Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Зробили ми сьогодні собі при святі з малою вихідний від роботи/садка . Зранку пішли до церкви. Щось моїй дитині ніяк на службі не сиділося. То парасолькою махала, то натягувала мені колготки на ногах. Правда, після причастя трохи втихомирилася. Напевно, вино своє дало .
Потім проїхалися в Метро. Не то, що я фанат того маркету, але прислали протокод на знижку, тай швабру треба було купити.
Я давно маршрутками не їздила. Людей битком. Комусь дує, комусь жарко. Якійсь бабі ногу дверима прищемило. Від водія вислухала, що нема виховання бо малу без дозволу біля нього на мотор посадила. За мостом маршрутка зламалася .
День підходить до кінця. Насолоджуюсь тишою. Таке рідко в хаті буває (дитину по дорозі мамі в оренду на пару годин здала). Гарного вечора посиденьочки

 

хто хотів у санаторій перед виходом на роботу, той тиждень відлежав з температурою, кашлем і усім прЄлєстями застуди. ну хотіла я полежати і відпочити, але в плани не входило гавкати як пес і душитися від нежитю.

і чоловік за ті дні відчув "як бути мамою" і вже на вихідних "трохи втомився")))

отож вчора-сьогодні я вже на ногах. ще доліковуюся, але хто б на то зважав. до часу Ч(той, що вихід на роботу) 5 днів. тільки сьогодні розігналася доробляти хвости(шити-вишивати) - сьогодні свято! напрацювалася
2й тиждень садка. Кві далі не надто радісно ходить на 2-3 годинки. з наступного понеділка мала б лишатися на сон, але як то буде...

 

Ось не знаю: це і не Забилам би, і не Жилетка... Певно, проза дня:
Є у нас в смт центральне перехрестя, Х-подібне. Пішоходні переходи два штуки. По одному хожу щодня з одним, два, трьома дітьми. Переходимо туди-сюди, ніби нічого особливого. Але на днях сталося те, із-за чого я крєпко задумалась.
Отже, пару днів тому стою я +3 малих (коляска та дошкільнята) на переході, пропускаємо машини, аж тут мені нагло сигналять! Я не сильно розізлилась, бо менший не спав, а отже не розбудився , і тільки через пару секунд до мене дійшло... НАС ПРОПУСКАЮТЬ. Нас. По пішоходному переході. На перехресті без світлофору. Вперше за 4 місяці.
Нє, ну я перестраховуюсь, пропускаю всіх... Але ж, правила. І от сьогодні, уважно вдивляючись в очі водіям (жінки, чоловіки, хлопці...), ступивши на перехід з дітьми (розпочавши рух), ми прочекали 9 машин з різних напрямів, поки одна вантажівка не зупинилась, давши нам можливісьь закінчити перехід. Інші дві машини при цьому різко та голосно тормозили - тобто, вони в принципі не готувались до того, що на перехресті бувають пішоходи, яких тре пропускати. Сумно так стало. Це як дякувати за те, що тобі сказали "дякую".
Врочистість - файно вже відросло волосся в хлопців, яке вони самі собі чикнули ножицями під час аплікацій... точніше, під час моєї відсутності біля них. Сьогодні підрівняла їх зачіски - все гарно виглядає. Дітей забирають батьки, а ми готуємо перший поверх до того, щобзробити теплу підлогу. Нарешті, майстера дочекались. Хіба, треба пісок замовити та бетономішалку підігнати.
А ще хочу зайнятися домашніми сирами..ммм... Тільки з моєю мультискороваркою ті всі температурні режими, помішування... Хоч теорію почитаю

 

