можете їздити із волонтерством, не обов"язково туди де цей чоловік. Якщо вас мучить совість значить ви вже знаєте що робите не так як належить, духовна зрада напевно тяжча ніж фізична... Бажаю вам сили та розуму щоб вибрати правильне рішення!
Воно все взаємозв"язане, хіба не видно? Якби не війна - я б далі жила своїм спокійним життям. Так склались зірки, так сталося. Ще рік тому я б так само як ви сперечалась з будь - ким, що такого не може бути в принципі і неможливо любити двох, і так далі по тексту всіх ваших повідомлень) --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Дякую) Я і є далі волонтером, і їжджу в багато різних місць. Якраз до нього зараз і не їжджу, вже два з половиною місяці, але це нічого не міняє. --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- На жаль, я, на відміну від багатьох інших наших "патріотів" по всій країні, і живу реальністю, не закриваючи очі і не роблячи вигляд, що війни в країні нема.
Не розумію одного,для чого то все починати писати,якщо нічого змінювати не хочете,все вас так влаштовує...то най так і буде,будете бачити до чого дійдете! От тільки моя думка,ви зараз зраджуєте,не тільки чоловіку,а й всій сім'ї і не кохаєте ви ні одного,ні іншого по-справжньому,бо кохати можна одного і коли його кохаєш,то не уявляєш ні кого взагалі більше...а це просто захоплення,яке ще у вашій голові дофантазоване,як це робиться у кожної жінки..."він так дивився","нікому не розказує,а мені розказує",то все те саме,що у кожної з нас робилось,як було величезне захоплення хлопцем!так шукаємо підтвердження того,що ми небайдужі,тому так і хочете це почути...а скажіть чесно,якби той чоловік запропонував ви б пішли на фізичну зраду?чомусь здається,що так...
Почали за здоров'я, закінчили за упокій. Так і тут... Для мене дуже запам'яталось, що ви писали, що той чоловік не хоче нічого більшого, просто бути друзями. Так, він там, на війні. Але ж він не один воїн в полі. Інші ж чоловіки знаходять собі розраду і підтримку. Чому саме цей чоловік не зможе? Я думаю, що зможе, і зможе подзвонити до інших волонтерів, і поговорити з ними... Війна закінчиться, він повернеться до сім'ї, а ви, на превеликий жаль, залишитеся з розбитим серцем (чомусь, мені уявляється саме таке закінчення цієї історії). Мені дійсно вас шкода. Тому що чим довше це буде тривати, тим гірше буде потім. І всі ці яскраві почуття заміняться на жахливі і болючі.
