Боротьба із жадібністю

Відповідь: Боротьба із жадібністю

саме з таких міркувань я не змушую малу ділитись своїми іграшками. Завжди кажу їй, що це твоє і ти можеш робити з ним все, що хочеш - можеш дати, можеш ні. Але так само і чуже брати без дозволу не можна, ну і, якщо береш чуже, то будь готова дати взамін щось своє.
Крім того, намагаюсь її саму "підштовхнути" до цього кроку, тобто "бавтесь разом", "поділись", "покажи", "пригости". Тоді дитина почуває себе доброю, щедрою - от вона захотіла і дала, а коли просто сказати "дай", то в неї спрацьовує відчуття, що забирають щось (це мої власні міркування ).

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

таки щось в тому є. Моя ще не вміє просити, коли щось хоче то підходить тикає пальцем і каже дай, коли дуже хоче то уже тримається за то що хоче (це переважно м'ячі) і голосно каже дай-дай-дай і діток трохи старших це таки лякає.
Вона так "просила" м'ячик у хлопчика. А він їй каже ні не дам, а вона вчепилась в той м'яч і кричить дай. Тоді він питає її чи ти віддаш, вона йому - НІ. І вони двоє в крик, тримаються за той м'яч! Хлопчику пояснюють, що вона віддасть, а в нього сильний аргумент - вона ж сказала ні. Я своїй пояснюю, що то хлопчика м'ячик і не гарно видирати його з рук і коли питається її чи віддасть треба сказати ТАК. Ну якось вмовили хлопчика, щоб ще раз запитався чи віддасть коли побавиться. І чудо сталось - моя сказала ТАК Малий дав їй м'яча, моя була безмежно щаслива і як набавилась то хлопчику в руки віддала того м'яча, а він дуже культурно сказав, що якщо ще захоче побавитись, то він їй дасть, бо тепер знає, що вона поверне забавки

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

ооо. в нас вчора була жахлива картина: до Ярка прийшов в гості хлопчик 3 років привітати з дн, лише зайшов до кімнати, а Ярко давай всі іграшки ховати, відбирати.... той за щось вхопиться - Ярко одразу біжить забирати.... навіть не дозволяв в унітаз тому малому попісяти, то дали горщик на другий раз - то чуть з горщиком його не перевернув... ще такого в нас не було..... і по ідеї ніде такого не бачив, щоб "набратись", жах... і пояснювала, і просила - нічого не допомагає(((( єдиний був вихід з ними обома бавитись, але зразу обом те саме потрібне!

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

я таку жахливу картину спостерігаю тепер майже щодня, і мене це дуже турбує, навіть плачу інколи від пережитого стресу... (
почну з того що моя дитина є досить спокійна і тверезо мисляча(наскільки це можливо в її віці), тобто вона ніколи не влаштовує істерик з приводу того що ми йдемо додому з вулиці, в магазинах/супермаркетах ніколи не капризує і не реве якщо їй чогось не дати, переважно слухає якщо їй щось заборонити... тобто я веду до того що з нею практично завжди можна домовитись і піти на компроміс, і істерики по поводу і без в нас надзвичайна рідкість...
окрім того коли вона потрапляє між дітей-однолітків - то починається просто армагеддон і для неї і для мене: не дай Боже комусь торкнтись її іграшкового візочка чи ляльки - відразу з усієї сили починає виривати візок від тої дитини, деколи так сильно шарпне що заїде собі по голові чи по губам, під час того дико реве аж заходиться... катається на качельці і ніби вже хоче злазити, тільки побачить що якась дитина вже чекає щоб собі сісти - відразу вже вона далі хоче кататись, забрати можна хіба зі страшними плачами... і так стосовно будь чого
коли до нас хтось з коліжанок з дитиною прийде додому, то взагалі просто дурдом починається, навіть не хочу того всього описувати - я потім ще пів дня відходжу від стресу... візити до коліжанок додому ми вже взагалі відмінили, мені стидно перед людьми за поведінку моєї дитини.
всі переважно кажуть що то нічого страшного, що переросте, що не спілкуватися з дітьми то не вихід, але я просто не витримую вже дивитись на такі картини. Якби я точно знала що переросте, може б менше переживала, але КОЛИ ПЕРЕРОСТЕ??
а ще й садок наближається, я просто уявити собі не можу що там буде... моя дитина напевно буде ревіти там безперестанку за кожну іграшку яку в неї відберуть, але я боюсь як це відібється на її психіці...?
і скільки не пояснюю що її ляльку ніхто від неї не забере, що просто подивиться, що ніхто з нею такою жадною не захоче бавитись, всі будуть від неї втікати і в гості ніхто не прийде, а вона тільки тішиться "ну і добре що ніхто більше не прийде!"
Порадьте хтось щось, чи було у ваших дітей таке...?
Бо мені вже опустились руки, стараюсь триматися подалі від усіх...(

