А я собі римую... (поезія форумлян)

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Переважно пишу вірші коханому, ось один з них:
Нехай до тебе пісня лине,
яка на крилах принесе
таке Кохання, Сонце миле,
яке до віку не помре.
Для Тебе всі найкращі миті,
уся любов моя Тобі,
обійми ніжністю сповиті,
палкі цілунки теж Тобі!
Благаю я тебе, мій милий,
залишся поруч назавжди!
І в горі, в щасті будемо щасливі,
і шлях пройдемо разом я і ти!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Скоро рік, як трагічно пішов з життя мій брат. Втрата, яку нічим і ніколи не замістити.. Мій Вовчик! найближча людина в моєму житті, моя підтримка, мій найкращий друг. З його смертю я зрозуміла значення слова "ніколи". Я не пишу віршів, але щось нахлинуло :

Брату....

Скоро рік, як тебе немає і мовчить твій телефон...
Такого абонента вже немає! скоро рік - і між нами кордон.
Маленька могила засніжена, поховані мрії, надії і ТИ.
Як навчитися без тебе жити? лиш спогади...лише думки...
Межа, яку пройти так хочу, пройти, пролізти, я божевільна напевно..
І Богу молитви якісь шепочу, щоб беріг тебе на небі ревно.
Чому тебе ми тут не вберегли, не змогли життя продовжити
Пробач мене, прости мій братику, як не збожеволіти...
Мій мозок виїдають все думки "Чому?" "за що?" "ну за які гріхи?"
Тебе нема! І де ж ти, Господи? Чому забрав? не дав дожити?--
боюсь від тих думок здуріти......
Бракує твого сміху і тепла, твоїх обіймів, поцілунків щирих,
І жартів, що лунали без кінця. тебе бракує.... твого миру....
Не змогла сказати тобі "прощай" - не хотіла
бути завжди поруч - моя химерна мрія.
Чекай мене! тебе ніколи не забуду!
Любила і любити буду!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Ще одне моэ творiння:
Ти свiтло днiв моiх, очей ясна веселка,
Ти промiнь сонця, море теплих слiв!
Коли дивлюсь я в чарiвне люстерко
I бачу в нiм щасливих сотнi днiв,
Де ми з тобою радiючи живемо
I безтурботно крокуэм в майбуття,
Я знаю, всi труднощi пройдемо,
Даруючи на свiт малесеньке життя!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Написала за 10 хв. , перебуваючи в депресивно-меланхолійному настрої. Щось підозріло швидко і легко, тому мені виглядає на несвідоме перефразування десь почутого-прочитаного (( Але все одно його люблю ))

Так мало світла, так багато стін.
Важке повітря і задосить тиші.
А за вікном - ліхтар і п"ять машин,
Дерева змерзлі в сутінках принишкли..
Так мало щастя, так багато ран.
Дві ложки смутку в ночі філіжанку.
Краплинами води зіпсутий кран
Рахує час до нового світанку.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Неймовірно написано. Ну дуже мені рідно і близько... Зачепило за живе.
А в мене щось таке:

Ще одна мрія водою крізь пальці
я вмію втрачати...я - сильна!
Ти - бачиш!
складаю в торбинку ескізи ілюзій
комусь - трішки смішно, всімі решта - байдужі
ще одна мрія застрягне у горлі
я вмію кричати на стихлі акорди
невже ти не бачиш? я - сильна! я... зможу
лиш не заважай вдаватися в прозу...
ще одна мрія... мій труп божевілля
а кажуть до церкви тре йти по неділях
поможуть відмолять свічки та ікони
... ілюзії... мрії... щось трішки солоне

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Адріасю, для мене почути такі слова від Вас, чиїми віршами щиро захоплююся, направду, не просто приємно.. Дякую..

Мені важко написати щось більше, ніж банальне "Дякую", яке нічого не передасть. І не тому, що нічого сказати, а тому, що - реально - клубок у горлі, стримані сльози і брак слів.. Тому - дякую..

