Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Як же то воно все крутить і крутиться, щоразу більше обертів! чи то з віком так просто здається?!
Скільки всього так і не написалося тут, бо все нема коли, або нема охоти штопати коротко на телефоні, а хочеться на компі побільше, а до компа далеко...
Мрії про переїзд все відсувають і відсуваються, вже й не мрію , просто переїдемо тоді, коли нарешті можна буде там розкластися хоч трохи... Правда така, що ще ніхто певно не скінчив ремонт швидше і дешевше, ніж планував.
Гурток малої - танці і співи двічі на тиждень забирає в мене по пів дня і не мало сил та нервів. Але я зацінила педагогів, малій подобається. З добиранням капці - тролейбуси на три сходинки і я з візком. Люди, які часом бачать і хочуть допомогти залізти-вилізти, а часом втикаючі і нічого не видющі. Спіднички, намисто і ше якісь штучки, які треба організувати заздалегідь аби мати все на виступи потім.
Штори! Так, до нової хати ще треба штори і це для мене виявилося супер складно, бо вікна широкі і високі, і тренди тепер якісь не такі... Короч пішов третій тиждень, але вибір вже нарешті критично вузький і скоро я їх замовлятиму! Добре, що знайшлася добра консультантка в тому питанні.
О, а завтра ще треба обмежувачі до дверей купити, хапнути костюм диньки в прокаті, забігти в садок, відсвяткувати. Було б незле ще і на нову лінію попасти, але незнаю-незнаю...
Готую тепер якусь фігню, апетиту толком нема (в мене) і від того готувати не хочеться. Пішли в хід морожені (ясно шо куплені) вареники-пельмені, ще знайшла гарний магазин з домашніми мороженими напівфабрикатами, тепер регулярно шось там беру.
Пора думати про Миколая! Хоча б якісь ідеї для своїх дітей би назбирати, а потім все вишукувати і купувати-замовляти.

І ще купа-купезна думок і справ... і так воно все по колу в тій голові крутиться і крутиться... І не дивно, що я досі не можу визначитися чим би то ще в житті займатися, особливо після декрету може колись і буде нагода подумати

 

Я тут нила за футбол - мені вже полєгшало, забив мій півзахисник такого гарного гола на останніх хвилинах гри, що вирішила я ще поки той футбол не кидати). Але хочеться часом дуже. В мене таке враження, що усе моє теперішнє життя крутиться лише навколо дітей. Я живу між їхніми гуртками. Це трохи піднабридає, але я тішусь, що вони ходять туди і їм то подобається). Нарешті купила абонемент у басейн, і тепер хоч трішки плаваю. А ще пішли з донею на ранній розвиток. Так, разочок в тиждень. І я зрозуміла, що вона таки активна дитина, але раду собі зможе дати. Тому я якось з острахом чекаю садочкового періоду. Хлопці були спокійніші.
Так хочеться в театр чи на концерт. Свисніть як буде щось добре!

 

Дівчата, моя товаришка дуже просила поширити це прохання по Львівських групах

ДОПОМОЖЕМО ДІТЯМ ВРЯТУВАТИ МАМУ!, Львів - квитки на концерт 10 листопада 2019 року]

Буду вдячна, якщо модератори перенесуть у відповідний розділ !!!!

 

Врочистість: 12 років моїй середульшій Надю-ю-юнечці. Спекла великий сирник, як вміла прикрасила, нагребла "по сусєкам" 12 свічок. Подарунки чудесні їй подарували. Цукерки на роздавання в школу завезли. Це - дан.

Основні святкування на суботу - родина вдома, і неділю (13 дітей-друзів) дай Боже провести. Святкуємо широко, бо доня 2 роки не мала великого святкування. Якось так випадало, що саме в листопаді були остання виплата за квартиру, а наступний рік за машину. Я за те, що всі члени сім'ї мають розуміти ситуацію правдиво, тому поговорили і доця з розумінням минулі роки то прийняла. Було скромне сімейне святкування. Але цього року буде так, як вона хоче.
Зараз біжу в тренажерку. Притримуюсь дієти, бо така повна як зараз я ще НІКОЛИ не була. Трохи скидаю. Як кажуть, "морда становітса Уже, но грустнеє". Це про мене точно.
Старша мотає нерви. Лінь і поф*гізм безмежний просто. 10-й клас...Я чесно, готова її вже відлупити, вчора аж трусило, ледь стримуюсь. Я їй влаштую, не хоче по-доброму, буде по-злому.
Менша в садочку кайфує, маму любить, збитки робить. Любимо її.
А, і нарешті маємо новий ноут. Чоловік його обробляє зараз. Цьому вже з 20 років, пора на пенсію.
Всім гарного дня!