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Не переживайте так. Я маю наглядний приклад - нашого сусіда який майже на рік старший від нас. Тому точно скажу - переросте. Якщо можливість десь бути зі старшими дітками, які вже діляться іграшками, то старайтесь з ними побільше час проводити.
Ми літом були разом з сусідами на морі. МІй малий мав тоді 2,1, сусід - 2,10. МІй чемно давав свої іграшки, сусід за свої істерив і все відбирав. Приїхали додому, не проходить і місяця, як мій перестає ділитись своїми і як тільки бачить сусіда - зразу все своє пакує в торби. Аналогічно з іншими дітьми, мало того, ще й плюється (сам навчився). Мій малий навіть торкнутися не дає до свого велосипеда, візочка, лопатки і т.д. Мало того, коли ходили на розвивалки то в кінці заняття діти по колу передавали дзвіночок. МІй міг передати іншій дитині але то його сильно зачіпало і він зразу починав псіхувати і проситися додому...Тепер нашому сусіду майже 3,3. Віднедавна він почав ділитись іграшками, пропонує моєму обмін "на мою машинку, а я хочу твою". Але мій на таке все рівно не піддається. Хоча і чужу іграшку не проти взяти але і свою не дає. Чемно чекаю коли це пройде.
А ще згадала як коліжанка розповідала про свою дитину. Вони дружать ще з двома дівчатками ровесницями, гуляють разом. ходять в гості. То якраз десь у віці 2-2,6 роки малявки мали такі жадні періоди, що мами на якийсь час перестали подружок по гостям водити.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Десь півтора місяці тому була у нас в гостях Наталя-Златка з дівчатами. Моя Юля і Наталіна Златочка ровесниці з різницею в тиждень. Юля я так розумію на правах господині не давала жодної іграшки, а якщо і давала то не надовго. А як бачила що Златка щось таки брала побавитись то моїй це одразу треба було. Та що говорити як вони навіть папірчик з олівчиками не могли поділити. І мені було надзвочайно не зручно в цій ситуації, і я Юлю також просила, і сварила, і багато в общєм чого було, ну ніхто в неї нічого не забере ж, тим більше іграшок стільки що могла б набавитись ціла садочкова группа. Нє, моя дитина все впильнує. Вона може комусь щось дати побавитись коли попонується рівноцінний обмін. Юля комусь щось, а хтось щось їй. А вот так просто дати і дивитись як інша дитина тим буде бавитись. Якщо це і стається, то дууже рідко, а Юлька в той момент вся на стрьомі.