Я сьогодні зробила собі вихідний! ВПЕРШЕ за останній рік я вдома, дитина в садочку, чоловік на роботі. Така врочистість тягне на вихвалялку! Допиваю каву, приберу після сніданку, і лягаю спати! Мій малий придумав собі ночами гуляти, прокидається в 3-4 і йде бавитися в вітальню. Через пів години вертається, лягає коло мене, довго і нудно товчеться, засипаємо пів на п'яту, ну а в шостій вже й на роботу пора вставати. Що за прикол, я не знаю. Але мій ресурс вичерпався і я нагло взяла вихідний, щоб виспатися.
Літо закінчується, на вихідних на океані вже дув такий сильний осінеій вітер і вода була прохолодна. Я майже й не купалася. А мої хлопці наплавалися (наталяпалися) в тій холодній воді, врочистість - ніхто не захворів!)
В планах зробити гель-лак, поприбирати, зварити їсти, якщо пощастить і буде місце - підстригтися, ще зробити для малого різні штуки-розвивалки і виспатися. Я ж встигну все це до 5 вечора?

 

витримала. Цілих 2 дні. Селфі з медалькою не робила,бо їдна дівчина повіла ми,що вперше поставлена мною аватарка на вібрику, є троха....ну покритикувала мене і моє вміння робити селфі.
Тому, я вирішила не продовжувати псути си настрій. І відклала відточення сього, вкрай потрібного мастєрства, до кращих часів і настроїв.
Марафон по збору дитяти до школи за тиждень до вересня... я пройшла майже успішно. І надзвичайно "хладнокровно".
Аж не віриться, що дитина чекає школи. Нині зранку, як вздрів, що се останній день серпня і літа, то кричав--"ура".
В неділю я усвідомлю, що маю першачка.
Готую вечерю і чую, як троє сусідських хлопчаків вар*юють в нас на подвір*ї і це,чомусь, так радісно чути...
Отже нині знову, синочок вирубається на кухні після вечері....., а що? малолітній господар- де хоче, там і спить...

З впевненістю можу сказати, що це літо було чудесним. І з тою ж впевненістю кажу, що осінь буде прекрасна!
Впевненості вам і .

 

Я не знаю чому так: ось, нарешті, починаємо робити фасад та теплу підлогу, зашивати до гіпсокартону другий поверх - а в мене настрій ПОНИТИ! "Як то все дістало такі умови... скільки можна жити на баулах...знову то все перетягувати вверх-вниз, розбирати меблі...йооой, що ж то люди нормально живуть, а ми..."
В общем, 5й місяць як ми переїхали в недобудову, а так звані люди 10-20 років будуються . Нічьо, тиждень-два перечекаєм, поки стяжка застигне . То просто такий настрій. Хоч і пробуксовуєм, але рухаємо ту будову. Наш дім.
Малюку сьогодні 7 місяців.
Вага лінивим равликом рухається. Моя вага. Якщо на Новий рік побачу першу цифру 6 - буду ... А шо я буду? Радіти - буду. Буду задоволена - не знаю.
Хочу план зіставити похудання, харчування, спорт. Інтенсивніше. Треба інтенсивніше. Радісніше, веселіше, бадьоріше.
Завтра в церкві будуть приймати хрещення одна сімейна пара та бабулька - подивимось, як то.
Малий ще дрімає, а нас чекає демонтаж та перенесенея кухні, ліжка, дивана. І ніякого ниття

 

Чоловіка з хати здуло ще зранку - роботи купа, неоціненний работнік. От не маю сил. Дивлюся на ту хату і не маю сил. Закинути прання, поприбирати, щось їсти зробити
Але я таки молодець. Пересадила вазон. Був один - стало три Заодно зрозуміла, що орхідеї в мене ростуть вже Nрік в відрі від морозива. Не годиться. Треба гарні горщики.
І де би то взяти чарівного щоб то всьо закінчити? На «Тосю» в мому випадку нема чого розраховувати

 

Я не знаю, чи то вікове, чи то буденніше, але, я якось дуже спокійно почала відноситися до своєї ваги, яка взагалі мені не нра)) чи то нема стимулу, чи копняка. Але, тут в одній темі, порадили вакуум, думаю, мені того бракує. А так, все може бути, з понеділка мої студенти вчаться, а малеча, чекає наступного року.

