Відповідь: Перехідний вік Моєму старшому синові 16 років, і я так розумію,що в нього гормональні бурі і урагани. Ніби нічого поганого і не робить, але нічого і не чує:8: Чи довго то ще має тривати, коли в них мозги на місце встають? Може хтось знає:confused:
Відповідь: Перехідний вік Ярусько, все індивідуально. Моїй старшій - 17, і коли оглядаюсь у ті роки, то здається, мене взагалі від перехідного віку Бог милував (не рахуючи декількох ексцесів). А тих декілька в нас відбулися на основі того, що доня хотіла, аби я (ми, дорослі) поважали її бажання. Чи небажання. Чи точку зору. Чи хотіла, аби її почали сприймати, як дорослу людину. На що я відповіла, що готова і відразу почну, як тільки буде за що. Що для всього - і поваги і неповаги, потрібні підстави. Здається, вийшло. А от що не бачить і не чує - ох, як знайоме... Спробуйте не звертати уваги. Це демонстрація незалежності свого роду.
Відповідь: Перехідний вік А як справитися з перехідним віком у 7 років? Я колись десь читала, що критичні періоди у кожної людини що 7 років.
Підлітковий вік. Або як його пережити? В мене старший син - підліток. Цього року дитина сильно змінилась. Відображається все і в настрої і в поведінці і навчанні. Наприклад : оцінки за один предмет були -11,11,11, 2,3,2, 10,12.........Тобто вчиться, а потім -раз і не вчиться, бо "не хочу", потім знов вчиться. З поведінкою аналогічно- то мила дитина, то агресія, то нерви.... Так важко, через нього і сварки у родині. І якась постійна напруга. Постійно говорю з ним, ніби довіряє...., ніби каже що виправиться, але все вертається назад. Почав обманювати, це для мене найгірше...Душа болить, бо не знаю , що я не так роблю, бо дитина міняється в гіршу сторону.... Мені кажуть- "це такий вік, почекай, перейде"....А як не перейде? Я хочу щоб він виріс гідною людиною, і щоб його майбутня дружина подякувала мені за доброго чоловіка .....Але чи так буде? Як ви переживаєте підлітковий вік своїх дітей?
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Не переживайте, вічним підлітком не залишиться. Розмовляйте більше з ним, і більше слухайте.
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? В мене зі старшим така ж ситуація вже кілька місяців, спочатку говорили, потім трошки сварили (друге виявилось гіршим за перше), а тепер дійшли висновку, що то таки, мабуть, підлітковий вік почався в нього. Оцінки теж "скачуть" в різні боки, характер проявляється всюди, де требе і де не треба. Почали йому приділяти найбільше уваги, хоч це і важко трошки, але... Раніше могли з меншими йти на прогулянку в парк чи в гості самі, а страший залишався вдома, зараз - всі разом. Щось потрібно купити додому - радимось з ним, що і як краще було б. Намагаюсь ставити його в приклад меншим - починає задумуватись над тим. На відверті розмови не дуже йде, може, тому що хлопець, але говоримо або принаймі намагаємось говорити про все, що його цікавить. Хоча буває все добре, чудово, а деколи - знову..."бджоли". Хто придумав цей "підлітковий вік"?