Ну пореве день-другий і сама буде відбирати, або просто не давати відібрати в неї.
Я по словах виховательки знаю що Юлька в перші дні відбирала іграшки в дітей, ще через пару днів вони вже не віддавали, але вона не припиняла відбирати, і вони там всі вовтузились туда-сюда іграшки ділячи. Так ділили нашу мьяку ляльку з тканини, що частково відірвали голову, треба все зашити, бо забуваю.
А тепер вони вже втихомирились, кожен собі знайшов товариша по інтересах, і бавляться нормально, чи просто всі дружно звикли до всіх іграшок і ніяка з них нікого особливо не цікавить.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

о, як це все знайомо. Моїй малій було достатньо кілька раз почути фразу "не дам" від інших діток, як вона почала то повторювати де треба і не треба. Були ми на занятті в Гарбузенятах, то в мене також було бажання кудись провалитись. А тепер до "не дам" додалось "не хочу і не буду". от, чекаю коли переросте)))

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

ото в мене таке кожен день.... Володя мій пообкладається своїми іграшками, і тільки не дай Боже, Софійка підійде подивитися чи зачіпить щось зразу починає битися, пхатися, копатися.... На мої слова, що ділитися треба, і не можна битися зразу істерика. Софійкині ж іграшки забирає в неї, а коли вона йде до його, то кидає все і біжить, щоб його нічого не взяла... Розділяти їх ніяк мені не получається, бо живемо в однокімнатній квартирі, хіба що одному виносити іграшки бавитися на кухню)))) Я вже не знаю, які доводи приводити і як навчити свою дитину ділитися. Хоча розумію, що в нас ще ревність відіграє велику роль, бо все завжди було його, а тепер потрібно добровільно-примусово ділитися всім, але з того часу, як моя Софія підросла і почала бавитися так само як Володя в нас армагедон кожного дня... мене в год. 18 вже так починає боліти голова, що я просто не можу виносити тих постійних "то моє", "не дам"....

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

почитала останні дописи. також знайома картина, правда трохи з іншого боку: подружка моєї доні таке ж витворяла, коли ми приходили в гості. моя подивилась і собі трохи спробувала, але, на щастя, то не її і не закріпилось в поведінці. хоча іноді буває, але її легко вмовити.
стосовно переросте - і правда, і ні. тобто ситуація полегшиться, бо дитина вже більше розуміє і з нею трохи легше домовитись, але проблема повністю не зникне. бо мені видається, що тут працює не стільки жадібність (жадібність тут вторинна), скільки гіпертрофований егоцентризм - світ має обертатись довкола неї (нього), всі решта - неважливі і існують лише для її (його) задоволення - приблизно так. як із цим справитись - ото питання?..

---------- Додано в 09:17 ---------- Попередній допис був написаний в 08:22 ----------

а тепер про жадібність. правда дорослу, але не без дітей ).
цієї неділі їздили з дітьми у "Вулик". там є такий атракціон - велике чорне авто, коштує 5 грн., як і майже все там. моя мала всадилась, і підсіла ще дівчинка (там два місця), а її мама оплатила. я "не пручалась", бо по-1, у неї картка вже була в руках, а мені ще діставати, по-2, її дівчинка сіла за кермо, ну і по-3, я взагалі не надала тому значення, оскільки наступний раз оплатила би я, і взагалі - мені жодного разу не прийшло в голову заборонити іншій дитині сідати на карусель, яку оплатила я, якщо там ще є місця - я ще їх і підсаджую...
я навіть не одразу почула і збагнула, як з дивану кричить жінка з червоним обличчям (вона, напевно, була з тою мамою і малою - може подруга, а може бабуся), щоб зняли мою малу. коли я допетрала, що вона хоче, то перепитала: ви хочете зняти мою малу? вона каже: так, не ви ж платили!.. далі в такому ж дусі.
я мало не втратила дар мови, уявила собі, як зараз моя дитина розплачеться, і через що?.. через дорослу жадібність. була ще думка дати їй 2.50 (половину вартості), але... мама іншої дитини мовчала, сама дівчинка теж жодним чином не виказувала, що сусідка їй заважає. якби то мама обурювалась, то я б якось таки діяла, а тут... коротше, доньку я не зняла. жінка та мовчки, але з дуже виразною мімікою, обурювалась всі ті пару хвилин, що діти катались. а я ще довго потім думала: може я таки неправа? але вже писала: особисто у мене жодного разу в подібній ситуації не виникло бажання зняти чиюсь дитину...
це що, капіталістичні відносини так проявляються, чи таки звичайна людська жадібність?..

