Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? А мені якраз навпаки Погоджуюся, що мова має бути жива, але не має скотитися до суржику. В повсякденному спілкуванні, звісно, ніхто не розмовляє високим художнім стилем (чи майже ніхто), але і діалектизмів, жаргонізмів, сленгу, запозичених слів вживаємо більш ніж достатньо. Я намагаюся уникати іншомовних слів, принаймні, надмірно їх вживання, бо чомусь маю острах, щоб мова не перетворилася на живу каліку.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? а я їм полуницЮ саме так, в однині і суницю, чорницю тощо... П.с. по-моєму, правильно казати "я хочу полуницю (полуниць - зн.відм.мн.)", а кажу, як звикло: "я хочу полуниці (одн.)" чи "полуниць (мн.)", тобто род.відм. ...і мені так подобається...віє галицизмом (з певного часу, а саме відколи почала тісніше спілкуватися з однією людиною, мені подобається спілкуватися галицьким діалектом) Чи правильно я міркую?
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? А тільки тому що я зі Львова у мене діалетку не існує? У мене тоді польський суржик? А ви мені так і не відповіли з якого регіону запозичене слово полуниця. Воно не з західного регіону тому воно для нас (мене) чуже, а чому для деяких рідна клубніка а це тому щоб догодити власті, бо то застрашені недалекі люди робили все аби догодити владоможцям. Чомусь я зауважила цей феномен лише у приїжджих до міста з села, власне вони і стараються дуже багато російських слів в свій повсякденний лексикон додавати. Я можу точно сказати що для мого чоловіка багато слів які є в мому повсякденному вжитку були чужі, хоча він сам переселенець з польщі а он в його мові, власне його і його сестри, а не мами присутня неймовірна кількість російських слів. Не хочу нікого ображати але зауважила що чим ближче село до Львова тим більше пробують в свою мову додавати русизмів і помягчують шиплячі, бо то модно і круто. Терпіти не можу коли щьокають. Я ніколи не поставлю на один рівень суржик і діалект. Те що мова розвивається це одне а те що не всі слова в літературній українській мені є близькі і рідні це зовсім інше. Спеціально знайшла для автора теми з сьогоднішніх дописів. Чому ми не їмо полуниці? Ми не тільки їмо, ми ще й з неї «кампот» робимо.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? У нашій мові, як і в будь-якій іншій, досить багато запозичених слів. Деякі з них стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження. Найбільше мене здивували ватра, бандура, борщ, майдан, сало, звіробій, нащадок, суниця.. Я не мовознавець, але процес запозичення уявляю собі так: іншомовне слово людям так припало до душі (чи просто звикли його вживати), що воно з часом стає "українським", деколи трохи видозмінюючись. "Клубніка" має всі шанси згодом увійти в українські словники, як раніше сталося із запозиченими з російської словами вертоліт, вихідний, відмінник, приймач, трикутник. Щоб цього не сталося, носії мови мають викорінити його зі свого лексикону. Мені особисто це буде важко, бо, як я уже писала, "клубніка" мені чомусь ближче. Хоча, на письмі теж ріже око, а в розмовній мові чомусь ні. От цікаво. "Клубніка" - явний русизм. "Трускавка" - полонізм. А "полуниця" - власне українське слово?
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Я вже це три рази щонайменше запитала. Наразі пояснення не отримала. Чекаю.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? прабабуся моя їла трускАвки)) я мала була, то ніяк не могла зрозуміти, шо то таке, бо в нас в сім"ї всі їдять полуниці
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Можна я відповім питанням на питання? Якщо українець зі Слобожанщини вживає, скажімо, "налічка, носки, клубніка" - в нього діалект чи суржик? Я не знаю. Знаю точно, що воно українське і є в словнику
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? А чому воно є в словнику? А тому що це слово полтавського діалекту на основі якого і склалась українська літературна мова. (Мовники можете мене по(ви)правити) Воно в словник Грінченка попало в 1909 році як різновид слова Польниця - польова ягода. Отже від тоді воно і вважається українським словом записаним в словнику. Я вважаю це суржиком, але якщо подивитись то на них діяв неаби який тиск багато років щоб не вживати української мови і багато родин боялись признатись що вони вдома розмовляють українською. Знаю декілька сімей особисто з якими спілкувалась ще в часи радянської свободИ. А також не виключаємо голодомору який був власне на територіях східної і центральної України, а ті місця де людей поморили голодом були заселені родинами з Росії. Звичайно що вони не будуть знати української літературної мови і вони вживали в першу чергу російську і відповідно вчили своїх дітей, але ті вже виростали під впливом двох мов.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Аналогічно було й в Галичині. Хоч, може тиск був не такий, як в Росії та СССР. Хочеш дослужитися до якоїсь посади - зрікайся "хлопської" мови й записуйся римо-католиком. Знаю це від покійного діда, який якраз за "українство" сидів у польській тюрмі. Отак і формувався знаменитий "галичький діялект". Та ж ситуація "за Польщі". Приїжджали з села, хотіли пошвидше зріктися "хлопства" й починали "прошу пана", "пшепрашам" і т.