Сьогодні - про актуальне, і вже трошки наболіле..

Прилинь, маленьке ангелятко,
Наповни серце ясним світлом.
Тебе чекають мама й татко,
А ти - літаєш понад світом.
Твій старший братик підростає,
Уже школярик - подивися.
Він теж давно тебе чекає,
Тож прилітай і не барися.
Нехай це майже неможливо
(Проблеми, ризики, загрози) -
Прийди у світ маленьким дивом,
Що викликає щастя сльози.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

***
нехай Тобі не бракне більше слів
ці букви мають смак і запах м*яти
так пишуть лиш для своїх королів
та Ти ж не "свій", то як Тобі писати?

драперії надвичурних спідниць
Тебе зведуть у блуд, а чи оману
Ти вже не розрізняєш їхніх лиць
всяка наступна схожа на "кохану"

Під ранок кава байдуже яка
Тебе вже не дивують аромати
І лиш вона чекає ще дзвінка
й щороку сушить листя...
листя м*яти.

Неймовірно люблю перечитувати клаптики паперів. А на клаптиках - віршики. Смішні, маловчасні, безіменні, зайві і такі пережиті... рідні. Я іноді так вирости хочу... А воно не ростеться. Сідаю і починаю редажити старезні букви. Хоча, ні. Букви ті самі... зміст різний.
***
а подаруй мені промінчик
і не фальшив на сподівання
це ж діалог хоч й однобічний
але я вірю що не дарма

Це не розіб*є смужки тиші
вагітність відчаєм буває
ти той, хто завжди буде вище
а я пробач ще не літаю...

тож роздобудь мені промінчик
на пошту скинь чи есемесом
і хай збідніє світ на відчай
Проріже сонце хмари лезом

і кажани втечуть зі стелі
і сяде джміль на свою квітку
заходь! я відчинила двері...
сьогодні, вчора, завтра... влітку...

06,2004р.Б.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Колискова

Очка засинають, вушка засинають
Крихітний животик також засинає.
Засинають спинка, дупця у штанішках,
Навіть засинають нігтики на ніжках.

Бавився ти гарно - і втомився дуже,
Тож поспати треба, мій маленький друже.
Хай тобі насниться добра-добра казка.
Засинай, маленький. Засинай, будь ласка.

Очка засинають - сині, сині очка,
Чорні-чорні війки, бровки, мов шнурочки.
І нема ніжніше, і нема гарніше,
І нема солодше, і нема рідніше.

Ось і спить солодкий сонечко-синочок.
Так недавно був в нас згорточок-комочок,
А тепер вже виріс - великий, гарненький,
Добрий, розумненький, чемний, спокійненький.

Тож рости, синочку, гарний, розумненький.
Але головне - щоб ти був здоровенький.
Бо ж коли здорові всі мамині діти,
То і їхня мама найщасливіша в світі.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

про щось позитивне, приємне і тепле
годинник у грудях, а чи кошеня
на кучерях неба гойдається серце
і десь під асфальт закотилась душа

це все від дощів, так невчасно холодних
байдужості вітер хитне силует
про щось позитивне і тепле сьогодні
дізнається втома з пом*ятих газет

це все від відстутності... вміння літати
прикладена каменем пам*ять про нас
і високо-високо серце із вати
народжує воду... і слухає джаз

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

мені так сподобалася! вивчу буду читати синочкові!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Об душу гострять кігті кошенята
У мене їх багато розвелось
Я божевільна, може скаже хтось
але це дуже складно з*ясувати.


Перелічи мої вірші Тобі
це все надгробки нашої любові
це все із болю виткані сувої
які згубились, зникли у юрбі...


