Та воно все натреновується. Просіть щось зробити і йдіть з дому щоб не бачити виконання (я так завжди на ремонти роблю). З грошима можливо буде легше коли у вас буде додаткова картка, яка буде у Вас, або чоловік щомісяця чи щотижня буде давати фіксовану суму, щоб за кожну помаду не бігати, бо це дійсно дратує.
@Hermi добре вас розумію щодо грошей. Ми зробили так: маєм певну суму готівку в хаті, але її не рухаємо, трохи готівки є на іншій купці, з якої берем на щоденні витрати, плюс чоловік дав мені кредитку. Таким чином не треба нічого просити і гроші в мене є завжди: я маю дрібні на дрібні покупки (якась водичка, фрукти на базарі і тд), маю картку на більші покупки (закупи продуктів, одяг, косметику), і маю більшу суму на непередбачувані випадки (типу щось поламалось і треба заплатити терміново за ремонт, чи приїхала доставка чогось більшого і я маю звідки взяти більшу суму без бігання до банкомату). Щодо витрачання, то так, воно тренується. Я теж спочатку рахувала кожне горнятко кави у кафе. З часом попустило. Щоб попустило швидше, я собі казала, що все так не буде. І як окреме заспокоєння для мене - на кредитці підключений кешбек, тому я то сприймаю ще і як додатковий шанс зекономити Перерахунок грошей на кредитку відбувається автоматично з чоловікової зарплатної і користування нею є безкоштовним, якщо не знімати готівки з банкомату.
мені здається, такі речі лікуються дуже просто: коли настане момент, що зробити самій "ідеально" вам буде реально важко, тоді бажання просто отримати результат переважить. Поки у вас є сили на нагляд, з цим важче працювати, але подумайте, для чого ви просите цю допомогу, і вповні скористайтесь своїм вивільненим часом і ресурсом. я дуже за спільний сімейний бюджет. При чому, це не тільки тому, що нікому не доводиться просити, і у вас одна на двох "тумбочка", але, основне, тому, що ви разом формуєте свої фінансові цілі і обговорюєте поведінку в цій сфері. Бо, що таке потрібні чи непотрібні речі, дуже залежить від контексту ваших прагнень, цінностей, і значно менше від того, яка сума у вас реально є в кишені. А коли це відбувається в форматі "він заробив-я попросила", то відчуття незручності важко уникнути, ви ніби не почуваєтесь вправі розпоряджатися тими грішми, не впевнені, чи це для нього не забагато, чи ваші потреби аж такі важливі, бо не маєте цілісної картини, що справді ваша сім'я може дозволити собі на такий бюджет.
та проблема в тому, що мене гризе совість за те що я трачу гроші. От з останнього, потрібно купити новий велосипед, бо в старому пробили колесо заміна і дрібний ремонт обійдеться у ту ж саму вартість що новий з такими ж самими характеристиками. Але оскільки ми зараз багато катаємось, чоловік вирішив купляти "професійніший" ну і відповідно він значно дорожчий значно - це ціна простенької машини, фінансово це не проблема, чолові отримав не заплановану премію . І я то хочу той велосипед, але я морально не готова стільки заплатити. +я вже 2 рази попадала в аварію, правда не з моєї вини і ремонт велосипеда оплачували винуватці. За продукти чоловік знає і без зайвих нагадувань залишає гроші. +якщо він хоче купити якусь диковинку він просто купляє бо знає що мене буде мучити, що потратили на то як правило такі виходки (=купити равликів на вечерю) в кінці місяця, коли ми потратили менше, ніж планувалось в мене якесь хронічне загострення на рахунок відкладання грошей. Постійно в голові "а може краще відкладемо більше, невідомо як буде далі". При тому що ми і так відкладаємо: і на чорний день і на дорогі покупки. От з відпусткою також моральний конфлікт. Мали звозити батьків на море, гроші вже всі повернули і чоловік хоче цю всю суму