 

А в нас нетиповий день 1 вересня...Муж ще вчора поїхав з хлопцями в село, щоб допомагати батькам. А ми з доціком дома самі. Пів-дня я прибирала в хаті, бо тільки тиждень як діти приїхали, а вже все догори дригом. Нарешті дібралися руки переглянути гардероб дітей, посортувати й поскладати все. Зранку активно "вигулювала" малу із самокатом (потім же його сама й таскала), записала нарешті Марка на "Лего Винахідник", а то бідна середульша дитина в мене якась зовсім занедбана й ніде не ходить...Сашко в його віці вже й на карате, й на плавання...А Марк сам мене скільки просить за те лего, а мені все якось руки не доходили. Ну й мала я благі наміри, що мала в обід засне, а я ще владнаю деякі свої справи. А не тут то було. Я її вкладала з першої до третьої. В той проміжок мільйон раз водила її пісяти/какати/попити водички. Й в кінці-кінців я так активно притворялася що сплю, що дійсно заснула сама. А мала хоч би що. Та й так якось день минув.
Сиджу зараз й думку гадаю, чи шукати нову квартиру на тих 7-8 міс, чи погодитися на драконівські умови й залишатися ще тут?...З плюсів тут тільки близькість до садочка. Мінусів море...Але як подумаю про потенційне переселення...А ми вже частину матеріалів, сантехніку маємо тут поскладовану на балконі, й то все таке важке...
З другого боку, можна переселитися в інший район, де я працюю й Сашко вчиться. Там непогані варіанти мені попадалися. Але тоді хіба менших переводити в новий садочок, а це, мабуть, непросто буде...Ех...Порадьте щось

 

раджу) намалювати табличку. написати плюси-мінуси. і чи є шляхи вирішення мінусів. так буде видніш повну картину

 

Я б принципово з'їхала після такого. Бо мене страшенно бісить таке рагульське ведення бізнесу, коли ти до людини по людськи, а тобі за твої гроші зверхньо роблять одолженіє. Самі називають ціну, а потім весь час підкреслюють як над тобою зглянулися і пішли на невигідні умови. Фу, блін. Я зразу посилаю таких майстрів, орендодавців, виконавців. Бо вони до всього мають звичку потім вилізти на голову.

 

мене так само бісить. Я ту ситуацію щодня на різні лади кручу-верчу. Найгірше те, що то маса важкого туди-сюди тягати. Те, що бло раніше перевагою - закуплені на різних акціях буд.матеріали, побут.техніка, плитка й ще маса всього - тепер тягар - як згадаю, як ми то намучилися з тим тасканням...й все самі, муж, я й старший син.
Ніколи б не подумала, що мене таке спіткає. Коли читала історії Жанни, Віки, які теж мали недобросовісних орендодавців, то дуже співчувала їм але все одно - десь так само як ситий голодного не розуміє. Бо мала на той час власне житло й ніщо мене не турбувало. Я розумію, що ця дурна ситуція є тимчасовою й не завжди все йде по плану, мені здавалося, що я перебачила майже все - й письмовий договір з орендодавцем й добрячий такий кусок часу на потенційний ремонт, але ...Хочеш насмішити бога - розкажи свої плани. Так як ситуацію я змінити не можу, то намагаюся змінити своє ставлення. Ну й врешті-решт, в людей й гірші проблеми бувають.
Проза - завтра таки починається навчання, я щось зовсім морально не готова...В Сашка аж 8 уроків (я щось не пригадую, щоб в мене коли-небудь було аж стільки - максимум 7).

 

Такс, я спершу по ділу, поки не забула

Хто ще не читав - сходіть в "форумівки" прочитайте, проголосуйте за час і приходьте у вівторок в Стрийський парк на форумний пікнік ​

А тепер можна і "ля-ля" капельку Врочистість: я така маладєц, така маладєц - принаймі через день вдається обох дітей до 22 год спати вкласти і "прокидається мафія" - кайфууую в тиші, з вільними руками і вухами. Дістаю заникану шоколадку, роблю собі чай або просто вперше за день їм щось, нарешті відчуваючи його смак.

