вже ні, тепер я дівчинка-дівчинка))) Але на початку сімейного життя я була і лідером, і дрелькою, і волом, який все тягне, і нитіком, якому все набридло. Думаєте, комусь від того було добре? Постійні вияснення стосунків, матеріальна нестабільність, бо нащо чоловікові напрягатись, як я все зроблю - от чого я тоді досягнула згідна на 100%, у мене мама завжди все тягнула на собі, хоч як важко було, логічно, що я перенесла це на свою сім"ю. І я з дитинства не розуміла, чому більшість жінок-ровесниць моєї мами важко працюють, потім перуть постіль руками у ванній, в суботу горбатяться на дачі (чоловіки ж законно після роботи відпочивали, від дітей і жінки заодно). А була пані Галя, яка торбів з базару не тягала, все закупляв чоловік (чим викликала осуд всіх з 1 категорії), і пані Марія, яка ні дня не працювала, не доводила своєму чоловікові свою значимість, але навіть я, тоді дитина, досі пам"ятаю, як закохано він на неї дивився. Таких мамині коліжанки називали *хитренькі*, і далі тягнули все на собі, поки чоловіки мужньо відпочивали і рибачили. Щось я розписалась,ггг Це я до чого - якщо дружину не напрягає, що чоловік четверті вихідні рибалить, поки вона *відпочиває* з 3 дітьми, і вона сама полірує йому вудки - прошу дуже, хай живуть щасливо і довго. Але форумлянку ображає така ситуація,знач тре щось легенько змінювати, бо чим дальше...
Повністю погоджуюсь з @arushka! Я взагалі вже давно думаю, що то якась мега мудра жінка) На початках сімейного життя все робила практично сама, бо "хто ж то зробить краще ніж я"). А пару років тому мені то набридло). Хочете, щоб було чисто - пилосос в руки, хочете смачного з'їсти - смажте мясо). Ну я утрую трохи), але в нас змінився розподіл обов'язків, і то відбулось дуже плавно, що дехто навіть не помітив))). Просто коли сім'я росте, жінці вже нереально зі всім справлятися самій (якщо вона це взяла на себе від початку). А чоловікові вже і так добре). Тому треба зробити не дуже комфортно))). А вже як то зробити - треба самій визначитись). Ну і з любов'ю то тре робити))))
@Rodionochka, я прям зашарілась, пішла робити скріншот допису, роздрукую для чоловіка. В інтернетах всі мудрі)), складніше бути мудрою, як вдома язик свербить. Все, народ, зав"язуємо, поки нас не погнали за офф
Ми тоже через таке проходили). Спочатку не помічає, потім його то теж починає напрягати, але я "дуже зайнята", тоді бере пилосос і чистить. Ну тепер вже дітей ДУЖЕ активно підключає))). А я збилась з того, що після такого прибирання не все ідеально чисто. Ну але свій час на доведення до ідеалу мені шкода, бо то і так тимчасово). Якось так.
Не треба шило на мило. Самій треба з хати- не кожен ден але регулярно. Накраще на якісь курси записатис або спортзал, щоб не було відмазок.
У форумлянки сімейне життя тільки почалося, так що змінювати треба вже. Бо то дійсно, чим далі, тим важче щось міняти.