потрати на наш відпочинок в двох. Як дивлюсь на картинки - хочу-хочу! Дивлюсь на ціну щоб зрозуміли, ціна за двох на 4 дні, такаж як для п'ятьох на 10 днів відразу перехочую того На рахунок спільного рахунку - по закону ми зможемо відкрити через 2 роки. Поки маю власну карточку, але тут та ж сама проблема "гризіння совісті за те, що я витрачаю гроші". Одним словом, в мене вічний страх що на необхідне не вистачить грошей при тому що він не обгрунтований, як і в мене, так і в чоловіка є "заначка" на різні форсмажорні ситуації. І е підсилилось після карантину. В мене багато знайомих залишились без доходу і багато хто навіть немав грошей заплатити за комунальні, вже не кажу про їжу. Знаю що це бредова проблема. Але я не можу це відпустити і насолоджуватися життя. Не гребемо ми гроші лопатою і детально плануємо бюджет, але оце відчуття "може краще більше зекономимо" не дає спокою
Та зовсім не бредова проблема. Виглядає, що таки з площини вашої особистої тривожності, а не "моє-твоє" з чоловіком. Хоч спершу ви зазначили, що, маючи свій дохід, так не мучились провиною. Це досить глибокі установки, на жаль, більшість з нас виросли в таких соціально-економічних обставинах, що ці страхи вже дійсно живуть на глибших, нераціональних рівнях, + батьківські моделі, де єдино-правильною поведінкою було заощаджувати кожну копійку і "транжирством" було все, що не на заміну єдиних дірявих черевиків. Давно хотіла ту тему на форумі обговорити, думаю, це проблема багатьох. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
розмовляла на приблизну цю тему з нотаріусом. так от згідно законодаства польського, але переважно в більшості країн, що стосується сімейого права, так і єв подружжя все, що нажите за спільні роки життя, то є спільна. і навть його з/п є вашою. з цією думкою гроші тратяться легше у нас так, я маю свою з/п картку і картку до рахунку чоловіка + доступ до інет-банкінгу чоловіка. я трачу спочатку свою з/п, а потім трачу гроші з чоловікового рахунку, совість майже ніколи не болить.
Я вас дуже розумію. Сама така. Попустило років через 5 життя, де можна було не планувати бюджет. В моменти, коли був фінансовий напряг, - все загострювалось знову. Але навіть зараз жаба душить їсти в ресторані без потреби. Коротше кажучи, прогрес буде, але повільний. Пс. А вам точно треба той дорогий велосипед? У нас крадуть звідусіль і за короткий час. Я собі завжди недорогі маю, щоб не труситися на тим велосипедом.
Мене чоловік навчив дуже простої істини: ніколи не жаліти про свої покупки, не "гризти" себе, що можна було б щось інше купити, дешевше. По його теорії, якщо я так буду думати, тоді гроші будуть важко приходити і ми собі не дозволимо того, що хочемо. І ви знаєте, це працює. Звичайно, покупки в нас продумані, але чоловік часом може щось придбати спонтанно і дороге, але як показує практика, потім ця річ нам стає дуже необхідна і ми не уявляємо, як жили без цього.
Мені дуже імпонує теорія Вашого чоловіка й зараз я дотримуюся того ж. Якщо так аж перейматися й гризти себе, то так воно по життю й приходити все буде. А якщо з легкою душею тратити, купляти, що подобається, а не що дешевше, то так легко й приходитимуть гроші. Речі мають приносити радість. Ми для речей, чи речі для нас?....Але розумію @Hermi , на початку спільного життя була така самісінька, важко було оце все в своїй голові переосмислити, на те пішли роки. Шкодую, що швидше до тих установок не дійшла. Не купляла б купи дешевих речей, які не надто подобалися, зате були дешеві й т.д. Й ще- особливо не економила б на відпочинку. Ну й що, що така ціна? Ці емоції й враження безцінні, це пам'ятатиметься все життя- де був, що бачив й т.д.