Так як поки що схудла я вже добряче, з "проблемних зон" тільки "попині вуха" мене не радують, то наразі ніяких тобі систем "мінус 60" - топчу на ніч по-чорному, надіючись на свій організм і пришвидшений метаболізм, розкочегарений ГВ і барахлящою щитовидкою

А якшо ше й погода дозволяє робити то все на балконі тоді взагалі клааас

Ги, мій поїхав ще в вівторок "на один-два дні, знайомому хату помогти мурувати". Ну от, нині вже неділя, муж ще не явився, бо, кажись, вони вирішили там не тільки фундамент заливати, а й весь перший поверх вимахати. Я от подивлюся чи ті "друзі" так само прийдуть йому помагати ремонт робити
Але не впадаю у відчай, розважаюся і релаксую як можу: і в центр зганяла в вівторок папери важливі оформити, і на слінгомамівку в п"ятницю сходила вперше, і нині з Владом нарешті в бібліотеку з"їздила книжки поміняти

де там той смайлик що сам себе по голові гладить? хто ж іще мене похвалить

. А ще потрошки вигрібаю всяке-різне з шаф, фотографую, бо треба якийсь розпродаж барахла влаштувати
Про прозу не буду,

і про срач в хаті теж

от взагалі не буду. Маячить на горизонті одна врочистість, яка принесе разом з собою кууупу клопотів, витрат (і навіть боргів) але при тому в даааалекій перспективі в підсумку все одно мало би бути дуже навіть добре... Поки мрію собі тихенько і вчуся спокійної впевненості в завтрашньому дні у...Яськи Вона вже стає такою кумедною, класно виражає емоції, страшенно цікавиться тактильними відчуттями і реально якось випромінює прямо: "розслаааабся, мамка, не парся, я знаю, що все точно буде добре". Влад був (та й зараз є) такий трохи "улєтєвший": суцільна увага, якась жадібність і постійна вимога нових знань і вражень (мені навіть здавалося, що не спить він саме тому, що боїться щось нове пропустити ). А ця дівка з пологового такааа розслаблена, дуже "земна", нікуди не спішить, не "мєльтєшить" (на відміну від старшого брата) і вміє дуже явно насолоджуватися моментом. От такому мені у неї ще вчитися і вчитися
Іще "мамська" врочистість - так як менша дитина вже досить добре реагує на оточуючих, то ура, те, на що я так сподівалася, сталося. "Телевізор запрацював" - я сьогодні встигла повністю зварити суп поки Яся-птася задумливо спостерігала за отим дивним чуваком, якому повідомили: "хочеш їсти - працюй , розважай дитьо як собі хочеш". Влад робив, звісно, шопопало і його треба було добряче контролювати, але все одно впорався. Не знаю як на довго вистачить такої "схеми", але поки воно працює я просто собі трошки порадію

 

"Хочеш насмішити Бога - розкажи про свої плани"
Це, напевно, про мене. Хотіла зранку завести малого в садочок. Потім з доньою піти десь відсвяткувати її 2й клас. На вечір малий був якийсь незрозумілий. Вночі під 39. Сьогодні майже цілий день більше 39,5 (ще й не збивалося).
Хотіла зафугувати кутик під монтаж дзеркала. Поприбирати в квартирі. Тато з відпустки приїхав - мав доробляти меблі. Ага, шшас: гідропідсилювач гальм поламався. І то добре що у Львові по Зеленій, а не десь посередині України. Завтра їде на сервіс.
Минулого тижня 3 заходи закруток лечо, + сік яблучний. Сьогодні чоловік начистив, натер і поставив підварити кабачки на ікру

але то хіба на завтра на вечір. Бо ні кришок ні всіх інгридієнтів не маю.

. Судини від перевтоми на очах тріскають. Очі як в мастифа - червоні і з крововиливами.
Мрії і плани 1го вересня зустріти в своїй квартирі провалилися з грохотом

хто там в новобудовах планує до якоїсь певної дати заїхати? - валяйте всі плани і добавляйте мінімум місяці зо 3!