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

На мою думку цього потрібно вчити з самого малечку. Деколи в мене получається, а деколи і справді плакати хочеться. Були сьогодні на пісочниці. Все що для неї потрібно(прилади) мій малий мав. Прийшов хлопчик з таким же набором, але іншого кольору і форм. Мій Віктор зразу тикнув пальцем на лопатку сусіда кричить "Дай". Починаю пояснювати: то не твоя. то іншого хлопчика, хлопчик як і ти буде вабитись, ти своїм, а він своїм. Щоб відволікти від майбутнього крику заговорюю: В хлопчика лопатка маленька, жовта а в тебе червона. На мить мій малий задумався і щоб остаточно відбити його від думки забрати чужу лопатку примовляю: Яка в тебе гарна лопатка, червона, вона так вміє гарно копати ямки, ану покажи мамі як ти копаєш своєю гарною лопаткою ямки. Помогло, малий переключився на свою лопатку і тут мама того хлопчика бере в свого сина ту лопатку і дає моєму малому. Я кажу, що не потрібно цього робити, а вона дальше, бери, бери, тьотя дозволяє, аж поки я не відвищила тон. І от так деколи бабусі вмішуються в виховання, думають (і тьоті і бабусі) що вони роблять мега велике добро, що все дозволяють.

---------- Додано в 17:00 ---------- Попередній допис був написаний в 16:45 ----------

Я пам"ятаю себе ще до народження сестри, коли я одна була у батьків і всі круг мене крутились, вертілись: Оксаночка хочеш то - на тобі то, хочеш те - на тобі те, окрім тата. Тато завжди приходив з роботи з якимось солодощами, але щоб їх отримати, я мала зробити одну дуже страшну і жадібну для мене(на той час) процедуру: я мала розділити чи то шоколадку чи щоб це не було на три частини - для мами для тата ну і лише одну із трьох частин доставалось мені. А потім ще сестра появилась, прийшлось і з нею ділитись, ото була жадібність і злість тоді, що мені не дістається весь кусок, але з часом я так привикла до цього, що по-іншому ну просто не могла робити. Ми їздили з мамою на базар і мама мені купила шоколадку "перекусити", собі кусочок взяла ,решту віддала мені, я зїла половину з того і запхала в кишеню, Мама мене довго вмовляла, щоб я її доїла, бо на дворі страшенна жара і воно розтопиться, я дуже хотіла, але якось совість мені не позволила. ми приїхали додому і в тій обгортці був уже соус, але сестра моя і цей соус непогано злизувала. Мама мене тоді дуже довго хвалила з татом, а я була страшенна задоволена.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Ох, вони то переростають, то знову починється все.. Мій як в садочок пішов, такий жадібний став, як приходить на майданчик, свої іграшки ховає, але й чужих зараз вже не бере(раніше був період, коли чуже було краще за своє, але якось пройшло). Мені здається, в садочку стрес для них - коли всі іграшки не твої і всі можуть з ними гратися, і іграшки один в одного забирають, від того й жадібність - а у молодшому віці, до садочка, він рочки в два не був жадібний, потім побули в селі з старшими двоюрідними сестричками, вони в нього іграшки забирали, або тікали від нього, він за ними бігав а вони сміялися- після того кілька місяців він не хотів спілкуватися з дітьми а якщо змушували ділитися іграшками - плакав, я тоді й не змушувала.. Поступово по трошку привчала його до спілкування, зараз усе добре, він активно знайомиться з дітками, з задоволенням грається..
У діток є такий як би внутрішній страх, що інша дитина забере і не віддасть іграшку, треба стежити щоб такого не було, щоб дитина мала довіру до інших, тоді вона буде з більшим бажанням ділитися..

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Ми дівчаткам віддаємо все, нічого не жаліємо, а з хлопчиками - зовсім інша ситуація. Напевно, чує конкуренцію

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

росте справжній джентльмен ))