ох..знаєте, я не знаю що порадити, бо молода і зелена і вірю в те, що любити можна лише одну людину. але то є життя, і по всякому складатися може. єдине тільки прошу - у Вас є дітки, не робіть дурниць, видно, що Ви - мудра жінка і все зважуєте. може то просто якесь страшенне захоплення? ну знаєте як то буває: життя налагоджене, робота є, сімя міцна і душа може захотіти сильних почуттів от і виходить таке?
А треба. З часом сім'я-діти вернуть все на свої місця. Просто треба раз наважитись і відпустити. Час лікує. Звичайно па'ятати будете, просто дякуйте, що він дав вам такі почуття і цінуйте те, що маєте.
Я зараз, принаймні поки що, припинити спілкування не можу і не хочу. Нас зв"язує, я вже писала, деяка спільна робота, тому вес рівно спілкуватися приходиться. Плюс дуже сильні переживання за його життя. Та що там шифрувати) Я - волонтер, він - солдат. Оце і вся правда(( Я не можу не писати і не дзвонити, бо його життя для мене на першому місці.
Але то так легко втратити контроль при таких емоціях. Тоді можна зайти в такі дебрі, що вже і чоловік сам витягувати вашу сімю з того не схоче.Побережіть його, бо якщо він все бачить, то щасливим його точно не назвеш. Воно ж аукнеться рано чи пізно...
І я так думала завжди) А виявляється, що може бути і інакше. Дівчатка, дурниць я не збираюсь робити, все буде так, як і було, просто мені дуже тяжко. --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Я дякую) подумки) Спробую відпустити тільки тоді, як повернеться з війни, але не впевнена, що зможу, бо він сам дзвонить - я йому також потрібна. І ще думаю: якщо це так мало статися - напевно, воно потрібно в моєму житті. Якось так. --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Легко. Зараз мені це не загрожує) Чоловік витягувати нічого не буде, варіанту розійтися в нас нема, але я не хочу, щоб він страждав, бо він цього не заслуговує.
в такому випадку, знайте що ми разом з Вами і Вас підтримуємо. то є складно, але час все розставить на свої місця і все влагодить. що має статися - те станеться, помоліться, покладіться на Бога і все влагодиться)
Я молюсь) Молюсь, щоб оберг мого Воїна там, на Сході, молюсь, щоб мій чоловік був здоровий, молюсь щоб Господь дав мені вихід з цієї ситуації... про все і всіх відразу( дякую)
Думаю, ще багато його образ зараз доромантизовуєте, бо він в таких обставинах, де людина проявляється інакше, ніж у мирному житті. Може, до війни, він був би для вас звичайним...А після неї дай Бог йому змогти знов жити в мирній обстановці. Ви ж знаєте ці всі психологічні нюанси.
Ні. Романтики тут якраз дуже мало. Ми багато спілкувались, я знаю його друзів (близько), знаю про нього дуже багато. Знаю, що в молодості він мав нещасливе кохання. Два роки дівчина дурила йому голову. Потім він її кинув і майже відразу одружився на зовсім молодесенькій (їй було приблизно 18). Та бачу по його діях і словах, що в його сім"ї він керується почуттям обов"язку, а не іншими почуттями. Дітей любить дуже, але вдома проводить мінімум часу, старається їздити по відрядженнях, десь чимось займатися і так далі... тому роблю висновок, що дружину скоріше за все він не кохає по справжньому. Вона смиренно чекає його. Знову ні на другий абзац) Він - не звичайний. Він - доброволець, ці люди взагалі інші. Принаймні, я таких не зустрічала. Не тільки як він один, а як всі вони (їх декілька) З зовсім іншими поглядами на життя, на порядність, на все.
Я мала наувазі витягування в психологічному плані, ви зараз не в сімї, то чоловік за двох. І памятати про це, нажаль, теж буде.
Я в сім"ї) Частково) Осіння криза минула, чоловік думав, що я його розлюбила. Ми поговорили, я сказала. що це не так, стараюсь не обманювати його максимально. Зараз нормально спілкуємось.