д. Як не крути, але мова окупанта є мовою окупанта. З-під її впливу виростає суржик, а не діалект.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Я думаю, що запозичені слова (або слова - кальки) у першу чергу заповнюють в мові прогалини, коли ще немає власних слів для означення якогось предмета, явища тощо. А от коли є власне слово, активно вживане, як, наприклад, полуниця, а натомість у словнику української мови з"являється "клубніка" як назва цих смачненьких, червоних ягідок - то це вже, на мою думку, процес витіснення рідного слова і заміни його іншомовним.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Їм. Саме полуницю. А щодо діалектів... Згадала одного партнера.. Певно на третину його не розуміла (він з Закарпаття). Чи це добре в межах однієї країни? Виправте мене психологи, якщо я неправильно цитую. Але для того, щоб люди досить швидко й без корисливих причин прониклись симпатією один до одного (чисто людською, яка викликає довіру і взаєморозуміння) їм потрібно говорити на однаковій мові. При чому - на максимально однаковій, бажано ще й з подібною інтонацією. Це називається ніби досягненням "рапорту". Не досліджувала наукове підгрунтя питання, але достовірно відомо, що цим методом користуються й гіпнотизери. Чому? Певно тому, що тільки до такої людини психологічно, инша людина готова відчувати якесь братерське почуття, відчуття приналежності до однієї родини чи касти. З огляду на це мені цікаво - діалект чи полонізми не та ж зброя сповільненої дії, що й суржик? Чи вони не так само розділяють регіони? А результати цього можуть подобатись хіба сепаратистам. Ловлю себе на думці, що не знаю чи з огляду на те, наскільки ми ВЖЕ всі різні це таке й погане явище.. Але "розділяй і владарюй" століттями спрацьовувало проти українців. Пишу, бо думаю, що щось в тому таки є, але мушу зізнатись, що сама таки грішу симпатією до діалектів...
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? У мене також є десь з два десятки знайомих із Закарпаття. Зі мною вони спілкуються українською мовою - власне, літературною, а між собою - так званою закарпатською (яку я вже навчилася розуміти). Чи добре це, чи погано, не можу оцінити однозначно. Симпатія до людини в мене виникає у першу чергу через її людські якості, а якщо брати мову - то дуже приємно, коли все-таки переходять на українську, загальнозрозумілу і державну. Так само і я, коли спілкуюся з людьми зі Сходу або з Півдня України, які росли у російськомовному середовищі, в побуті використовують саме російську, а зі мною - українську, так от, я намагаюся уникати наших галицьких "коліжанок -філіжанок -шпацерів" і т.д., натомість вживаю "подружка - чашка - прогулянка" і т.д., і не нав"язую їм галицький діалект (хоч і страшно люблю його) як норму єдино правильної української мови. Так само не люблю, коли мені як норму нав"язують суржик. І дотепер забути не можу, коли у Саках в Криму мені один дядечко повідомив, що гаварітє па русскі, єто русскій город. Хоча тут вже і політичний фактор відіграє суттєву роль. Діалекти є у кожній країні. У тій ж Німеччині, наприклад, є баварський діалект, є австрійська німецька - аналоги нашої закарпатської говірки. Але нічого, люди вживаються, головне, аби знати, де межа між діалектом і засміченням мови - суржиком. Я однозначно проти надмірних запозичень, проти мовного сміття. Я за культуру мови.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Що характерно: є в українській мові і русизми, і полонізми. При чому полонізми теж значно змінили мову - сформували нові мовні конструкції, звороти. Ввійшли у лексику переважно у 16-17 столітті, тому ми зараз здебільшого просто не розрізняємо їх у нашій мові. Мова - вона дійсно жива, це і неологізми, і англіцизми, і ті ж полонізми. Русизмів теж є достатньо. Але тут інша штука. Польська мова з українською споріднена значно більше, ніж українська з російською. Тому й з'явився термін "суржик" - на позначення, я б сказала, каламбурів двох неспоріднених мов. Щодо польської, то такого терміну нема, наскільки я знаю. Не менш важливим є наш, гмм.., комплекс меншовартості, чи що. Бо нові слова в мову проникають так чи інак, але саме суржик сприймається найбільш болісно - бо викорінення мови - один з найдієвіших методів експансії. Тому й так того суржику боїмося. Що робити? Говорити правильно та красиво
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Погодьтесь, що надто багато суб"єктивізму і "Я". А це країна, з мільйонами відмінних "Я", а ще базові особливості психіки людей. І чи можемо ми без знання їх оцінювати вплив діалектів на країни? Я би просила все ж прокоментувати практикуючих психологів чи є в тому дійсно загроза.
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? зараз їм полуницю, в дитинстві їла клубніку( між іншим, смак не змінився). P.S. Як на мене, трохи "оригінальна" тема. Думаю, дійде до "цікавої" дискусії))
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? Погоджуюся, однак то моя суб"єктивна думка, я як вміла, так і сказала . О, якщо якийсь практикуючий психолог прочитає, то він матиме ще і моє "я" для свого дослідження чи висновку - якщо пригодиться Також було б цікаво думку психологів та соціологів прочитати
Відповідь: Чому ми не їмо полуниці? ну так, погоджуюсь!і як я не догледіла? просто назва теми така "промовиста"
