Боротьба із жадібністю

Як запобігти (або вже як боротися) цьому такому поширеному і неприємному явищу у дітей? Більшість вважають це нормальним, навіть необхідним етапом розвитку дитини. Але особисто мені дуже не хочеться бачити свою дитину жадібною, це так негарно виглядає! Щодня у пісочниці маю нагоду спостерігати дитячі істерики з цього приводу, іноді навіть міні-бійки...

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

У нашої був короткий період десь від року до двох, але ми спочатку вчили обмінюватися, потім ділитися. Зараз їй шість, не жадібна, хоча зрідка може мати свої мухи, але це швидше виняток.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

А в нас цей період був від 2 до 3 років, саме тоді, коли малявка чітко усвідомлює свою власну річ. Хочу сказати одне, що не потрібно відбирати в дитинки її річ щоб дати іншій дитині, як в нас часто відбувається, а треба обов'язково запитати дозволу у вашої лялі, навіть якщо відповідь буде негативна треба її брати до уваги.Бо відібравши забавочку без бажання вашої дитини, ми не навчимо її таким чином ділитися, а лише усугубимо ситуацію і відтягнемо її в більш старший вік. Дітки мають гарну пам'ять і тому воно відіб'ється жадібністю в більш старшому віці.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

У старшого жадібність сама пройшла з народженням братика)))
звичайно, є нюанси... як от нові іграшки чи покупки мають бути обом,і краще одинакові, але це дрібниці.

Найкращим прикладом жадібній дитині буде товариш(-ка), який ділиться іграшками. Можна заздалегідь попередити дитя, що прийдете бавитися до діток, поміняєтеся іграшками, взамін старих отримає доступ до нових, цікавіших... беріть зі собою не нові, а вже добряче б/у забавки, які дитині проїлися і їх не шкода дати)))

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

бачила таке лише у нас з подругою
в решті випадків постійно спостерігаю ситуацію навпаки: коли мама байдуже споглядає прояви жадібності своєї дитини, дуже рідко хтось намагається виправити ситуацію, ось ця байдужість батьків дивує більше за жадібність їх дітей.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

а чого ви? більшість вважає це хорошою рисою - пробивний, значить виб"є собі місце під сонцем, а не тютя.... Багато зараз схвалюються закони сили...
до чого це приведе - це вже друге питання

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

А в моєї жадібність проявилась, як пішла в садок. В садочку як має печиво, то ні з ким не ділиться. А як не має, то в когось просить. Вдома те саме. Всім шкодує, тільки мені дає і іноді чоловікові. Не знаю як з тим боротись. А як приходить братик, то щось з чимось. Нічого не можуть поділити. Тільки він візьме іграшку, малій терміново вона потрібна. Ми вже пояснюєм, що ніхто іграшок не забере, побавиться і віддасть. Просим помінятись, але Ярина не хоче слухати

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

добре, коли дитина не дає себе ображати, але зле, якщо ображає інших

у нас зараз те саме, причому спочатку (як тільки з"явились в пісочниці) того не було, ще всі дивувались, а тепер... набралась мабуть досвіду, слухати нічого не хоче...

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Dolma, я також вважаю, що до 6 років - це природній процес та етап розвитку, не жадібність, а нормальне почуття власності…

Якраз насильно наполягати на тому, щоб дитина віддала комусь свою іграшку, якщо вона не хоче (або «встидати», критикувати її чи різко забирати іграшку - предмет конфлікту) – не варто…
по-перше, дитина може образитись і зробити висновок, що хтось інший в даній ситуації для мами чи тата більш важливий,
а по-друге, є ризик виховати достатньо слабкий характер, котрий не зможе казати «ні» та захистити свої інтереси.
Дитина, як і ми, має право на власність, поважаючи її право, ми вчимо її поважати право інших людей.