 

Тоже почала «кудись» ходити, але мене вистарчає лише на басейн. На дієтах не сиджу, тому весела).
Менший пішов на шаховий турнір. Другий поспіль суперник 2-розрядник. І як тут не зневіритись? Навряд буде перемога. А дві поразки підряд не дуже надихають...
Холод до мене підкрався якось дуже несподівано. Я зовсім не готова вдягати теплі і об’ємні речі. Ну не можуууу. Тому вчора на футболі ввечері просто змерзла як пес. Дома довго грілась, але й так і не зігрілась. Блін, як би ті холоди пережити?

 

Ох бачу і мені вже треба, щось роз'їлась я останнім часом, сидяча робота на мене погано впливає, багато ходжу лиш на вихідних прогулянках, тому мушу вже конче собою зайнятися, бо тих кг мені вже забагато. Як там жартують " Назва цукерок Корівка, це не лише назва, а й попередження". Тому хоча б на 2 тижні, а краще й довше, хочу відмовитися від солодкого і виробів з борошна, бо то вже нема куди далі. Вимучувати себе в спортзалі чи вдома я не можу, руки не піднімаються так себе мучити, бо спорт не дуже люблю, то хоча б харчові обмеження внесу і більше ходьби по можливості.
Погода тішить, не люблю дощів і болота, але от зиму з морозцем і сніжком, запахом хвої та новорічно-різдв'яними святкуваннями дуже люблю, тому вже чекаю цього періоду в році .

 

А я прочитала на фІтболі. Думаю, нічого собі лише басейн, там ще й фітбол є .
Проза - малі всі на купу, кожен по-своєму, як вміє, віртуозно виносять мозок. Всі куплені мною на вихідних напівфабрикати з"їли, готувати мені неохота, бо цей процес тоді відбувається під безперервний плач найменшого, тому далі каші-кашки....

 

Ну перемоги не було, але загалом результат не є поганий. І це мене тішить. Відігрався. І знову завис на шахах. Воно у нас такими хвилями.
@Тетянка, нє, фітбол остатньо використовувала в родзалі. Тому свят-свят-свят, більше поки не хочу).
В мене зараз якийсь такий період біганини. Як почався у вересні, так і біжу. І хочу трохи спинитись. Але не знаю як то зробити без шкоди для решти узалежнених). Як перерозподілити відповідальність? Як перестати бути мамою-квочкою? Риторичне).

 

В мене про Вас (з дописів) враження як про цілком адекватну маму, що нормально пильнує дітей і робить все для їх розвитку...
Поки діти ще досить малі - доводиться бути тою "квочкою", але в міру підростання все змінюється. От мій син вже дає собі раду сам добиратися до гуртків і занять, сам ходить в школу, може з'їздити по Львові громадським транспортом (в межах вивчених маршрутів). Меншу доводиться водити-забирати. Але ж це не назавжди. Сама деколи вже в вівторок дивуюся, що ще не п'ятниця, так якось напружує біганина школа-тренування, такий розклад в школі і на секції, що вівторок і четвер - втрачені для дому дні (до обіду я працюю), і поки не можу пристосуватися. Тайм-менеджмент не сильна моя сторона, але це певно тому, що півдня часу таки вистачає/має вистачати на побутові справи.
Але діти направду тримають в тонусі і дають відчувати нам з чоловіком себе молодшими. Тому нехай я поки ще побуду тою "квочкою", бо те відчуття, коли тебе люблять безумовно, на тебе розраховують, йдуть саме до тебе пожалітись-поплакатись - безцінне...
Бо потім виростають і в кращому випадку раз на день повідомлення чи дзвінок "У мене(У нас) все добре, як ви, як діти?" Але я і від цього щаслива, що найстарша дитина самостійна, самодостатня, дає собі раду, і не забуває : "Мам, все добре?" ...