І почекай, весна Твоя верне
у закапелок втрачених ілюзій
та кошеням потрібні лише друзі
Візьми собі... візьми собі одне.​

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

та, що Тебе любила
не пише Тобі віршів
наразі вона щаслива
без неба, без мрій і снів
наварить для когось каву
змалює комусь любов
та, що для Тебе зайва
зготує для когось плов

та що колись для Тебе
запалювала зірки
сьогодні танцює з ехом
від помаху крил й пітьми

та що Тебе... безодня
оскалиться й промайне
щаслива вона сьогодні
А Ти?
Все мине... мине...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

***
холодна ніч і вже нетепла кава
застиглий погляд, фокус - на вікно
мовчу про все чого я не сказала
у цьому чорно-білому кіно

по клавішах мого фортепіано
скотився звук так схожий на любов
та чорно-біло... пізно для кохання
і так зарано для нових розмов

ахроматична знимка, біла рамка
і пензлик що забув про кольори
фортепіано - втомлена коханка
зсірілий аркуш з написом "живи"

світ - натюрморт, зникають бліки світла
і холодно мовчати в кляту ніч
життя , ніби розмацькана палітра
із чорно-білих клавіш протирічь.

мовчу мовчу... про що тут говорити?
ліхтар навпроти дивиться в вікно
мабуть моє... на каву б запросити
та ж ліхтарі не бавляться в кіно...

***
***
бережи тебе Боже від моїх наплаканих сліз
від мрій що ніколи до тебе так і не досягнуть
А я ще побачу кохання й вечірній Париж
от тільки без тебе, для когось коханою стану

бережи тебе Боже від інших розбитих сердець
бо їхні осколки хоч й гарно блищать, але ранять
лови й не згуби не зі мною весільний вінець
про сльози забудь... це частина мого океану

бережи тебе Боже від любові яка ще ... моя
прибитим пташам покидає безкисневі груди
я вже не плачу... бо серце - суцільна сльоза
росою для Тебе яка вже ніколи не буде
24,05,2009

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Буває так, що в мені закінчується поезія і ще не починається проза. Так народжуються недовірші, недотексти. Щось середнє. Якісь мутанти чи шо? Мутанти у форматі емоцій, моїх записаних емоцій...

Калатаюче серце
***
ми довго будемо мовчати
ми - манекени або монументи
на нас сідають голуби або вішають плаття
але ніхто не навчить говорити правди
колупатимемось у власних пам*ятях
ледь пом*ятих і призабутих
так, що за спинами ангели...
й ті залишаться не почуті
так і не сказавши власне суті
кожного подавить своє "мало"
й за межею варто таки бути...
в мене серце
чув як калатало?

***
так почнеться нова ера
інший мужчина, колір шпалер і пошта
інша адреса, одяг і макіяж
так почнеться моє
особисте
здається померла
так почнеться новий
поглинаючий душу мандраж
відсутності Твого номера
імені й адреси
не дивують мій телефон
не читаються в жодній пресі
візовий надконтроль...
так новий приходить ранок
недопитою з ночі кава
недописані якісь букви
і розмова яка не склалась
а я ж серце здається мала...
тільки де і чому не зараз?

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Як зійшлися планети разом,
І історію стали міняти,
Той, Хто Думав, Що Владний над Часом,
Став бетоном квітник заливати.

Під "Ура!" і під "Да!- переменам"
В сіру суміш земля одягалась.
Ті, Хто Зроду Плекав Все Зелене,
По асфальту ходити не стали.

Так на місці вони і заклякли
і стояли, стоя ли до скону.
А коли скам'яніли - зробили
Із них пам'ятник "жертвам полону".

По асфальту пройшли покоління,
Несли в свята зрізані квіти,
А Той, Хто в Землю Пустив Коріння,
вже проріс крізь бетонні плити.

(до 22 річниці Незалежності України)

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Татові.
Так сумно вітер шелестить у листі...
Лиш сьози.., сльози в сонячнім намисті.
Чому все так, щораз питаю в долі,
Ми більше не побачимось ніколи.
Щораз молюсь до Бога щиро -щиро,
Нехай душа твоя спочине в мирі.
Тебе я завжди буду пам'ятати,
Бо рідну кров із серця не забрати.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

я Вашу книжечку би теж купила (це до того, що було у кармі). У мене що? Лірика, банальна лірика не більше. А у Вас така соціальна нота, така, що пронизує свідомість і починаєш ворушити плити над собою... хоче зсунути плити... Супер.

