Свекруха-бабуся (2)

Ну, те, що описує @HOPIC про лікарню - це, звісно, сум і капець
Але щодо того, щоб приїхати до дітей в гості і ходити по екскурсіях - якщо мама-свекруха робить це за власні гроші, то я взагалі нічого осудного не бачу. Ну хіба би геть не ночувала у дітей, тоді трохи дивно
Інша річ - якщо, приміром, є потреба в конкретній допомозі: молода мама запланувала лікування для себе, чи щось таке, що треба лишити дитину. В такому разі варто попросити - щоб приїзд включав цю допомогу. І не забути подякувати за неї.
Те, про що не просили, не існує. Неможливо про все здогадуватись.

 

я так бачу ще, що погляди на взаємини дуже залежать від наших уявлень про "як має бути" і від виховання.
Якось одна мама в пісочниці розповідала між ділом, що в них (живуть зі свекрами) неписане правило: зимовий одяг та взуття дитині купують бабуся з дідусем. Після якогось конфлікту трохи менше спілкуються, і мамця-невістка обурюється, що вже он холоднішає, а про одяг дитині ніхто навіть не говорить. Мовляв, стосунки - стосунками, а обов'язки - обов'язками.
Я спочатку офігіла, а потім думаю собі: ну в людей же така норма стосунків. І відхилення від цієї норми - відчувається.
Я вихована таким чином, що це діти працездатного віку допомагають батькам, а не навпаки. Тому максимум чого хочу від старшого покоління - не критикувати моє капарство-куховарство, виховання, догляд. А обов'язки - хм. Своїх дітей вони виростили, для мене це - не сарказм. Чи вони, чи їхні батьки - не важливо для теперішньої ситуації.
Звісно, не чужі люди. І якщо буде потрібна допомога - звернулась би, але власне з проханням допомогти, як щось трохи екстра-, а не "само собою, бо ж бабуся".

 

@cjomcjomka мене ходіння по екскурсіях не обурює абсолютно, і допомоги в принципі не очікую, бо не прошу. В мене чомусь такий дисонанс в душі, що мама не приїжджає провести час з нами, разом сходити/відвідати те, що нам цікаво, ну і врешті хотіти допомогти не тому, що попросили, а тому що це приємно допомогти своїм дітям. Я зараз не про фінансову допомогу.
Це ж рідна дитина/внуки. Це є нормально хотіти брати участь у житті дітей й онуків.
Ну і як ти не була в надцятому музеї у Львові, а дочку свою бачила останній раз пів року тому, то я б (на місці мами) провела той день з дочкою. Ну але ми всі різні. Я досить нормально до всього ставлюся, ніяких претензій не маю розумом. Але душею мені чомусь це "не панять".

 

@Oleksandrochka а сказати це мамі не пробували? так душевно, без претензій. Щось типу "Мамо, мені б так хотілося, щоб ми більше часу провели разом, поки ти тут"

 

Воно то смішно, але трохи вже зайшло за рамки. Мені дуже хотілось спочатку розставити крапки над «і», але потім я кинула того ровера. Бо чомусь так виходить, що мені найбільше треба. І якщо таки бабця наша вирішила того пса усиновити (а то реально вийшло усиновлення), то їй було по великому рахунку десь моя думка). Вона «боролась» за права пса). Чи поїв, коли поїв, що поїв, скільки саме з‘ів, чому не доїв, від кліщів обробили, коли випустили на вулицю, чому так довго, йому холодно, йому жарко, йому сумно, його напевно щось болить, чому він сьогодні менше гавкає, він сумний, чому він сумний, ви що його били, ви з ним гуляли, де гуляли тощо. Практично кожен день. І то вона себе ще стримує). Каже, що вже їй незручно). Вона знайшла для себе об‘єкт любові. Я не проти. Але деколи і їй важко з тим, що на себе взяла. І вже не проти на нас то перекласти. Але ж то жива істота, і він теж має звички. От маленький приклад. В нас пес йшов на вулицю перед сном (22-30), і зранку (6-30) для своїх справ. Потім були вже довгі прогулянки. Бабі стало його шкода, чи ще щось стало). Вона стала влітку його брати до себе спати. І стала його випускати серед ночі. Він приходив до неї і дивився. Вона будилась від того погляду! і йшла випускати. Чекала, через хв 20-30 впускала назад. Це було літо. А зараз її вже трохи піднапрягло оте нічне чергування). І вона його не випустила. Він все їй показово облюрив. Тепер хто винен? Ми, ну бо то наш пес))). Але найбільше мене в цій всій історії дивує, що внуками вона цікавиться для того, щоб потім не казали, що вона тільки за пса питає. Чесно. Раз зранку прийшла і з порога почала вимагати завезти пса до ветеринара, бо він ніби захрип. А він день перед тим розривався на сусідського кота, який сидів під нашою брамою. Зірвав голос. Єва теж тоді захрипла). Співпадіння, бо на пса не гавкала. За Єву ніхто не поцікавився. Наказ був виданий завезти ПСА до лікаря. Чоловік то мамі пояснив що і до чого. Тепер вона питає два слова про дітей. І далі про пса. От така от казочка про пса і бабу))). Самій аж смішно то читати.

 

Таланти твої Україно, безмежні, багатогранні..))

 

Ну як скажу, то вона демонстративно не піде на екскурсії. І ні, не пробувала, бо це в людини (турбота, бажання) або є, або нема. І я не хочу, щоб вона для мене мінялася чи там всі свої плани переінакшувала. Це з моєї сторони не проблема. Мене просто отакі пріоритети дивують, чи як сказати, бо її батьки зовсім інакші і мислять в тому напрямку, що і я...

