А я собі римую... (поезія форумлян)

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Спасибі!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

а що мені твоя любов?
банальна й зношена по інших
на ній слідів від підошОв
вже більше ніж у мене вІршів

а шо мені тепер слова?
мережка з букв і тільки того
в папір вдрукована душа
безмолитовна і без Бога...

а що мені Твій кожен щем?
не знаєш сам за ким і нащо
прийшов до мене із дощем
вода - у ринви... мокрі пальці...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Пролито - так трішки! -
сліз.
А скільки ще буде?...
Люди.
Байдужість.
Мука.
Вітри і вірші -
моя спонука.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Я жила вільно і палко любила,
запах вітру дурманив, а я манила,
ловила руками,ховалась за небо,
Я просто хотіла не те, що треба.
Літала за хмари,вдарялась у землю,
Я просто жила, не дерлась на скелю.
Не хотіла вершин, не жадала багатства,
лиш сонце в обіймах ніжно стискати,
брати у руки і грітись промінням,
це мрії дитячі, та було надійно...
Я просто жила,вмивалась росою,
любила Я літо і квіти весною.
Хай кожен би жив, як я просто жила,
З любов"ю у серці, повному сили.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Нездійсненне...

коли не можеш ранити вже словом
коли душа від стріл - уже будяк
у горлі застрягає крихта болю
з таких, що не ковтаються ніяк
проміння сонця джгутом давлять вікна
і світло набирається в шприци
у ліхтарів які сторожать місто
хоча воліли з нього би піти
коли не можеш просто прийти кроком
в трамваїв вже закінчився бензин
і серце в*явже відстань з кнопок й дроту
у шлунок заливається полин...
і небо з пазлів горнеться у втому
а втома плавно котиться в громИ
коли не можна... хочеться до дому
до того, що там жили просто МИ

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Дівчата, дуже гарні в вас вірші!

Я теж покажу одини зі своїх. Колись писала. Але вже десь років 3-4 як закинула це діло чомусь.

Напевно щаслива

Не можу дихати,
Не можу жити.
Мені потрібен ти,
Тебе любити.
Ти мій, моя вода, моє повітря.
Мій шелест листя, ніжний подих вітру.
Мій океан - я поринаю в тебе,
Вузька доріжка і безкрає небо,
Мої ромашки, мій жасмин, фіалки.
Без тебе холодно. Без тебе жарко.
Тепло твоє - без нього замерзаю.
Моя агонія. Я в ній палаю.
Я стану дощиком, торкнусь твоєї шкіри.
Спущуся по щоках.
Я стану снігом білим,
Спущусь тихенько на твої повіки.
Мене розтопиш. Я твоя навіки.
Я стану променем палким і ніжним,
Торкнуся губ твоїх неспішно.
Я стану будь-ким, щоб з тобою бути,
Тебе торкнутись, присмак губ відчути.
Мені потрібен ти, коханий і єдиний.
З тобою тижні як хвилини.
Послухай. Чуєш стукіт серця?
Ти знай, воно для тебе б'ється.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Написане років із 10 тому.. Адресовано тому, ким "дуже тяжко відболіла", і для кого завжди була на 10-му місці(( На щастя, це вже в минулому..

Я - твоє сонце. А ти - мій місяць.
Завжди окремо - хоч плач, хоч смійся..
Поруч з тобою - зоря на небі,
Та, що насправді усе для тебе.
Мене ж не бачиш. Лише надвечір
Холодним сяйвом обіймеш плечі.
А я втікаю. Боюсь любити:
Знайти.. повірити.. відпустити..
Почути сотні твоїх запевнень.
І знов чекати - нових затемнень..

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Лиш волосинами

жоден з нас не тримається неба
лиш на знимках і волосинами...
залиши мені трішки крейди
я окрилюся
будьмо сильними...
бо сила тяжіння зашкалює
мені ж прагнеться вже надземності
я рятуюся трішки кавою
та ефекти лише для чемності
і втікаючи між будівлями
власних прагнень і самоствердження
я ж до неба лиш волосинами
небо ж в мене - без попередження...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

я... Вас...

без змоги говорити правду
стираючи із пензля сивину
яку мені Ти вигадав ще кару?
за те що я так віддано люблю
цукерки світоч, а не рафаелло

до кави будуть цукор й ще вірші
сьогодні модно наплювавши в стелю
у чоботах ходити по душі
забутих істин, як померлих предків

і не впізнавши жодного з ікон
без змоги говорити... серце в пеклі
я Вас...
і крапка...
крапка і кордон...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Не можу перестати думати... віршами. Це так смішно, коли в дорослої цьотки у голові живуть заримовані думки... Іноді я їх записую...