Я зла. Дуже зла! Хочеться не просто забити, як мамонта, а ще й персонально закопати, щоб з гарантією. Є в мене колишня одногрупниця. Марина - людина дуууже специфічна, і має один-єдиний талант: просто віртуозно виносити мозок. Власне кажучи, саме через цю її особливість ще під час навчання з нею ніхто не дружив, бо дуже важко було спілкуватися з настільки нав'язливою людиною, яка, до того ж, живе у якійсь своїй власній реальності. "Чує дзвін, та не знає, звідки він" - це про неї. Хоча, загалом, вона була досить "безобідною". Після закінчення університету ми з нею не спілкувалися, аж тут 3 роки тому телефонний дзвінок: "Нда, прівєтікі, я у фейсбуці побачила, що ти тепер у Львові живеш, це так класно, я тепер буду їздити до тебе в гості!" Після цього її дзвінки стали регулярними, і завжди були однаковими: "Нда, прівєтікі, хотіла дізнатися, як ти там, а от я..." - і далі в середньому годинний монолог про її життя. Про свої справи я могла розказати одним реченням, бо її то геть не цікавило. Так от, в лютому цього року мені повідомили про зустріч випускників нашого курсу. Марина теж вирішила мене поінформувати, бо чомусь вирішила, що вона - єдина людина з 36 одногрупників, з якою я спілкуюся, і практично до останнього дня щоденно дзвонила і допитувалася, чи я буду. Тоді в мене не вийшло приїхати, бо захворіла. І от історія знову повторюється. Цієї суботи знову зустріч одногрупників, і знову Марина мене запросила. Але у мене зараз завал на роботі, тому приїхати не вийде, про що я їй і сказала. А сьогодні у ФБ написала подруга, і обережненько так поцікавилася, чи у мене все нормально, і чи не потрібна мені допомога. Виявляється, наша Марина розказує всім, що я не приїду через роботу, бо страшенно бідую, живу майже впроголодь, і не можу втратити шанс заробити зайву копійку. І взагалі, у мене все так погано, так погано! Я, виявляється, просто соромлюся, не хочу, щоб одногрупники бачили, до чого я дійшла, тому і не приїду на зустріч! Ну і ще купа інших небилиць по мене. Подзвонила до цієї дурепи, вимагала пояснень, а вона здивовано: "А хіба це не так? Ну ти колись щось таке казала, а я собі подумала..." І головне, ця ідіотка сама свято вірить у те, що наплела, бо "ну ми ж з тобою стільки спілкуємося, я все-все про тебе знаю". Звичайно, попросила кількох подруг спростувати ті Маринині вигадки, якщо вона при всіх почне розвивати цю тему, але на душі все-одно гидко.
@Brigitta як ви то взагалі терпите? Я тільки як прочитала аж мене ваша Марина почала нервувати, а ви ще й спілкуєтеся!
@Brigitta, а я б не переймалась). От чесно! Навіщо комусь щось доводити? Якщо Ви є користувачем фейсбуку, то про Вас вже хоч трохи відомо). Кому дійсно цікаво. А от що зустріч пропускаєте - шкода. Бо деколи такі зустрічі дуже потрібні).
Ви не перша, кого вона нервує). Якщо чесно, мені завжди було її трохи шкода, бо людина живе у своєму вигаданому світі і мислить якимись лише їй зрозумілими категоріями. Вона - сирота, виховували її родичі, які є прихильниками якоїсь нової християнської течії, от вона і виросла така затуркана. Вірите, людині майже 29 років, а вона жодного разу не була не те, що в нічному клубі, а й навіть на шкільні дискотеки не ходила, і з хлопцями ні разу не цілувалася, бо гріх! Але про принца на білому Лексусі все-одно мріє)). І я вже так собі думаю, що ті її плітки - то своєрідне співчуття до того, що мені доводиться багато працювати, але от форма цього співчуття занадто вже викривлена. В тому то й справа, що ті кілька чоловік, з ким я спілкуюся і після закінчення вузу, на цю зустріч теж не зможуть прийти, тому мені не дуже й шкода, що пропускаю цю подію. А з тими, хто прийде, ми і під час навчання не особливо дружили, бо група була велика, і ділилася на декілька компаній. Але найбільші пліткарі точно будуть, тому я і попросила подругу у разі чого спростувати інформацію про мене.
Я абсолютно не виправдовую Вашу подругу за те, що вона зробила, але вірите, мені 38 років, а в мене те саме) аж засумнівалася, чи я нормальна...))
Нє, це не фільм жахів. То мій рідний батько таке лишив мені в моїй квартирі. Не забила би-роздерла б, як жабу(((
Скажіть будь ласка, що то він ремонт вам робив, бо я повірити не можу, що таке можна зробити навмисно... Вкотре переконуюся, що найбільше наплювати в душу, можуть якраз рідні і близькі.
Ні, не ремонт. Там жив кіт, і мій тато((( вивіз все з хати, навіть крани познімав Найприскорбніше, що виписуватись не хоче((( і борги оплачувати теж((( знову я маю все розгрібати.
Чого Ви його раніше не вигнали? Чому платити не хоче і як так можна було засрати хату? Як я Вам співчуваю, міняйте замки, батька виписуйте через суд. Все барахло на смітник - легше ремонт робити буде.
Він там прописаний, має право проживати. Платити не хоче бо вважає. що йому всі винні((( особливо я(то так до мами дістається через мене) вже майже все повиносили, їду в суботи замки міняти і до толку трохи доводити
