Чи кликати батьків та родичів на шлюб?

Тобто він таки свідомо за спиною майбутньої жінки сховався? Тоді в мене інше питання. А де вони шлюб братимуть?

Угу, більшість батьків у цих випадків апелюють до Бога й християнства, при тому, що в цей самий момент вони ні про одне, ні про інше не думають. А мали би згадати біблійні слова й те, що діти їм НЕ належать і патенту на власніть вони не мають.

 

Відповідь: Чи кликати батьків та родичів на шлюб?

Моя думка щодо відношення батьків до дітей не зміниться. Дарко - не моя власність, я його не купувала. Вдячність отримую або не отримую зараз, а далі - вже як вийде. У будь-якому разі, якщо матиму претензії, то це помилки мого виховання. Щодо цього моя думка навряд чи зміниться, бо в тому плані я не є типовою галичанкою.

Щодо того, що "мій малий таке втне".
Можу сказати, як зробили ми. Оскільки я вірю, що діти роблять так, як їм показують, а не так, як кажуть.
У нас не було розписки. Чому? Бо ми хотіли показати, що вона для нас не має особливого значення, це лише "сповнення обов*язку перед державою".
От шлюб - це все, центр подружнього життя. І шлюб у нас був на 11 годину, до церкви йшли пішки (місце проживання й розташування церкви дозволяло) і запросили на шлюб майже усіх гостей, і навіть ті, хто потому не був на забаві, були в нас на шлюбі. Чому? Бо ми вважаємо шлюб не лише НАШОЮ подією, і не подією родини, а подією церковної спільноти, громади.
Моя дитина часто чує мої та батькові погляди в дискусіях та розмовах з іншими, я впевнена, що він буде в нас на якійсь там річниці шлюбу й почує різні нюанси. Його справа аналізувати й робити власні висновки, а моя - навчитися їх прийняти, бо коли він надумає одружуватися, моя реакція значення не матиме, а неадекватна реакція викличе хіба купу негативу й нерозуміння. Що з того, що я буду кричати, обурюватися, зваритися? Що це змінить? Я чомусь думаю, що нічого. І не треба мене переконувати, що з віком я втрачу розум і здорове мислення.

Зрештою, я вже зараз бачу, що мій Дарко хоч і живе з нами в церкві, але потягу до того не має. Маємо тут знайомого священика, чий син узагалі є атеїстом, хоча з маленького в церкві, як і наш. І що тут зробиш? Голову собі розіб*єш? Чи дитині, коли то вже не дитина давно й сама відповідає за свої вчинки й вибір?
Я маю надію, що наш приклад зіграє роль. І молитви за його майбутнє також. А далі - я не всесильна й мої можливості обмежені.

Просто я надивилася на приклади батьків-"християн" і тому мої висновки тут навряд чи коли зміняться. Якщо людина себе називає християнином, а поводиться як дикун, то що дивуватися дітям, котрі точно таку особу не послухають? Можу кілька таких прикладів описати, якщо треба. Ніц приємного.

Щодо брата Даніелли я навмисне поставила ось це питання. Я не знаю, але припускаю, що причина може бути в тому, що шлюб беруть в іншій церкві і не хочуть скандалу із "відступниками". Звісно, тут може прояснити ситуацію лише Даніелла й ніхто інший.

 

Відповідь: Чи кликати батьків та родичів на шлюб?

Шанувати - не значить сліпо поклонятися. Те, що мене послухали й зробили інакше, не значить, що мене не шанують, мене просто не послухали.

І щодо цитати там є хороше продовження, яке в нас рідко згадують:
2 Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею,
3 щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!
4 А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!
(Еф.6:2-4)

Щодо шлюбу я теж не вважаю, що то щось приватне. Наш приклад вже написала. А там, де лише удвох, - для мене то трохи голівудщиною попахує. Ну, але то є вибір тих, хто одружується. Якщо робити їм скандали щодо їхнього вибору, то це нічого доброго не внесе. Виховувати треба ДО, потому вже пізно.
Мені таки цікаво знати відповідь щодо питання церкви. Чи не в тому тут справа.

Щодо розписки, то взагалі не вважаю, що там хтось має бути, то вже якісь такі совєтські застаралі звичаї, бо шлюбу не було й розписку перетворили на театр. Кому воно треба? У нас то все тривало десь 7 хвилин або й менше. Зрештою, мені би взагалі було байдуже, хто там був, бо саму подію ми не трактували, як щось визначне чи особливе.