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? мої батьки так вважали, що в мене перехідний від в 20 років. а виявилося, що просто з нервами було не все гаразд. на жаль, виявилося трохи запізно, бо потім цілий рік довелося по лікарях бігати та лікуватися. хороша порада більше розмовляти і слухати. а оцінки - це взагалі дурня. він же вчиться, коли йому хочеться і цікаво. вже ліпше мати неідеальний атестат, ніж комплекс відмінника. а за ось це "виправиться", то по-моєму за це навіть не варто говорити. чим вам ваша дитина недогодила? невже він аж щось таке жахливе натворив, що треба так на нього "наїжджати"? він самоутверджується, шукає себе. і абсолютно не зобов'язаний відповідати якимось стандартам "хорошої" дитини. не факт, що в майбутньому ця правильність не вилізе боком. з моїх підліткових спогадів найболючішим було саме те, що незважаючи на те, що була відмінницею, вихованою і розсудливою, мені дуже докоряли за те, що я вдома ледь не щодня мусила з кимось посваритися і при цьому кричала. мене не захотіли зрозуміти - те, що я не витримую бути "хорошою" цілодобово і потребую якось виплюснути свої емоції. я ще постійно захищалася фразою "невже ви сумніваєтеся в тому, як мене виховали?". і хоча я розуміла, що батьки мене люблять і дуже сильно переживають за мене, все одно мені було погано від того, що мою особисту позицію вони відмовлялися розуміти. ваша дитина завжди мила і найкраща у світі, а агресія, тому що нерви, гормони бушують. якщо не сталося чогось справді поганого як от бійки із серйозними тілесними ушкодженнями, наркотики, підліткова вагітність, втеча з дому і т.п., то не чіпайтеся лишній раз до дитини. збережете і собі, і йому нерви, а підлітковий вік тим часом мине. і поки писала, згадала, що мені мама недавно розказувала про синів своєї куми. на тему оцінок цих хлопців взагалі ніколи не "грузили". а натомість їхні батьки підтримують будь-які їхні зацікавлення. вони дуже серйозно займаються пластом. минулого року один захотів створити рок-гурт - прошу дуже, грайте на здоров'я! старший взагалі ледве-ледве отримав атестат, бо махнув рукою на математику, бо вже на той час вирішив стати психологом і серйозно цю галузь вивчав. сам казав "навіщо мені математика, якщо я вже конкретно визначився із професією". так от! настільки вихованих, розумних та розсудливих хлопців, та ще й такого (підліткового) віку я ще не зустрічала. і мені здається, що це завдяки тому, що їхні батьки правильно розставили пріорітети і допомагають їм реалізувати свої мрії.
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Все це ми пережили, сину 23 роки скоро і він тепер жаліє що не вчився хоч навчання йому давалось легко, що не займався спортом. Ми старались розмовляти з ним на рівних, радитись щоб він відчував себе дорослим. Я десь там "дала маху" з дівчатами тому що захищала їх, тоді мені перестав розказувати, а більше з батьком. Тато брав його на роботу, давав завдання щоб він почував себе відповідальним. Потім появилась дівчинка, на два роки молодша і він нянчився з нею, з її молодшими сестрами, відвезти-привезти... В шістнадцять діти отримують права водія, як ми переживали..., одного разу сказав що хоче щоб я їхала з ним, то чуть не вмерла а його аж розпирало від гордості що він маму покатав але похвалила його. Коли знали що син пішов і скоро не повернеться то робили "ревізію" в його кімнаті, тому що переживали, адже друзі почали курити травку, а наш сигарети я купляла тест на наркотики, перший раз він страшно образився, плакав, казав що ми йому не довіряєм... Ми зробили висновок що йому дуже важливо що ми відносимось як до дорослого, ми радимось з ним і ми довіряємо йому хоч переживали страшно. А потім появилась дівчинка на чотири роки старша і наш син змінився молодшу залишив тому що йому надоїло бути нянькою, то знайшов собі мамуВона старша, закінчувала університет і я вже не дзвонила кожних двадцять хвилин: синочок ти де? Почав вчитись він кинув коледж за місяць до закінчення другого семестру, на другий же день був відправлений на роботу, на стройку. Не хочеш вчитись- будеш тяжко працювати! Літо, жара під 30, вологість під 100%, коли тато приїхав то він запитав чи ще довго так, то тато відповів що ще років п'ятдесять і то дуже добре вчитись, ми навіть отримали грамоту. А було багато і бійка мама, я хлопець, а хлопці б'ються (і нічого не зробиш), і арешт за бійку... Багато залежить які в сина друзі наш казав що йому всеодно чим друг займається, головне щоб він його ніколи не підвів в житті. Було тяжко років чотири, а потім все якось внормувалось.