 

І хто би то потішив як не улюблена тема на ДП )) я не зловтішаюсь, а тішуся, що не одна я купую напівфабрикати (так, ще недавно для мене то було страшне табу!) і не хочу ніц варити, не лише в мене пропадає по два дні на тиждень через дитячі гуртки.
Але іноді я стараюся себе хвалити - от цього тижня я вже молодець, бо нарешті зробила малому ще одне потрібне щеплення, сходила на профілактичний огляд до хірурга (бо ще від народження не ходили навіть), вибрала таки штори (правда пошиття чекає завдатку, а завдаток зарплати... чоловікової ), і зараз малий прокинеться і ми поженемо "вбивати" день співами і танцями донечки.
Переїзду вже так ждем-не-діждемся, що аж вчора ввечері з дітьми склали першу коробочку дитячих книжок для перевезення. Щоправда запороли мені майстри мій стелаж на книжки-іграшки, зробили полиці не тих розмірів і тепер то все нема де розкладати ще, бо я відправила їх це переробити.

і знов себе за то хвалю, бо ще недавно я була якась така нерішуча, що певно взяла би той стелаж який привезли і думала би що з ним робити і як до нього пристосуватися, аж тут вирішила просто сказати, що це не відповідає моєму замовленню і хай привезуть мені таке як замовлено

І взагалі так немало всяких завтиків тепер вилазить різних, трохи депресую від того, бо ж хотілося відразу все добре зробити, бо це на довго, на роки і тп, але знов мене потішають дописи на ДП, які це все називають корисним досвідом, і виявляється таке стається в купи народу, мабуть це нормально...
А взагалі я мріяла про літній переїзд - гарно все вдома перебрати, взяти лише те, що треба, весь мотлох не тягнути, там акуратно все розкласти і одного дня прийти жити в красиву хатку, де лад, чистота і все на своєму місці. АЛЕ так виглядає, що переїзд наш буде більше схожий на якесь влітання-заскакування з купою недоробленого і недокупленого. Чоловік мене часто звинувачує в тому, що я занадто люблю жити по плану і це нереально в житті, і я ото бачу, що пора вчитися справді ті плани сувати туди-сюди і менше перейматися.

До речі, шо то такий вітер нині, га? Я можу витримати і дощ і морози, але вітер - бррр, а нам ще до садка гнати таку даль, а потім на той гурток, шось я боюся.

 

Мені дуже дискомфортно, якщо не за планом. Хоча б якимось, не обов'язково моїм .
І ще допомагає гнучкість. На один мій план має бути 1-4 моїх альтернативних .