 

Відповідь: Чи кликати батьків та родичів на шлюб?

Я би навіть не могла собі подумати не кликати батьків на шлюб!! Мені в той день хотілось щоб якнайбільше людей були свідками тої події!! а тим більше найрідніші люди!!

 

Я властиво не бачу більшої проблеми, навіть якщо не закликали. Церкву ж ніхто на ключ не закриває, можна спокійно піти на шлюб і з дітьми разом помолитися на їхньому шлюбі.
Інша справа, якщо тут все впирається рогом у "чия церква правильніша", бо якщо тут усе через Ковпака, а його справування для решти Церкви не є дійсними, то тут молодят розумію. Можливо, що вони просто хочуть відгородити себе від скандалу й тиску. У такому разі зрозуміло й те, чому брат "сховався".

Я свою думку щодо розписки та щодо шлюбу (для мене то кардинально різні речі) написала. Повторювати втретє?

Добре, повторю втретє. Шлюб - це не приватна справа, а спільнотна! Чим більше свідків, тим краще.

Отут я теж однозначна.
Поки ти на моєму хлібі - ти мене слухаєш без "але", хоча але я вислухаю й візьму до уваги, але "хвіт псом не крутить" і вже. А будеш на своєму - роби, як знаєш, тобі потому й платити за це.
Із поважанням дитячої думки треба вважати, бо між свободою і сваволею величезна різниця. Сучасні батьки часто плутають ці поняття. Усе дитині вибирають, а до церкви - поважають вибір. Коли? У 3-річному віці??
З іншого боку, якщо взагалі заперечувати дитячу думку, відчуття, то потому не треба дивуватися, якщо дитина виросте й також наплює на нашу думку й відчуття. Все дається в житті прикладом, а говорити "як має бути і як робити" можна багато, тільки якщо то з учинками розходиться, даремні ті всі слова.

Для мене є чітка межа в тому, коли батьківський вплив, як вплив припиняється. І та межа проведена ось цими словами:
24 Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.
(Бут.2:24)
А в деяких перекладах фігурує "приліпиться до жінки своєї".

Ця тема про шлюб саме. Яким чином оминатимемо?

 

Відповідь: Чи кликати батьків та родичів на шлюб?

А якщо батьки спонукають брати шлюб у церкві, де священик є відступником і незаконно справує таїнства?

А може, саме невіра в таку можливість і спонукає відокремитися? Тобто якщо позиція батьків у цьому агресивна, то може, власне скандалу й намагаються уникнути?
Я не знаю, я припускаю. Що в такому випадку?

Маю коліжанку, котру мама переслідувала, що та "в секті". Переслідувала - це дослівно, бо були випадки, коли привселюдно тягала доньку (заміжню вже) за волосся перед іншими, плювала на пастора їхнього й обзивала несусвітніми словами решту громади. У той же час була "ревною греко-католичкою".

 

Відповідь: Чи кликати батьків та родичів на шлюб?

Я розрізняю ці всі речі, тому й пишу про них окремо.
Шлюб - це шлюб. Є ще весілля. Є розписка.
Хоча загалом "слово “шлюб” походить від стародавнього слов'янського слова “сълюб”, яке означало урочисту обіцянку, а “слюбитись” – значило домовитись." Це значення ще більше заперечує приватність шлюбу, бо як можна дати урочисту обіцянку без присутності людей?

До речі, бувають і протилежні ситуації. Мій дід не дав татові благословення й не приїхав на шлюб і весілля. Проте тато єдиний із трьох дітей, хто не розлучився й щасливо живе в шлюбі далі. Всіляке буває. Не все треба розуміти.

Ну, от я сподіваюся, що форумлянка прийде й спростує такі здогади.

Та власне. І якщо зірки Голівуду втікають від папараці (найближчі люди завжди присутні, до речі), то від кого втікають українські молодята? :xaxa:
Якщо від забави після того й тиску, то можна зрозуміти. Але можна й домовитися. Ми забави не хотіли, хотіли батьки, то ми домовилися, що буде мала, почнеться в 3-ій дня й до 12-ої всі розійдуться. Вийшло навіть краще, бо розійшлися вже в 11-ій. І ми були задоволенні, й батьки.