У 2-3 роки дитина починає розуміти значення слів «я» і «моє» (моя іграшка, моя мама, тощо). Усе, що малеча позначає словом «моє», є складовою її особистості, - тому, якщо хтось зазіхає на якусь річ, що належить дитині, вона трактує це як зазіхання на її «я». В такому віці про жадібність як рису характеру не можна говорити, - дитина мусить знати, що всі її речі, як і вона сама, мають бути недоторканними без її дозволу. Якраз в цьому віці діти починають розуміти і значення слова «чуже», - це той час, коли треба навчити дитину, що перед тим, як щось взяти, треба попросити дозволу. Тому, якщо в цьому віці виникає конфлікт на майданчику, найкраще його вирішувати "переключенням уваги".

А от у 3-6 років якраз треба виховувати в дитині щедрість, дитина вчиться ділитися з друзями, адже тепер розуміє, що, поділившись іграшкою, має право увійти в "пісочну" компанію і брати їхні іграшки. Але дуже важливим є те, що 5-річні діти діляться тільки з тими, кому довіряють (з добрим другом), - тому не факт що дитина захоче поділитись з тим кого бачить вперше або з тим хто їй несимпатичний...

як навчити дитину щедрості -

демонструвати щедрість у родині – саме таку модель поведінки копіює дитина

створювати умови для щедрості (скажімо, дати дитині жменю цукерок і попросити її роздати їх, поділитись)

читати казки про щедрість та жадібність (в нас є книжечка «Це Моє» та казка «Про двох жадібних ведмежат») - після прочитання слід обговорювати їх зміст

ну і прийом обміну іграшками на майданчику, про який вже згадували – також дієвий метод...

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Все вірно, біда лише в тому, що діти не лише не хочуть дати свою іграшку, але хапають і не хочуть віддавати чужі!

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Долмо,та нема тут ніякої біди.
Фіяна так гано все розписала,нічого не пропустила,всі нюансики захопила,просто супер.
а якільки вашій малечі???

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

А мене вже дiстали жаднi дiти на майданчику. Ми ходим на майданчик вже пiвтора року, тi самi дiти, деякi нашого вiку, деякi старшi. Старшi - такi наглi жадоби що я просто не можу пiдiбрати iншого слова нiж "наглi жадоби". Я коли iду на майданчик то несу цiлий мiшок пасочок, вiдерок, машинок i ще м'яч. Коли ми приходим то жадоби одразу налiтають все вiдбирають i бавляться мiж собою, а моя Катюня добре якщо одним чимось має бавитись. Коли вона хоче з ними бавитись СВОЄЮ Ж IГРАШКОЮ то вони її вiдганяють вiд себе. Коли вони щось приносять то мало не штовхають Катю коли та хоче подивитись, вже зашугали менi дитину. I що я маю робити? Батьки на це дивляться i не реагують, особливо одна маманя з своєю дiвчинкою. Менi здається що ця ситуацiя розвила у мене жаднiсть, а не в Катi. Бо менi хочеться позгрiбати всi iграшки в купу i сидiти на них. Це все залежить вiд домашнього виховання i все! У нас є там "колiжака" на майданчику, руминка i її мама, то з ними ми завжди розумiємось, дiлимось iтд, обоюдно. Ii найгiрше що жаднi дiти це все нашi дiти, росiяни, українцi, iтд. Я була на iншому майданчику, там були дуже добрi старшi дiти, дiвчатка по 4 рочки, заохочували Катю бавитись з ними, слiдкували щоб вона не втiкала далеко. Навiть хлопчик ще старший був i той до неї добре вiдносився. А в нас якась дич жадна росте.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Таке враження, що Коза-Дереза ходить зі своєю доцьою на наш майданчик. Все дуже подібно.
Моїй зараз 1,5 р., і коли ми прийшли на майданчик, дитина абсолютно не було жадібною, спокійно сприймала, коли бавились її іграшками, і спокійно реагувала, коли інші діти не давали свої, мене це аж трохи непокоїло, та недовго... потім вона почала дивуватись, чому це її іграшками бавляться, а своїх не дають... тепер і своїх давати вже не хоче.
Мені здається, що якби батьки не вважали це аж таким нормальним і трохи втручалися в процес з самого початку, то діти не виростали би такими жадібними і меншим би не подавали поганий приклад. Чекати до 3-х років трохи задовго, чесно кажучи...
Я наприклад не можу і не зможу, незважаючи на всілякі запевнення, що це нормально, спокійно спостерігати, як моя дитина ображає іншу (адже відбирати - це також ображати), і тим більше неприємно, коли мама іншої дитини байдуже споглядає, як її чадо ображає мою малу. Що у такому випадку робити? Не повертається мені язик виховувати чужу дитину, тим більше в присутності її мами, тут мабуть маму треба виховувати, але де ж там! Можете собі уявити реакцію такої жіночки, коли їй зробиш зауваження?