План вчора був: зранку старшого в школу і далі своїми господарськими справами займатись. Та дитина якось хворобливо виглядала, кашель посилювався, з п'ятниці ловила температуру 37.4, а пару раз і 38..... В моїй уяві почала вимальовуватись пневмонія. Місцева педіатр не приймала, районний рентген приходилось перероблювати і мамі з переломом, і малому в минулому році, тож надумала я їхати а Київ в Інститут пульмонології, де сину треба з'являтись кожні два місяці. Ось і прийшов час.
Прийшов час і ремонтувати машину, назбирались поточні та внепланові ремонти.
Молодших синів до мами відвезли і приїхали до Києва з планом на СТО та до лікарки.
А Київ - це таке місто, де година за дві, а то і за три минає. Поки доїхали, стало очевидно, що машиною до лікарки не встигну. Беру дитину і двома маршрутками. Маршрутки я люблю. Якщо самостійна подорож з кінцевої зупинки . Десь так і вийшло, а дитина в одному екземплярі в віці 7 років - це чудесний пасажир. Ледь встигла. Ще і час витратила на банкомати. Бо чомусь думала, що соціальні прийшли ще в понеділок, а в вівторок точно мали бути... І ще з такою впевненістю мала в кишені гроші на проїзд та печеньку. Але грошей на картці не було. Як в старі (не пишу "добрі", бо на днях усвідомила, що добра в мене зараз набагато більше ніж колись ) часи смсками з чоловіком домовилась, з його картки зняла гроші...
І тут ще одна проза. Телефон. Гугл Піксель. По телефону можна все, окрім говорити по телефону . Причому у чоловіка такий же, все ок. А у мене щось з аудіокодеком. Періодично взагалі сигналів нема, мобб.звязок - не чую і мене не чують. І на ремонт шкода грошей, бо на ту суму можна то масло в авто поміняти, то дитині накупити пакет ліків... Ось тут - ще не час . Чи я просто не запланувала .
Отже, пневмонією не пахне, але то більше рино-щось-там. Сьогодні температури нема, буду слідкувати. Завтра знову їдемо вдвох і тут... Я дуже хочу завтра заїхати з малим до піцерії в гарному місці, окрім доїздів, лікарні і ще пари справ "ну раз я вже буду в Києві".
Після лікарні я встигаю дізнатись, що авто надовго в ремонті, чоловік по роботі вже виїхав за своїм маршрутом, а нам прийдеться самостійно повертатись.. Маршруткою, метро, електричкою. Сідає телефон. Я ще назбирую гроші на пиріжечки і сік. Це вже десь 17.30. Останній раз ми їли зранку вдома. Добре, воду з собою взяла. Дитина мужньо це все витерпіла, навіть жодного разу не нив, просто втомився.
А я сьогодні наздоганяю прибирання. Допиваю каву і вперед.
Дай Бог, завтра поїсти піцци, поспілкуватись з малим. І щоб здоровим був.

А ще про своє, дівоче...

Пару тижнів мене тримала в напрузі депресія. Якось мене заціпило на тому, що деякі мої знайомі багатодітні мами говорять таку фразу: "Я хочу мати велику сім'ю, багато дітей, широкий стіл...". І мені стало це колом, бо я таких думок не маю наперед. Я рада кожній своїй дитині, вони всі заплановані (тобто, в мене не було реакції на дві полоски типу "йой, за що, навіщо і як невчасно"). Ну і план - це мій комфорт
Але щоб мати таку думку про велику сім'ю...
Ще момент. Почула я вірш про те, що мама завжди дитя втримає, а няня - може і впасти в неї дитя. І так як нерви в мене вже були оголені та накручені тим, що я недосконала мама, то моя реакція на вірш - я гірша ніж няня-кидало-дітей. Бо, я декілька раз не вписувалась в дверні проходи з немовлям (милувалась і забувала про габарити), на вулиці скільки раз навіть з рук випадали (коли ходити починали, а то і в два роки) і, і...
Але знайшлась подруга, розкрутила мої нерви, чоловік на місце поставив і взагалі, я одна в сім'ї зростала, звідки мені хотіти те, чого я не мала і не намагалась мати... Знаєте, чим прекрасний кінний спорт? Є ти, кінь, тренер. І це була моя улюблена модель сім'ї декілька років
Ех, до прибирання, до прибирання...

 

Врочистість.. Мені сьогодні 41. Я вже писала, вік мене не лякає, бо ходжу з малявкам, і на старших дівчат кажу сестри, старші. Отже я молода і красива. Отримала подарунки, сама вибрала, сама купила, гроші за це взяла.
Я набралась сміливості і відкрила магазин на ринку. Щоб не була реклама, заходьте в мою темку. Я дуже не люблю змін, але тре рухатись вперед і розвиватись
Діти здорові і школа-садок- універ.
Проза, нічого не встигаю, їсти варити, пекти і всіх годувати- надоїло. Коробки, вітрини, товар і я нічого не бачу, не знаю де лежить . Кууупа всього тре купити, зробити, організувати.
Я дуже мрію про ДН в іншому місті, країні , хочу подорожувати. Але поки подорож маю на роботу.