@Hermi, є такі люди - раціональні). Я - така. Не люблю марнотратства. Алея маю такого чоловіка, який собі не любить відмовляти). І в нього є одна гарна риса - іншим він теж не шкодує). Треба наприклад кросівки. Йдемо, він вибирає ті, що йому подобаються. Не важлива ціна. Ні, навіть краще коли дорожче), бо тоді точно буде шанувати. Я колись брала дешевше, тепер навчилась себе любити і таки купувати те, що подобається. Воно тоді в радість). І якщо йдемо десь в ресторан, то я просто не хочу бачити рахунку), бо мені робиться зле. Але то все приходить з часом. Ну їв мене особисто дуже гарний приклад для наслідування (чоловік). Ну і ще один момент - він один утримує нашу сім’ю. Після народження першого сина він наполіг на тому, щоб я напрацювала. Япоскрипіла, але погодилась. Тому з того моменту я беру гроші з тумбочки, і мені не соромно). Хоча заначки я свої маю), і деколи можу з них позичити чоловікові на утримання сімейки. Він потім чесно віддає, деколи навіть з процентами))). У нас повна довіра в плані витрачання сімейних коштів.
в нас трошки інша ситуація, в нашому оточені готувати їсти вдома це щось дивне і не зрозуміле. Наша спільна знайома, вже мала розмову з моїм чоловіком, що я від нього піду, бо він мене заставляє готувати. Але в мене інше, щоб зняти стрес я готую, дуже часто це торти або печеньки , відповідно чоловік це все носить на роботу (торт 2 кг на 2 людей то забагато). Чоловік завжди старається бути як всі в колективі і на вихідні кудись сходити, мені звісно приємно і я рада іти...+ там такі порції, що я потім ще тиждень тим обідаю в одному закладі, одна порція - 6 велитенських відбивних. Я з'їдаю лише половину 1 відбивної, все інше ми забираємо додому. З однієї сторони вигідно і мені легше, з іншої сторони за суму, яку ми заплатили ми могли б прожити двоє тиждень От і борються в мені два створіння та в тому і проблема, що хочеться, колеться... В нас не крадуть, бо маємо в будинку гараж для велосипедів і наші сусіди навіть не прив'язують свої. На вулиці рідко залишаємо без нагляду. Чи дійсно саме такий потрібно...Ми багато катаємось на велосипедах, в чоловіка взагалі мрія проїхати один маршрут - 300+ км. +Чоловік старається на роботу на велосипеді їздити. Ми вже були вирішили купити дешевший, але коли прийшла премія, чоловік захотів дорогий велосипед. Я запропонувала купити новий ноут і велосипед, але ми ніяк не можемо вирішити. Бо ноут на роботі дають, а велосипед не дадуть точно в мене з тим ніколи не було проблем, в мене девіз життя "я не така багата, щоб купляти дешеві речі". Але в мене є одна гарна риса, я завжди знайду можливість купити непристойно дорогі речі за доступною ціною В мене більше половини гардеробу - брендові речі. Але куплені на різних розпродажах. Остання покупка, шльопанці за 90 євро, куплені за 12 євро. коли свекруха розбирала прання і побачила бірки на одязі, їй погано стало, але після декількох походів зі мною в магазин, вона більше сама не ходить. З продуктами така ж сама справа, я знайшла (випадково) ринок, де можна купити свіжі фрукти\овочі в декілька разів дешевше, ніж в магазині. Наші вже всі знайомі туди їздять. Щоб ви розуміли, в магазині півкіло полуниці - 3 євро, я вчора привезла 2 кг за 2 євро в мене чоловік такий же. Він тепер дійшов до того, що уважно слухає що мені хочеться і на наступний день то купляє (точніше за умови, що мене немає поруч). Але тут також мучення совісті вибіркове. Якщо я хочу дорожчу шинку- я її куплю, якщо я хочу якісь солодощі - скоріше всього, що не куплю, бо шкода на то грошей.