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Я теж, звичайно нiчого не кажу нi дiтям нi мамам. Правда коли вони вже залазять до нас у вiзок то я кажу НI НЕ МОЖНА! Або одного разу здоровезнi пацанята всiлись на її трьохколiсний велосипед i почали возитись, то я їх теж попросила залишити. Але, я хожу за малою на майданчику, особливо коли вони десь заникались так що не дуже видно. Бо дiти теж хитрi, стукнуть чи пхнуть коли нiхто не бачить. Тому я стараюсь дати їм знати що я дивлюсь i пхати менi дитину не вийде. Одного разу Катя щось втiкала вiд них i плакала, а я не бачила що саме сталось, тому не могла нiчого сказати. Але якщо б щось побачила то скажу i дiтям i мамам. Надiюсь що Катя скоро зрозумiє що з ними бавитись дарма, та й перестане за ними бiгати. Потiм Катя виросте i буде красуня i всi за нею будуть бiгати а вона буде носом крутити, подивимось хто буде плакати тодi :D

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

я вам трошки пізніше розповім історію з майданчика - зараз вижата немов лимон, не маю сили писати...

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

тоді треба показувати правильний приклад, який згодом дасть результат -
коли ваша дитина схопила чужу іграшку, треба її зупиняти словами - "це чужа іграшка! (назвати ім'я дитини-власника чи хоча б стать), давай запитаємо в неї дозволу чи можна взяти?"
а також вартує вибачитись перед дитиною-власником іграшки - "Вибач, будь ласка, ми без дозволу взяли твою іграшку"

і навпаки, коли чужа дитина схопить вашу іграшку треба так само відреагувати - "це не твоя іграшка, це іграшка наша (напр. Андрійка)! запитай його дозволу і він тобі дасть!"
звісно не факт, що Андрійко погодиться відразу дати іграшку, наполягати не треба, але діти будуть вчитись правильній схемі спілкування...

може й довго , але тільки після 3-ьох діти усвідомлено розуміють, що є власні предмети, і що вони не перестануть бути такими після того як їх хтось візьме в руки... а до того віку власність в дітей асоціюється з тісним фізичним або зоровим контактом-контролем...

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Доречі дієвий спосіб з дітьми, погоджуюся. Але я так пояснювати почала ще коли вік був 1рік і 3 міс, тоді не дуже спрацьовувало, тепер якось легше, в півтора року вже легше домовитися, пояснити, відволікти увагу на щось інше. Але я таки думаю, що після двох піде загострення , бачу по дітях на майданчиках. Вони дуже гарно знають слово "моє", але нам мами доброзичливі зустрічаються, якось бачать, що наш менше, і просять у своїх діток ділитися.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

ніби трішки відпочила, щоб думки в розповідь вкадались.

Історія не зовсім про жадібність, більше про агресію, але саме цікаве в тій історії - це позиція мами.