А у мене дальше лірика. Старенька щоправда, но яка є.

А пригадуєш
коли ми ще вміли літати
Ми кохались не спрагло і скупо
Ми у хмарах зі смаком м*яти
Доторкали пір'їнки - руки
Ми пірнали у хмари-вату
Навздогін за шаленим вітром
Коли ми ще вміли літати
Володіли здавалось світом
І махали... махали пір*ям
І здіймались... здіймались в небо
І здавалось ми були світлом
ти у мені і я для тебе...
А пригадуєш?...
коли ми... і забулось
вода змила у небо-хмари
на спині лиш болить. Ти чуєш?
Наче щось там з тобою мали...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Знайшла дуже давній вірш. Перепрошую, що російською

Карамболь-нерозбериха....А что дальше?
Ты мечтала жизнь прожить без фальши.
И снимая утренний наряд,
Молча падала в обьятья ночи.
Без него прожить совсем нельзя,
Но и с ним, увы, уж нету мочи.
Пропитая, скушная, немая
Так молилась всем святым на свете.
К счастью, у гитары есть струна другая.
Поживи, как пишется в Завете!
Выкинь кофе, завтраки, сигары,
Всех мужчин, экстазы разнословные.
Думаешь, пройдет вся жизнь недаром?
Три в одном? Уж лучше быть голодною.
Принимая от кого-то запах света,
Не забудь: за все надо платить.
И затухшая от боли сигарета
Перережет жизни заводную нить.
В ванной лежа, мокрая и белая,
Истекая кровью с жил казенных,
Перестанешь думать, что несмелая.
Ты же лучше всех дурех картонных!
Карамболь-нерозбериха....А что дальше?
Дальше жизнь... Вот видишь, прожила,
Как хотела - молча и без фальши...
Дрогнула последняя струна.

В "Клубі поетів" мені один чоловік написав вірш-відповідь на це:

Дрогнула последняя струна,
Слёзно, нежно и без фальши...
Ну скажи же мне картонная страна
Почему так грустно? Стала старше?!

Пропитая, скучная, немая
Средь экстазов кофе и мужчин...
Ты такая все ж до дна родная,
Так скажи же! От каких причин

Лучше быть голодною, простою
И тушить об сердце сигарет,
Истекая жизни кровушкой густою...
Наконец ты дашь ответ мне, или нет?

Думаешь сойдет все с рук и даром,
Вместо мяса три в одном суешь,
Хочешь, что б забыла, как ты паром
Иногда так сильно обдаешь!

Знай же, у моей гитары,
Пусть последняя, не лопнула струна,
И хотя не молода, не стара,
Но без фальши в сердце бьет она!

Поживем, как пишется в Завете,
Помолюсь и дальше в бой
Я люблю тебя, сильнее всех на свете,
Жизнь моя, хоть пой, хоть вой!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Мої дитячі Ті, що Дмитрикові

***
Коли Бджолик їсть малинку,
То тече у нього слинка.
І для мами є робота:
Бджілка ж їсть не тільки ротом,

А замащує в малинки
Щічки, ручки, - навіть спинку!
Мамо! Митись треба знов:
Бджіль малиновий прийшов


***
Влігся Бджіль на місце тата
І сказав, що буде спати.
Мамо, не чіпай бджоли:
Татку в ліжечку стели!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

як ж воно боляче коли немає сліз
а так потрібно виплакати осінь
і вилити із серця гіркий слиз
і висушити спогадам всі кості
як ж воно боляче коли немає слів
а так би прогорланилася втома
і так би прокричав на весь світ біль
у пошуках загубленого дому
як ж воно боляче втрачаючи себе
по крихточках збирати власні мрії
тільки ріка життя - вона ж тече
нестримно заповзаючи під вії....