Пишу відверто - я вас засуджую. Засуджую в тому, що ви, маючи чоловіка, з яким прожили багато років зараз втратили голову (ідеалізували) від іншого чоловіка. У вас терплячий і розуміючий чоловік, який чекає, поки ви прийдете до тями. А ви ще більше заганяєте себе в оману тим, що ваш солдат не кохає свою дружину, що він з нею заради обов*язку, що він такий молодець, бо пішов добровольцем, що він хороший, добрий і все решта. На що ви надієтесь? Чого чекаєте від цих стосунків? Ви мусите в собі розібратись. На даний момент сенсом вашого життя є солдат, а чоловік на другому (третьому, п*ятому ) місці. Я б порадила, перед тим, як дзвонити до солдата - подзвонити чоловікові, запитати як справи, що робить. Перед тим, як писати солдатові - підійти до чоловіка і обійняти його. Перед тим, як слати смс солдатові - надіслати смс чоловікові і побажати хорошого дня. Можливо ви згадаєте які у вас були колись почуття до чоловіка, і солдат відійде на менш важливу позицію, не в плані того, щоб ви йому не допомагали, а в плані стосунків. Я б дуже вам хотіла побажати, щоб ви залишились в сім*ї. Гляньте фільм "Вогнетривкий", може дещо розкладете собі по поличках.
Взрослая дочь пришла к матери и спросила у нее совета: — Мамочка, я так люблю своего мужа. Но недавно я встретила другого человека, и теперь все мои мысли лишь о нем. Я не хочу изменять мужу даже в мыслях, но у меня нет сил вырвать грешное чувство к другому из души. Что мне делать? На эти слова мать ответила дочери: — Доченька, наши чувства — это цветы, которые растут в нашей душе. В твоей душе сейчас два цветка. Один из них — неяркий, но такой нежный и благородный цветок любви к мужу, который ты сама посадила. Он будет цвести всю твою жизнь и принесет радостные плоды, если ты будешь поливать его. Другой цветок — яркий, но ядовитый цветок страсти, который вырос без спроса в твоей душе, и как сорняк крадет все силы у первого цветка. При этом он недолговечен и бесплоден, как ни поливай. Доченька, не в твоих силах вырвать второй цветок из души. Он есть. Но ты всегда имеешь выбор. Ты всегда можешь выбрать, какой цветок поливать, а какой нет. Если ты будешь поливать только первый, то второй скоро завянет и перестанет отравлять тебе душу… (c)
Відповідаю) 1. Фільм бачила) 2. Засуджувати маєте повне право, я сама раніше коли про таке чула - читала, не розуміла і категорично не сприймала) 3. В оману я себе не вганяю, тверезо обмірковую і не ідеалізую тим більше. Думка по його сім"ю склалась не відразу (між іншим, він якраз нічого ніколи поганого про свою дружину не каже), а на протязі тривалого часу спілкування. 4. він справді молодець) Тут вже не посперечаєшся, бо таких як він: людей, що жили собі спокійно, доволі небідно і могла жити і далі так само, але кинули все, бо в краіні біда - не так вже й багато. Тут неможливо пояснити в двох словах, бо я насправді пишу дуже стисло (і то он як багато виходить), а насправді це багато годин спілкувань, простого людського спілкування. Не про понти, не про те, що він крутий - якраз це він ненавидить найбільше, а просто про життя, про погляди, про книжки і фільми, про цінності - реально про все. 5. Ви правильно, але не зовсім точно сказали: в моєму житті на першому місці зараз - війна (не солдат), а на другому - сім"я. В мого чоловіка навпаки. Він знає про мої погляди. І я не можу інакше, бо поки ця війна - вона буде на першому місці, незалежно від моїх стосунків з окремо взятим солдатом. Я живу за 15 км від кордону і здригаюсь кожної ночі від різких звуків, переживаючи, чи вже не почалось((( 6. З чоловіком ми практично весь час разом, бо він працює половину робочого дня, всю решту часу вдома. Правда, зараз я багато зависаю в інтернеті, завдяки своїй діяльності, але раніше я так само зависала на жіночих форумах, показуючи луки і купуючи нові шмотки) 7. З чоловіком в мене таких почуттів яскравих не було, в цьому і різниця. В нас спокійне, стабільне кохання, якщо можна так сказати.