 

Осінь час переосмислення для мене, підбиття підсумків і не то депресії, не то просто якогось суму чи поганого настрою... Так складається що кожної осені я сама, чоловік у тривалому відрядженні і це основний привід для суму... Але якщо дивитись на все моє теперішнє життя і озираючись на минулу осінь я бачу прогрес. Бо нарешті зробили ремонт, який я так хотіла. У мене стабільна віддалена робота, яка приносить стабільний дохід... І врочистість в тому, що пошук роботи привів до тої справи, яка співпадає з талантом який я давно закопала і забула... Все ніби ок, цілі досягнуті, позитиву більше ніж негативу, багато нового в стосунках з оточуючими... Але... Нема відчуття задоволення, нема відчуття щастя... Так вже далеко не той стан що минулого року, але все ж... Чому коли нема очевидного приводу для суму, він все ж є... І як навчитись радіти з кожної миті. Таки головне не досягнення якоїсь конкретної цілі, а досягнення душевної рівноваги і спокою....

Надіслано від мого Redmi 5A, використовуючи Tapatalk

 

Це філософське гарне питання: що важливіше - шлях чи ціль?
Теж подібні думки в голові. Я це не привязую до осені, а просто рік такий.

А я сьогодні цілий день варила сири
Після перерви в майже рік. В січні ще понакуповувала заквасок, та нині більшість в смітнику. Тоді зимою ми виїхали на Львів, і вже було не до сироваріння. А тепер кухня мінімально облаштована, чоловік інвестував в мою справу, дещо докупила і наварила кругляшів. Ой, як я рада, що не маю ні слів відповідних, ні смайликів . Каструлі ще не вистачає, але то з наступних інвестицій , а дай Бог, з доходів від продажу.
Ще цілий день писала на форумі . Лікувала малого і якимись хатніми справами займалась. А взагалі, я задоволена цим днем. На цьому тижні хочу більшу увагу приділити зайняттям з сином, бо вже другий тиждень пропускає школу і я розслабилась. І він .
А ще скоро морози. Чи буде сніг. Скільки там до Нового року? 44 дні

 

Хто молодець? Я молодець . нарешті зібралася з силами, відібрала фотки найгарніші за 3 роки, роздрукувала їх й 2 дні складала в хронологічному порядку в дитячі альбоми й один спільний сімейний. Горджуся собою неймлвірно. Тепер ще найменшому прикупити якийсь гарненький "перший альбом малюка" , й всю корисну інформацію туди записувати, бо старші мають, а найменший ні. Маю подарований дуже крутезний альбом від memiks, але ще бракує мені такого, де вагу-ріст-перші слова писати.
Врочистість 2 - я зареєструвалася в спілку багатодітних сімей Львівщини, якось так назва звучить.
Врочистість 3 - я спекла яблучну шарлотку, але зразу й проза - мої з"їли її за 5 сек, треба пекти ще . Ну нічого, я на вихідних знову напів-фабрикатами затарилася, хоч моя мама не розуміє, як то так купувати морожені вареники-пельмені-хінкалі, тісто листкове-дріжджове й т.д. - як то можна прекрасно самому все зробити. Мої аргументи, що це довго , нудно й невдячно - бо на нашу компанію - пів-дня робити й за 5 хвилин з"їсти, я краще книжку почитаю, то для мами не аргумент зовсім, а просто я трохи лінива

 

Мені неймовірно допомагає уявити, що цього може не бути: цих людей поруч, того дому, затишку, можливості спілкування, свободи, миру тощо. Пару секунд таких думок - і я щаслива).
Вихідні пролетіли якось повз, все якось бігом-бігом. І вже понеділок на носі. Тому біганини буде ще більше. Зате я встигла трішки повишивати. І зібрати майже все листя в саду. І хоч спина почала даватись чути - я щаслива: що є дім, сад, листя, граблі, і я можу це робити (у плані здоров’я). Ну і така фізуха на шкоду не може піти.

 

Треба і мені пару слів черкнути в цій темі. Бо в принципі зараз такий спокійний період, період затишшя. Зі стресами вже ніби змирилася, суттєві негаразди наразі вже позаду. А попереду енергійний грудень, тож в листопаді активно відсипаюся і байдикую. Хоча зрештою і так більше ні на що сил немає. Тільки в неділю більш-менш відпочила, щоб щось по дому зробити, а день і закінчився. А ще з дитиною на виставу сходили, на піцу/морозиво. І то буде мегаврочистість, бо такі вилазки в нас рідкість. А ще згадала, надихаюся різдвяними фільмами. Хочеться вже святкового настрою, щасливих облич навколо, ялинки, мандаринок і легкого снігу.