Найкраще допомагає розуміння своїх потреб, того, для чого вам та чи інша витрата, що вона вам дає? Ну і конфлікт витрат, для мене має значення (або-або, я маю на увазі, бо іноді (та завжди, насправді), купивши одне, ми вже не будемо мати можливість для іншого, правда, часто ми не завжди усвідомлюємо для чого саме. До речі, вставлю тут ремарку щодо обговорюваної в іншій темі фінансової подушки: для мене одна з причин мати її, це мати гроші для тих важливих потреб/бажань, які іноді спонтанно виникають, напр.,навчання, відпочинку, але я цих потреб на даний момент часу можу не бачити і надати перевагу миттєвим задоволенням. Не можна просто оцінити "обід в ресторані" як потрібну чи непотрібну витрату, відірвану від контексту того, для чого вам той ресторан, які важливі потреби задовольняє? Бо коли є відчуття просто пустої трати, воно неприємне, скільки б у вас не було грошей, натомість, коли розумієш, наскільки тобі річ чи послуга потрібна, то й ціна не має значення (в певних реалістичних межах, звичайно) Одним словом, я до того, що не конкретно цифри є визначальними в питанні витрачати чи ні.
проблема в тому, що особисто мені воно не потрібне, і для мене ресторан - щось особливе, і потрібний дня того щоб відзначити важливу подію. Але я живу в іншому суспільстві, тут ресторан - місце де люди обідають\вечеряють кожного дня і не дуже прийнято запрошувати гостей додому, щоб поїсти. коли ми ідемо з друзями, я з чистою совістю можу замовляти все що мені смакує, а от коли ідемо вечеряти просто так, тоді починає мучити совість. тут не зовсім погоджусь. Я от довго облизувалась на букет квітів. Чоловік просто взяв і купив, радості було багато і всі були щасливі. Чи я сама куплю квіти - напевно ні, тому що мені шкода на них витрачати гроші. І кожного разу в мене стоїть в голові, що замість квітів можна купити кілограм м'яса Те ж саме з тим велосипедом, можна купити за 400, а можна за 3400. І той що дорожчий такий класний-класний, але і на тому що 400 можна їздити Ми вже записали всі плюси і мінуси...але мені шкода грошей.
Трохи не так ви мене зрозуміли з пустою тратою. Квіти ж вам принесли задоволення, радість, ви їх хотіли. Припускаю, вам поняття "пуста трата", прозвучало як установка, що "купувати квіти/обідати в ресторані без приводу/... - це завжди пуста трата", я ж мала на увазі саме відчуття пустої трати, коли ви відчуваєте, що радості, задоволення від покупки не отримали, хоч, сподівались на це. І це може бути навіть цілком "правильна", раціональна витрата. Ви описуєте почуття провини, якби купили сама собі букет: ви ніби і бонуси бачите, але совість мучить. З пустою тратою людина відчуває розчарування, сподівалась бонусів, але їх не виявилось. І те, що шкода втрачених грошей, це вторинне. Так може бути з рестораном: ви не отримуєте того кайфу, за який готові платити, це може бути для вас пустою тратою по відчуттях. Але може бути, що воно вам насправді в задоволення, яке, однак, ви собі забороняєте. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
І ще, в кінці ви написали, що хочете дорожчий велосипед, але шкода грошей. Мені здається, для того, щоб визначитися, може бути корисним міряти не грошима, і не шкодувати їх як якусь абстрактну цінність. Якщо ви знатимете на що інше ви можете потратите ті гроші, то і рішення щодо покупки приймати легше, бо воно буде звучати "хочу той велосипед, але шкода, що не піду на курси/не поїду кудись, etc", тоді ваші пріоритети зазвучать чіткіше. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
@Hermi When in Rome, do as the Romans do. Розслабтеся, набирайтеся австрійських звичок і стилю життя. Тоді зможете відчути комфорт і задоволення від життя. Я в першу свою поїздку ще довго переводила тоді ще німецькі марки у гривні. І оф*гівала від цін. Потім попустило. Дітей ще нема, поживіть для себе. Подобається дорожчий велосипед - беріть. Мене більше бісить, коли чоловік мені "нав'язує" дорогі речі, зокрема техніку, а я знаю, що більшість тих наворотів використовувати не буду. Якщо погоджуєтесь, що цей велосипед класний і ВИ його насправді хочете, то купуйте. Бо потім жалкуватимете. Молода, розумна, красива, заміжня... Ви заслуговуєте на гарний велосипед і, взагалі, щоб оточували гарні речі. Як не зараз, то коли? 10-20% сімейного доходу (як в якій сім'ї) відкладається на капітальні цілі, ще частина на літню відпутку (+ зимову в Австрії), частина на погашення кредитів (там божескі ставки). Все інше по бажанню і потребах витрачається. Ходять знайомі в ресторани - і Ви ходіть. На лижі чи велосипеди - і Ви їдете. Кава по дорозі на роботу чи на прогулянці. Гарячі свіжоспечені круасани зранку з сусідньої Bekerei. І що там ще. Відкидайте упередження, які мали рацію в Україні, де ще совітський менталітет.