. Головне що перший тортик з шампаною в квартирі "розпечатані". Тобто "новосілля" неофіційно вважається відкритим

коліжанка, в якої квартирі ми живемо, перед своїм від'їздом, завітала до нас вгості

.
Все відсунула на задній план і цілий день цьомала-обіймала і валялась в ліжку з малим. І, навіть совість не мучила за немитий посуд, порозкидані іграшки і неприбраний одяг. Чоловік прийшов з роботи і помив. Зате і вечір вдався: тато привіз з Летичева різної рибки, то з коханим під пиво продегустували кожної по маленькому кусочку.
Вчора погуляли вдало по епіцентру. Купили різних аксесуарів для ванни і душової. Навіть, дякуючи сусідці, яка забрала дітей до себе бавитися (після сну), змогли випити кави разом в тиші!
А ввечері потеребили "фасольку" ясьочок: білий, чорний і темний красий. Мені це так нагадує дитинство в бабці в селі....
Можливо комусь, з сторони, виглядає що я плачусь. Зовсім ні. Просто розповідаю. Бо не може все життя бути рожевим в квіточки. Життя - це синусоїда. Воно міняється. І ми міняємося.
Мене сьогодні в магазині, як купляла пиво до рибки, спитали чи маю 18 літ. Приємно ж, курча!!!

 

1. бульбу викопали, гарбузи позбирали - done!
2. декрет закінчився і я на роботі - done!
3. діти потрохи ходять у садок - done!
хто майже в депресії

, через прЄлєсті роб. моментів

от чому через різних редисок улюблена справа викликає нервове сіпання ока і бажання втекти і заховатися кудись далеко?

,

, замучений і трохи злий?
чекаю коли все утрясеться і звикнеться(надіюся)
дякую Богу, що всі ми здорові.
в жилетку принципово не піду.

 

Вітаю! Я перед від'їздом так стрес знімала що найцікавіше, дійсно помагало.

От скажіть, яке ще створіння як не я, може приїхати в іншу країну, і на кожному кроці зустрічати знайомих ( я маю на увазі не на роботі, а просто іти містом і перехожі з тобою здороваються, питають як справи і ще й памятають як тебе звати!). Я просто в шоці з себе.
Живу я на кудикині горі, одні арабами і негри, іду нікого не чіпаю і тут іде один мужчина, усміхається до мене і починає говорити. Перше що насторожило - на англійській (ну до мене по різному звертаються і всі чомусь приписують різні національності, але англійчанкою я ще ніколи не була). І тут він звертається до мене по імені, і в мене просто шок! Потім вже розговорились і зрозуміла що то мій колега, з яким 5 років тому шото там святкували!

омг 5 років! Я навіть лице тої людини згадати не могла, нє, я тоді не була п'яна якшо що

.
Іду собі центром, тут вже до мене на щирій українській заговорили, ну то вже не так злякало, також знайомі. Сідаю в автобус - і знову знайомі! Блін, таке враження що я півсвіту знаю Про роботу, взагалі мовчу. Тут я "старий" працівник, всі знають і всі мені раді. Я вже навіть не стараюсь згадувати хто то, головне що вони мене пам'ятають. Питання, ну як так, як можна памятати людину, якої 2 роки не було ні видно ні чути, +постійно нові люди, багато візіторів на короткий час, ну і я туди приїжджаю не як основний працівник, а на пару місіців\тижнів.
Взагальному, враження дуже позитивні. Навіть якось трішки не по собі, бо відчуття ніби я приїхала до себе додому. Ну а далі, робота, робота і щераз робота
Всім гарного дня!