...У Тебе

я хочу щоб Ти розповів як життя
як без мене життя Твоє йде колією
як Твоя дружина, дитина... сім*я?
А у Тебе ж...
сім*я...
що є тільки Твоєю...

Недоречний етюд... наша кава і погляд в вікно
я рахую автівки що повз усе мчать... проїжджають
поспішає театр у модне сьогодні кіно
моя кава це блюр
дайте чаю...

я хочу торкнутись до Твого ясного чола
так трапилось що я не вмію Тебе розлюбити
я помітила як в краї ока Твого є сльоза...
кава-чай... не для нас...
а що наше?
забуто ...
розлите...

я хочу щоб Ти розповів, сотню слів
у схованках поглядів кожен шукає свою...
Ти цілуєш повітря... я дихаю ним з Твоїх снів...
я цілую папір... на якому писав Ти "Люблю"...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

хоч поезії не читають у нас, або моя не подобається, поділюся ще одним віршем...

не... любов
не любов вже, а просто слово
звичне слово із багатьох
Ти тепер наче кава, колла
Ти покинув престол свій... бог

не любов вже, а просто вечір
з монітором й не без віршів
не щемить уже жодне з речень
не болить уже жодне з слів

не любов... розумієш любий?
листя скинув до долу клен
поцілуй мою осінь в губи...
не любов...
ти пройшов з дощем...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Це неправда, у вас дуже гарні вірші - глибокі, а ще - сповнені якогось такого болю. Дуже гарно пишете.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Абсолютно не праві, з чого ви взяли, що не читають, не подобаються. Я завжди читаю і получаю задоволення, можливо находжу щось своє.... Просто кожному різне

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

З раннього...
Не судіть дуже строго.

* * *
Слишком много слёз – больше чем река,
Думала всерьёз, но впереди стена;
Слишком много снов, грусти и обид,
Знал бы ты сейчас, как в душе болит.

Слишком мало слов – меньше чем строка,
Снова вместе мы, но всё-равно Одна
Слишком мало чувств, больше - у меня
Не сумел найти нужные слова.

Слишком много слёз – больше чем река
Не смогли сберечь жар того огня.
И погас огонь. И спустилась тьма.
Нет уж больше Мы. Только Ты и Я…

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

спинися...
спинися ніч
закам*яній на слові
залежі солі, айсберги жалю
коли у серці крихти не любові
переростають у - не розлюблю
спиніться коні
буде вам ще поле
трав*яні мури, опади з золи
коли у серці залишки любові ---
недоаборт завмерлої сльози
спиніться руки
будуть ще обійми
гілляк у парку, вітер у лице
ми вже ніхто... ми й як хотіли - вільні
наповнивши серця ущент свинцем...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

не буду мріяти про сонце
не буду скиглити за небом
я залишаю своє серце
бери... розбий... тобі ж не треба...

най друзки сповнять світ шаманки
тої дурепи, що у щастя...
ще вірить. Кава з філіжанки
вже охолола
серце скиглить...

подри на клапті і у шмаття
відмий, відтри своє сумління

а я вдягнусь у нове плаття
і нове випущу коріння...
я ж оптимістка.
Віриш?
Бачиш?
цей дощ із капельок прощання
ти покидаєш моє місто
мій світ
і душу
і кохання...

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Зрослися. Тілом чи душею.
Я була - ним, а ти був - нею.
Ми грали в драмі, водевілі.
Ми були сплеском, були й тінню,
самотністю в палких обіймах,
сльзами інею на гіллях.
А ще хотіли стати світлом,
та гріх впіймав нас й не злетіти.
Так і залишимось навіки:
Я - Жінкою, ти - Чоловіком.

*******

Вилизуєш вітром нічним акорди останньої мрії.
Говориш: "Ніколи не лишу" і йдеш щойно стрінуться вії.
Я знов маю бути розумна, знов розуміти всіх мушу.
А хочеться трішки надії в живу пошматовану душу.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Нам осінь дарувала самоцвіти,
І обсипала листям золотим..
Сумні пелюстки. Це останні квіти -
Зима їх знищить подихом одним..
Осіння квітка - як слова прощання -
До завтра відцвіте і облетить.
Минає осінь. Чи мине кохання?
В нас була вічність, залишилась - мить..
Коли легкі мереживні сніжинки
Мов сивиною, запорошать сад,
Чи ти згадаєш ту осінню жінку..
І квіти.. і слова.. і листопад?.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

не подумай

А я досі тебе ревную
не подумай лишень, що люблЮ
просто стіни собі будую
свого власного саможалЮ

не подумай, що зустріч, кава
змінять колір води в очах
я навчилась й байдужа стала
до закавових "ох" і "ах"

не подумай що я самотня
чи бувають такі як я...
?
лайкни фото моє сьогодні
наша кава - це фус до дна

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Адріасю, Ви маєте справжній дар