Я пам'ятаю таке: від двох років 15 хв, 3-4 1 год на добу. Далі не пам'ятаю. Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk
Є, точно не знаю, не думаю, що то можна аж так насправді виміряти, що 15 хв піде на користь всім дітям, а от наступні 15 хвилин, то вже велика шкода. Але +/-, зрозуміло, що як норма 15 хв, а дитина дивиться 3 год, то таки воно шкодить, хоч то може і не помітно. Ну і взагалі-то є таке, що до 2-ох років не рекомендують зовсім. Надіслано від мого X9180, використовуючи Tapatalk
ооо, таке нам майже невідомо, до всякого заняття мама має бути поруч. а що саме і як тут можна зараз перевірити? така вільна гра як Ви пишете, то наче щойно починає появлятися. Іноді саджу їй в ряд мякі іграшки, кажу що треба всіх погодувати, то мала біжить по ложку, годує. Іноді сама шось там тими іграшками робить. та не знаю. От ми завжди як йшли по сходах за ручку, то я рахувала вголос кожні сходинку. От тепер вона до 10 рахує сама. Хоч то для неї може такеий абстрактний набір слів, але може іноді без пропуску полічити від 1 до 10. Ну і ще про телевізор - так, його є точно забагато. Я сама то вже бачу. Але ж і мала постійно просить їй включити шось - вона вже памятає назви тих пісеньок, і показує на телевізор називаючи якусь назву що треба включити. Ну і ще мабуть через те, що біля тв її саму реально лишити можна хв на 15-20. Решту всього часу мама має бути коло неї. Тому я десь може не помітила коли ми стали зловживати тим, бо то для мене шанс шось зробити. А іноді воно перетворюється в режим 1-2 год. Хоча звісно вона сидить стільки часу перед тв, воно швидше стає фоном, мала шось інше може робити, а лише коли шось цікаве вмикається, то вона вже концентрується на екран.
я мала на увазі не те, щоб перевірити, а приділяти цьому увагу, тобто не лише малюємо/рахуємо/ліпимо, але і отак просто гратись, без навчальних намірів, і дитина буде поступово якісь емоції, які вона вже сама знає і розрізняє, програвати: чи лялька чомусь зраділа, чи засмутилась, чи болить щось в неї, і, відповідно, проявляти якесь співчуття. Також радять коментувати мультики (знаю, знаю, коли ті мультики єдина можливість трошки мамі побути самій в тиші, то ця порада видається знущанням: ще й мультики разом дивитись!, ну, але така вже порада), щоб також пояснювати, що хто з героїв відчуває, чому так вчиняє. З книжками це найкраще робити, в спокійному темпі, може вже помічаєте, що дитина співпереживає героям, чи зчитує їхні емоції, як ні - то ви самі розказуйте.
@Retaret в Вас просто така дитина. Зменшіть тривалість мультиків і розслабтеся. Моя старша така сама: все схоплює на льоту, не любить всяких "двіжух" (я теж трохи переживала, що вона тільки б чимось сидячим займалася, але їй ніякі рухові заняття не подобаються). З танців вона втекла, води і плавання боїться, театральна студія їй нудна. Зате в 5 років за 2 місяці навчилася читати, трохи пише, багато малює, легко запам'ятовує вірші і постійно дістає мене питаннями, як влаштований світ ну і хай, професором буде))) до речі, рольові ігри почала бавитися десь в 4 роки аж, коли підросла середня мала і її навчила. От середня - то повна протилежність, хоч до руху теж лінива, але дуже гнучка, легка на підйом і страшення акторка. В півтора року почала сценки з іграшками грати, сама теж постійно випробовує маму на міцність, бо вміє імітувати емоції так, що не відрізниш від справжніх. От разом вони вже і ганяють, і хату розносять, і ляльками бавляться. А молодша взагалі має таке шило в попі, що я дивуюся. Старші ніколи не танцювали, а ця чує музику (11 місяців) і, навіть якщо стоїть рачки, починає крутити дупцею і махати головою))). От я все намагаюся підписати старшу на якесь активне заняття, але вона навіть слухати не хоче. Каже: "Хіба на малювання запиши. Я люблю все робити руками, а не ногами"