Отже, було це давненько. Моєму Павлусю тоді було десь до 1,5 роки. Прийшли ми на майданчик в пісочницю. Якраз привезли свіжий пісок і він був гіркою насипаний. В пісочниці одна мама з хлопчиком (вік 2 з хвостиком), друга мама з хлопчиком (теж десь 2-3 не більше), ми і на вершечку пісочної гори хлопчисько найстарший (десь 4-5). Спочатку я думала, що той старший з однією із матусь (тобто одна мама і двоє хлопчаків), але виявилось що цей не "їхній".
Ми (я з малим і ті мамуськи з хлопчиками) бавились тихенько по периметру - пасочки, машинки. А той на горі норовив все зробити якусь шкоду: то каміння кидає (слава Богу не попав ні в кого), то пісок лопатою розкидає (сипле в лице меншим і т.п.). Спочатку ті мами скрегочучи зубами обтряхували своїх діток, потім коли почалось засипання піску в очі - почались зауваження тому хлопчику і роздуми "де ж його мама?" Зауваження в того старшенького не викликали жодних емоцій, повний ігнор і пакостна либа, і продовження попередніх дій. Потім він почав сипати так, що і моєму дісталось. Я вже заведена спостеріганням попередніх сцен на повен голос роблю йому зауваження. Потім ті матусі методом дедукції вичисляють маму - вона собі десь в 30 метрах вже хвилин 20 (цей час ми були в пісочниці, а скільки до того - це я вже не скажу) лялякає по мобілці.
Репліки починають скеровуватись до мами в стилі "Слідкуйте за своєю дитиною, бо сипле пісок в очі іншим дітям" ну і т.п. Спочатку в неї ігнор, потім видно дойшло, що звертаються до неї. (Добре, що дойшло, бо одна мама вже будучи заведеною до краю хотіла йти до неї безпосередньо).
Отже, самим вражаючим в тій ситуації була реакція мами: Моя дитина НЕ МОЖЕ так робити!!! Він чемний і хороший хлопчик і нема чого на нього кидатись і зводити наклепи!!!
я в ауті валяюсь біля того піску. Мамам трохи заклало, а потім одна каже: Ну то йдіть сюди і слідкуйте за своєю дитиною!
Відповідь: мені і звідси видно (нагадую розмова на відстані метрів 30-40). Мій хлопчик так не поводиться і якщо він сипле пісок на ваших, то значить ваші ПЕРШІ почали, а він лишень захищається!!!
Мам заклало знову, але нерви здали в мене. Я до неї: То ви вважаєте, що оця річна дитина ПЕРША почала і полізла першою сипати пісок в очі вашому сину і кидати в нього камінням?? Оця річна дитина, яка ледве ще тримається на ногах, по вашому ПЕРША полізла в бійку!!!
Після цього вона замовкла, покликала малого і вони пішли геть від нас поганих...

Але суть в іншому: суть в тому ЯКЕ тріумфально, переможно-нахабне обличчя і либа були в того малого під час тієї дискусії! Він стояв на вершечку гори піску спиною до своєї мамаші і обличчям до нас. Ще б хвилю і він би напевно почав показувати нам язика і корчити рожі...

Тому, ситуація в сім"ї прекрасно показується моделлю поведінки дитини на дит.майданчику. Як батьки закладуть - так зачасту і буде. Ми можемо відповідати лишень за власних дітлахів і усвідомлювати, що ми закладаємо дитині наші норми, а у когось вони можуть кардинально відрізнятись.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

Мені теж відома сім`я, де мама постійно виправдовує погані вчинки дитини, типу він не хотів, чи він більше не буде, а дитина тим часом займається своїми справами і її то не стосується. Звичайно, що він і надалі буде так поводитися, маючи в тому підтримку мами.
А щодо жадібності, то я напевно не так дію, як треба, бо вчу Катю чужого без дозволу не брати, але своїм завжди ділитися. Я страшенно не люблю жадібості в людях і прояви цього явища в Каті дуже болісно сприймаю. Намагаюсь зі всіх сил пояснити, що треба робити добро просто так, не чекаючи за це відплати і подяки, а для того, щоб в світі було добра більше. Я абсолютно не є прив`язана до речей і мені легко ділитися зі всіма будь-чим, хочу щоб Катя теж такою була, бо мені навіть шкода тих людей, які матеріальне ставлять понад усе і за якусь річ готові попсувати стосунки з іншими.

 

Відповідь: Боротьба із жадібністю

от власне така реакція мами на поведінку свого сина стимулюватиме його в майбутньому повторювати такі вчинки...

але, окрім таких, бувають, на перший погляд, зовсім "невинні" приклади неправильної поведінки батьків, яка вчитиме дитину жадібності, - коли батьки лякають дитину, що віддадуть іграшки сусідам, діткам і т.д., якщо він зараз же їх не позбирає.
Або ж, коли годують дитину, щоб вона краще їла, примовляють щось на зразок: «Ні, ні, ми не дамо жодної ложечки таткові, дідусеві, котикові чи песикові...».