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Я коли згадую свій підлітковий вік, то трішки соромно стає. Хотіла привернути до себе увагу крутих однокласників: почала прогулювати уроки, вживати міцні словечка. До того вчилася на "відмінно". Вчителі дивувалися, але на диво, батькам нічого не повідомили, вдома ж я була тією самою, що й раніше. Потім, коли розказувала мамі про свою поведінку в школі, вона казала, що якби це говорив хтось інший, вона б йому просто не повірила.
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Я думаю що саме зараз дуже важлива одна річ- щоб він не знайшов собі однодумців (що його не розуміють батьки- так думають чи не всі підлітки в певному віці) в сумнівній компанії. Це саме страшне. Ніколи не знаєш яка там "добірка кадрів" і до чого це може призвести. Саме тому такий важливий контакт з дитиною і дати йому зрозуміти, що ви поважаєте його думку і його рішення. Саме це ви і робите, тому думаю, все у вас буде гаразд!
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Дякую дівчата. Та я з ним говорю і багато. Намагаюсь на деякі речі очі закривати. Намагаюсь бути для нього більше подругою аніж мамою.Теж вважаю ,що оцінки то не саме головне, але просто я показала на прикладі оцінок його психологічну нестабільність. Оскільки дитина не просто не вчиться. А в нього або дуже гарні оцінки, або просто каже не хочу і все і тижня 2 в нього дуже погані оцінки. Дзвонять вчителі, кажуть, що якби не знали що він може вчитись , то би і не дзвонили, а то типу переживають, що щось з дитиною не те. Оце якраз і проскакує в нього часами....Каже що так всі роблять зараз, і його не зрозуміють і не будуть поважати, якщо він буде іншим.... Ех, набираюсь сил і терпіння, буду чекати, поки перейде ...тільки б сил і нервів вистачило....Розумію, що я сама ще просто не готова до такого дорослого сина...
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? ви з ним на фото скоріше схожі на брата і сестру, причому старшою сестрою вас і не назвеш! Скоріше однолітки
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Я вже теж замучилась від того перехідного віку...Він тягнеться вже років 4, від 14 років. І головне, що десь в глибині душі я знаю, що це нормально, що це пройде але іноді зриваюсь, бо не розумію того пофігізму який виліз з моєї дитини. А накручування бабці це щось...Вона йому дзвонить 50!!! разів на день, а він псіхує і не бере трубки. От, а з дівчатами, то взагалі неясно...то він закохався по самі вуха, то кожен місяць нову заводить. Одним словом, тяжко те все
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Це я написала про двох з якими зустрічався довше( з останньою так і зустрічається вже четвертий рік), а так їх було багато і він це так просто говорив: - мам, це моя дівчина. - а де ж попередня? - нема, є ця! а останній дзвоник... то ми ще згадуємо, автобус привіз їх в шостій ранку, а наш син відповів по телефону десь в четвертій після обіду, ми дзвонили через кілька хвилин, їздили дивитись чи є машина тодішньої шкільної любові... Ще ми з чоловіком договорились, коли телефонуємо до сина ніколи не підганяти його (-а ну вже додому!- щоб через пару хвилин ти був вдома!) спокійно просимо їхати додому, не спішити... А вже як він вдома, то можемо відчитати його: де так довго був?
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Та йой. Я у тому віці була закохана відразу до трьох і не знала, до кого більше. Це нормально, гормони ними тлумлять. А пофігізм одним вибивається - дорослим життям.
Відповідь: Підлітковий вік. Або як його пережити? Та власне, ми ж про це з тобою говорили при зустрічі Вони ж в тому віці стають в позу Кіси Вороб"янінова і доказує який самостійний, мудрий , дорослий і всезнаючий...улюблене слово "чого ви мене спрягаєте?", а на питання і поради реакція або пофігістична або зразу крик і траскання дверима. І ніби ж хочеш вберегти ту дитину від зайвих гуль, але я так бачу, що то без толку... А кивати і мовчати теж не діло.. Нічого я не знаю