 

Врочистості? Сьогодні сіла за кермо свекрового авто і... поїхала. Не очікувала, що я вже той...знавець. Не глохла, не смикало, не закривала очі руками на крутих поворотах .
Чоловіка завезла в поліклініку, бо хроніка минулих років/хвороб вже його дотискає болями та незадовільним станом.. А він з тих, кого до лікаря тре вести за руцю . Почали, попереду можливо обстеження, операції-маніпуляції, витрати... Але то треба робити, в нову хату з покращеним станом здоровя
Заїхала до дому - вай, як файно той фасад робиться.
Проза - зворотня сторона врочистостей. Здоровя чоловіка. Будова, озвучену будівельниками суму витрат на яку треба множити на 2.
Ще вчора вдалось побігати, а так, трохи пауза з бігом, бо зранку раннього до ночі чоловік не вдома, дітку не залишу .
Отаке: рух, взльоти і падєнія... і взльоти

 

Помаленьку.
Замість прогулянки поїхати з манюнею в центр. І назад. Без візка (який візок в наших маршрутках?). Дан.
Зараз йду на батьківські збори. Перед тим зайшла у жек по довідку. По дорозі до гімназії накупила продуктів польських, як то мимо пройти?
І зараз йду така з будинковою книгою, довідкою про реєстрацію (в сумку не влазить) і пакетом з продуктами на батьківські збори,+ паспорт мій і чоловіка. Така до всього готова мамаша. Що про мене подумають?.. В старшої і меншої в один час збори, так що чоловік теж йде. Піду певно до старшої, та керівничка мене вже знає. В меншої буде перше знайомство, то хай чоловік вже буде красівий.
А взагалі, школа - це прерасно. Півдня в квартирі тихо. Можна вдень поспати. Дай Боже вчителям здоров'ячка.
Вітаю всіх з початком навчального року!

 

Дуже давно я тут нічого не писала. Щось не було чого написати. В принципі і зараз нічого аж такого не сталося, але якийсь такий осінньо-налаштований стан душі, який так конкретно потребує шоколаду і гарячого чаю. І я таки їм багато шоколаду і п’ю по кілька горняток чаю з медом. Результат «на ліцо» - плюс 3 кг. Поки що це не критично, бо якраз моя ідеальна вага досягнута. Але треба задуматися, бо осінь лиш почалася. Лінь повернулася. Хоча може вона і не зникала. Лінь навіть дитину вигуляти. (От так написала...). Але вересень в мене активний місяць (іменини, ДН, річниця весілля), тож треба зібратися і таки запланувати хоч щось одне відсвяткувати. Може б то і подруг зібрати на посиденьки. Ще би трошки погоди, то точно щось придумаю. Бо до хати запрошувати не хочу.
А врочистість - купила дитині зимовий комбінезон. Отже, мінус один пункт. Ще лиш чоботи і до зими буде готова.
Ще закупимося іграшками, щоб мати нові розваги і якось перезимуємо ))) (Трохи смішно з боку виглядає, ніби ми якісь ведмеді, що готуються до зимової сплячки)
Ось такий мікс роздумів на сьогодні.

 

Завершили літо двома поїздками: Карпати на 3 дні та Київ на 1 день. Якось так поїздки несподівано намалювалися, що не було коли думати. Приходили до пам*яті вже в автобусі . Які висновки?
1. 5-річні діти переносять дорогу автобусом понад 4 години значно легше, ніж їх батьки "за 30".
2. У Карпати краще своїм ходом.
3. Деколи з другої спроби можна "народити" шедевр, навіть якщо перша - провальна.

Це я про нашу поїздку до Києва. До Дня Незалежності проводився всеукраїнський конкурс дитячого малюнка "Якби моя країна була твариною", Аніна художня школа брала активну участь, тому викладачка запропонувала і доці щось намалювати. І вона намалювала. 2 червоні плями без чітких контурів. На питання: "Що це?" відповіла: "Черешні". Які черешні? До чого там черешні? Я про той конкурс благополучно забула. А Аніна викладачка - ні. І наступного разу моя дитина намалювала ведмедя, який посів перше місце у її віковій категорії. Несподівано? - Ні! Шок! Їздили до Києва на нагородження переможців, дитині подарували Лего, заодно зустрілися з моїм братом та його дівчатами.

Вчора вже на повну відчула осінь: змокла до нитки (зранку моросило, тому не взяла парасолю, скільки там того дощу?).
Збираюся на роботу (ще одну додаткову, дещо новеньке для мене) і радію, що цю суботу проведу не в автобусі.
Усім теплих вихідних!