 

Сьогодні моїй улюбленій бабці було б 95... Як же вона мене любила, а я її. Так склалось, що вона роками погрожувала мамі, щоб та «не принесла в подолі». І таки мама «залетіла» ще до весілля. Тато маму дуже любив, зустрічались довго, і ясно, що одружились. І от бабця так того боялась, але як же ж вона мене любила! А які в неї були м‘якенькі вушка), я страшенно любила їх рухати коли з нею спала. А спала я в неї 5 разів на тиждень, а деколи і 7. І так до 7 років. Вона помирала швидко, онко пізно виявили. Мені тоді було 19. Мені вже було не до бабці. І зараз я маю доцю, яка просто страшенно любить мою маму. Я бачу той зв’язок, що був колись у мене. Пишу, і сльози лиються... Люблю тебе дуже, моя бабуся Варя!!!

 

Осінні бабусі...
І я спала. З бабусею. І вона мене привчила просто своїм прикладом до читання. Вночі перед сном. Пам'ятаю, років в 6 я брала книгу навмання зі стелажу, і потраплялась мені якась ахінєя про марксизм-пропаганду-військовий журналізм ... Але читала . Потім Хоттабич, а далі вже щось ще цікавіше: історичні романи, біографії, імператори, Таїс Афінська... Років з 7-8 вже пішла література дитячо-юнацька, пригодницька, класична художня. А у бабуля тоді пішли кросворди . Вух мягеньких не було, зате були історії про Сибір (вона бурятка), традиції, братів та сестер, Мурманськ, Естонію, військові закриті частини з населенням 50 людей, літні поїздки сім'єю на авто з Іркутську до Сумської області з обов'язковими зупинками по маршруту в цікавих містах і місцях... 5500 км в одну сторону . І скільки ще в мене до неї питань залишилось і з'явилось... Іноді згадую її вислови, якісь сороміцькі віршики . При тому, я жодного разу не чула від неї мату чи якихось сварок з дідом. При мені - не було.
Ой, щось автобіографія пішла, а не буденний життєпис .

В нас майже добу не було води. Без попередження. Щось десь прорвало і.. було неприємно та некомфортно.
Завтра в школу . І хочеться, і колеться, бо до кінця тижня забирати дітей о 12й. Типу відвів - додому- через дві години знову йти до школи. Найбільше страждає середній, бо не хоче так багато ходити. Іноді його залишаю вдома на ці півгодини.

Аналізую себе і помічаю (дивина та й годі ) як я змінилась. В цьому році я стала більш холоднокровна. Зазвичай пальці в мене прохолодні і норм температура 36.3-36.5. І все в порядку. А в цьому році я почала мерзнути. Сплю під двома ковдрами, ходжу в шерстяних шкарпетках, закутуюсь в кардигал... Іноді і в футболці, але, недовго. Не так, як було.
О, я ж вчора почала вловлювати рухи в животі! Чи не дівчинка там? Я дуже скромно і тихенько задаюсь цим питанням: може, Бог таки дівчинку направив? Було б чудесно

Аяй, завтра 8 років шлюбу... Зовсім забула. На вечерю щось приготувати треба

 

Вкрадений рюкзак з тренування. Це добре чи зле?
Як завжди "дякую, що взяв грошима", але рюкзак був зручний. Та й навушники теж дуже хороші.

в цей час я з дітьми була вдома, і ні, там не мої речі

Але!!! Машина ціла, документи є, рушники не першої свіжості, шкарпетки і білизна після інтенсиву...та і одягу дууууже багато років...Десь так. Тому, нас чекають свіжі видатки. Незабаром.
Ой, в рюкзаку ще було пиво, з символічною назвою: три олені!!!
З радісного - закрили %%й кредит. Тепер вдвічі більший без%%й.
На вихідних були на фестивалі Божоле 2019. Ціни там однозначно нижчі, аніж на Святі сиру і вина ! Погода потішила, за дітьми скучили, плани заплановані )))