 

@Oleksandrochka ну тоді це справді просто такий характер, видно їй достатньо і такого обмеженого спілкування. Ви певно будете в свій час зовсім іншою бабусею.

 

Мені здається, образливо не той факт, що не допомагають фізично. А те що нема того щирого бажання побути з внуками.
Бо коли любиш когось, то хочеш бути з тою людинкою.
А якщо нема тих сяючих очей бабусі чи дідуся, коли тримають внука/чку на ручках, а натомість якийсь холод, тоді образливо.
Твої діти, ти і бав, а я йду на екскурсії. Так, екскурсії це класно, але реально любляча бабуся захоче піти з дітьми і внуками на екскурсію. Бо радість - розділити радість з кимось.
І направду, коли бачиш ту любов і трепет, то нема образи, що бабуся не допомагає, бо ти бачиш що вона хоче проводити час з внуками, але через певні обставири не може.

 

Чого так побиватися за тими свекрухами-бабусями?))
Моя дитина вже давно зрозумів відношення, діти ж вічувають дуже тонко. Йому достатньо й любові/уваги бабусі другої(моєї мами). Мене влаштовує. Якби це моя мама сторонилась- було б не приємно. Наразі, то мордує лише чоловіка (розумію), хоч каже, що звик. Та, він може і звик до себе таке відношеня, а надіявся, що хоч до онука буде "тягнути".

Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk

 

Тут погоджуюсь на всі 100. Наведу приклад з нашого життя.
Я вже сто разів казала, що батьки чоловіка живуть поруч. І є наших троє дітей. І є менший в 3 класі, з яким ще треба робити уроки. Він у нас зовсім не подарунок, але з ним цікаво, він веселий, має добре почуття гумору, кмітливий такий. І є дід, що працює до обіду. Як і внук в школі. Потім дід приходить додому, вмикає телевізор і у нього дипресія, його нічого не цікавить і нічого не радує,тільки й чути від баби як його в цьому житті нічого не тішить. А поруч є такий заряд енергії! З ним як подружитись і приловчитись, то реально цікаво). Він ходить на шахи, любить різні головоломки, ребуси, кросворди. Вони могли б чудово проводити час разом. І всі б від того виграли. Були б і уроки зроблені добре (дід робить все добротно), і дід би мав чим собі голову зайняти, і спілкування було б, зв’язок якийсь. Але дід чомусь це сприймає як «нащо мені той менінгіт на голову». В нього взагалі така от життєва позиція. Від того дуже сумно. Сумно, що на шахи ходить, а пограти наразі нема з ким... Так і зникають оті родинні теплі стосунки...

 

ну... насправді, це все не зовсім так. Всі виявляють любов по-різному. І тут, знову ж, обов'язку нема. Обов'язку любити, на мою думку, бути не може.
Я запроваджую для себе нове правило: не ображатись на те, чого не розумію.
І не ображатись на нерозуміння.

 

В тему про те, що свекруха-бабуся не хоче бути з нуками Свекрухи моєї вже нема, вона з дітьми бувала по можливості. А от свекор... Той не буде з дітьми навіть 5 хв в машині, кричить забирати їх. При тому, що вони тихо себе ведуть в його присутності (бояться його). І то я йго і не прошу і ніколи не просила ))) просто сам факт. Він одразу кричить : "Забирай їх з собою".

 

Аж не можу спати. Може мені зранку ще хтось щось толкове підкаже.
Ми в чоловіка в селі. В бабусі ДН (для дитини то прабабуся). Вона старенька з двома паличками. І дитина її дуже боїться, втікає з кімнати, плаче. Мені незручно і трошки обідно. (Бабусі бачу образливо). Я вдома готувала її, розказувала, що ми їдемо до старенької бабусі.
Дитині 1,10. Ми не часто їздимо, бо вже пів року без авто, а дорога не так далека як важка.

 

я сплю 6-7 Тому так, я виглядаю дуже гарно.

Знаєш, я все більше думаю, що і така позиція також має право на життя.
Є люди, яких багато зраджували і підводили в житті, і вони задовбались довіряти.
Є ті, хто настільки нересурсний зараз, що вони не знають, звідки віддати, - і тому не беруть.
Тож якщо людина своєю позицією не вихваляється і не каже "ви всі лохи, а я все сама" - то... не знаю Нормальна вона теж, чи як це правильно сказати
Ну от я - все сама, і не нарікаю що "лишилась сама і всі від мене відвернулись". Мені так підходить.
Налагоджувати стосунки з родичами буду, але без залучення до допомоги.

--- дописи об"єднано, 20 Жовтень 2018 ---

Абсолютно.
І дуже швидко настає час, коли діти самі ходять в туалет, їдять, знають, що їм одягнути. Не візьмуть якісь "біодобавки", бо знають, що ми такого не вживаємо. Не підтримають ідею "не казати мамі" про щось.
Тоді і "в гості" навіть без мами набуває зовсім іншого формату.

 

несмішний жарт, сорі

я останнім часом схиляюсь до думки, що няня не має бути бабусею. Принаймні, в моєму розумінні. Дівчина, молода. А в ідеалі - навіть хлопець-студент. Але то все думки без досвіду.

 

О так, у нас в садочку завідуючий чоловік і купа молодих хлопців-вихователів.