Інакше виходу у вашій ситуації немає, тільки припинити спілкування, якби боляче це не було. У вас багато намішано, і війна таки додає гостроти цій пристрасті, погодьтесь. + ви пишете, що за його життя хвилюєтесь, допомагаєте, тобто ви "прикриваєтесь" благими намірами. В жодному випадку не хочу їх заперечити, але перекладіть турботу про нього яко про солдата на когось іншого, ви ж не одна працюєте мабуть. Хай хтось вам щоранку розказує, що він живий. Воно буде вам дуже боліти, але по-іншому ви не вилікуєтесь. Повертайтесь до чоловіка, душею повертайтесь. Колись з плином часу ви побачите, що вчинили правильно.
Отвечать буду на русском, как вы и написали) Да, все было бы так легко, если бы не дополнительные обстоятельства) Дополню: за 22 года семейной жизни и ни разу не изменяла (как и муж) и ни разу ни в кого так не влюблялась, поэтому не могу с легкостью взять и обрубить тот дар ( а я считаю это в какой-то мере не только испытанием, но и подарком судьбы), который мне послан свыше. --- дописи об"єднано, 17 Травень 2015 --- Як би вам пояснити) Ви легко би погодились довірити турботу про свого одного з найдорожчих людей у вашому житті чужій людині? Я - ні. Я працюю сама, всі мої друзі тільки в інтернеті, з кількома з них я зустрічалась кілька раз в реалі. Я взяла на себе обов"язок допомагати окремому підрозділу і з часом це все переросло у справжню міцну дружбу. В мене нема зараз людей (крім сім"ї) ближчих за них. Багато родичів "відійшло", тобто, я припинила спілкування з ними через політичні погляди. Так само і з друзями. всі у минулому. Багато зараз друзів віртуальних, але ж вони віртуальні. Плюс місце, де я живу - відверто сепаратистьке. Переважна більшість чекають коли "придут НАШИ" - мені не по дорозі з цими людьми. Так сталося, що ці добровольці повністю змінили моє життя. Вони навчили мене не боятися, я стала іншою з ними: сильнішою, стала більше любити Батьківщину (реально, а не на словах) і ще багато - багато всього іншого. Тому я не можу просто взяти і припинити спілкування з ними.
Так це не те що нелегко - це можливо одне з найскладнішого, що вам доведеться зробити у своєму житті.
Я розумію, що все дуже закрутилося. Співчуваю, бо рве то вас на шматки. Але ви самі вже все вирішили, залишилось рішення дотриматись. Бачу, хочете виплеснути хоч частину тих емоцій, хоч би тут на форумі. Говоріть про це з кимось, хто відійде з вашого життя, коли все вирішиться. Люди різні, комусь таке переварити наодинці з собою неможливо.
отут мене порвало - звичайна казка жонатиків. Тільки у вашому випадку, ви самі її собі вигадали. припинити спілкування - є інші волонтери.
Я вже намагалась. Не дзвонила і не писала саме йому ( з іншими спілкуюсь нормально), та коли дзвонить він - не можу не прийняти дзвінок: людина дзвонить з війни: значить, я йому потрібна. До речі: ні разу він нічого в мене не просив (матеріального), він все купує сам, що йому потрібно. Дякував за гостинці або за потрібні речі, які я йому особисто привозила, але сам коли питаю: що потрібно? завжди каже: нічого, в мене все є) І ще одне: я бачила його очі, коли приїхала до них в АТО за приближно на першу лінію оборони. Вони не хотіли, щоб я їхала, забороняли, але я не могла інакше. І я бачила його очі, бачила, який він радий мене бачити... це енможливо розказати. Я не можу від цього відмовитися.