тоді я взагалі про такі речі не думаю і не купляю. Навіть якщо я упила щось, що виявилось зовсім не потрібне (при тому що під час покупки здавалось що воно життєвонеобхідне) я оцінюю це як життєвий урок, що воно дійсно не потрібно мені було. проблема в тому, що я отримую однаковий кайф: що біля плитити стояти, що їсти в ресторані. В мене готування прирівнюється до медитації. І тоді на арену виходить фінансова сторона ех, тут все більш заплутано. куди потрати гроші я знаю,але і паралельно я можу е отримати і без трати грошей. І та ситуаія заганняє мене в тупик поясню. Можна купити дешевший велосипед, і гроші витратити на навчання. Але я з тим самим успіхом можу самостійно вивчити. Новий ноут - в даний момент в нас вдома їх 6 Але то все чоловіка і за його словами доісторичні (2 роки тому куплені) от в тому і проблема, я не знаю чи я буду то використовувати. Але в загальному з вами повністю погоджуюсь. Я вже давно гроші не переводжу в грн і не переживаємо що ми за раз з'їли декілька кілограмів фруктів і що в мене кожного дня є свіжі помідори то взагалі була смішна ситуаія, от захотіла я в лютому домашні квашені помідори. Пішла на ринок, купила (щоб розуміли: вони тут весь рік в одну ціну), подружка чуть в обморок не впала, що я взимку помідори квасила напевно головне питання: як? Я свідома того що тут все по-іншому, але десь глибоко в душі живе барабашка, яка нагадує про старі звички і традиції
@Hermi я другий день спостерігаю тут тихенько за дискусією і думаю, чи ми з Вами не родичі бо я маю ту саму фішку. я не знаю, звідки вона в мене, бо в сім'ї моїх батьків часами бували періоди труднощів фінансових, але якось тотального циклення на грошах не було. навіть зараз моя мама все приговорює: та як подобається то купіть/підіть/зробіть поки вам того хочеться, бо потім на старість ніц не треба буде для мене те саме - піти в кафе/на морозиво/купити якусь дорожчі лахи - проблема. в мене живе якийсь тотальний страх, що от ми потратимо лишнє, і нам не хватить і тоді все і тут в мене включається пластинка з словами і голосом моєї свекрухи "ви позалазите в борги, ми живемо не в Україні, наробите страшних проблем" - то була її мантра, коли ми роз'їжджалися з свекрами рік тому при чому що в мене завжди є заначка, з якої легко можна покрити усе те, чого може не вистачити до наступної зп. бюджет у нас спільний. ну як спільний - чоловікова зп те, що я собі заробляю йде мені на карточку і я то рухаю лише в дуже рідкісних випадках. "жмотства" за своїм чоловіком я не помічала від слова ніколи. не можу сказати, що він готовий бездумно викидати гроші на дурниці, але в нього нормальний підхід: треба щось, значить купили і не гриземо себе за то весь час. найгірше те, що з вагітністю в мене ця риса суттєво посилилася: мене постійно переслідує думка, нащо щось купувати - краще відкласти, бо потім нас буде вже троє, ану як нам на щось дуже не вистачати.. коротше, то напевне вже шиза якась починається. добре, що я хоч тут можу виписатися, бо зазвичай, коли продую з кимось зі знайомих про то поговорити, чую - "та то у всіх так!". воно то може й правда, але як з тим боротися?