О, в нас схоже - малий лише десь близько до 3 почав бавитися і діалоги придумувати (хоч говорив добре вже з 1,5 року, але лише з "живими людьми" а не уявними). Здебільшого то після того як походив трохи влітку в садок з старшими дітьми. Як варіант читайте, чи малюйте-ліпіть (при бажанні можна в процесі теж рахувати якщо цікаво), пазли складайте... бо то трохи корисніше як навіть "розвиваючі" мультики. Ну і хай спілкується з різними людьми - дітьми і дорослими. Хоч я теж мультиками "грішу" досить часто - готувати з Владом от тільки зараз в 3 роки нарешті хоч трооошечки можу якщо озадачити його додаванням і відніманням картоплі яку я чищу . Бо мій теж любить всяку фігню з телевізора чи ноута запам'ятовувати, десь півроку тому цілі діалоги з "Фіксиків" цитував (то при тому що дивився їх далеееко не щодня). А от на книжку і зараз в ту ж секунду згоден поміняти будь-яку забавку чи мультик. Ви в бібліотеку записані? Класна і економна штука (ми вже більш як рік ходимо в обласну дитячу ) - і книжки нові вибрати, і "потусуватися" трохи в читальному залі іноді Не знаю як правильно. Але я особисто тотально лінива - моя дитина теж має талант до запам'ятовування і логічного мислення, але я його не розвиваю ніяк навмисно і ближчим часом не збираюся. Що змусить (бо то реально змусить) розказати і пояснити сам (от як зараз з тим додаванням) - розкажу, а вундеркінда навмисно вирощувати геть не хочу нашо мені ті проблеми
я знову сюди з питанням (з мультиками наразі ми якось скоротили трохи на щастя. Перейшли на колядки, але то вже рідше з компа, є пару улюблених і все). Питання ось яке - чи дитину зараз (1р 8міс) можна вже чогось навчити пояснюваннями чи то глухий номер? Ну ситуація ось яка - Уля часто шось гризе, а потім кидає і йде собі далі. Рідко може віддати мені в руки чи покласти на стіл. Коли пробую звернути їй увагу, типу - підніми, дай мамі, то вона таке враження, що спеціально щей ігнорить ці прохання. Або буває, що прийде підніме і з розмаху жбурне на підлогу. На днях пробувала 100 раз її попросити, реакції0, кажу не буду бавитися, поки не піднімеш - то вже починає плакати, але всерівно не піднімає. Прийшов чоловік - пояснюю йому, він бере малу за руку , йдуть до того місця де лежить (тоді був сир), пояснює їй, а толку ніякого. Мала розрепетувалася не на жарт, просто істерика, а піднімати не буде і все. Ото в мене і питання - що це? і що з цим варто / можна робити зараз?
Дитина відстоює своє право самому вирішувати, що робити. Такий собі етап сепарації від батьків і усвідомлення себе. Я ніц з тим не роблю, якщо по-доброму не виходить його попросити, то по-іншому точно не вийде. З часом подорослішає і все зміниться. Ну я так надіюсь, принаймні))
@Retaret та вона маленька ще на такі повчання.. Та й вік такий непростий, в нас власне в цьому віці почались усякі істерики, не хочу і так далі. Було ходила кілька днів гола зовім, бо відмовлялась одягатись, взагалі. Ну то ходила гола. Перейшло. Часто , як щось своє хоче, то плач починає, але я вже якось виробила в собі спокій щодо того. І бачу, що якщо не догоджати, то поплаче та й сама вспокоїться і забуде.
Мій синочок в рік і 9 місяців точно не сприймав ніякі прохання-звертання. Ігнор повний, що хотів те й робив. Он тільки зараз, в 2, значний прогрес - прохання виконує, ну майже всі, коли кажу "йдемо робити те й те" - біжить поперед мене, вже знає, що треба і де взяти. Раніше такого не було. Не переживайте, все ще буде...Ну але це я більше про реакцію, ніж про слухняність-неслухняність.
та в тому то і справа, що багато чого є такого що їй говориш і вона розуміє і робить, а от з тою їжею власне ні. Хоча я так думаю, що тут ще варіант такий наче вона відчуває, що то її картають за шось, а не просто просять, тому реагує ніби спеціально навпаки. ото в нас певно такий період зараз, бо дуже часто стала істерити , а ще недавно цього не було майже зовсім ну в нас часом таке є, якщо малювати то вона показує вже де олівці брати, якщо їсти, то жене сама на кухню..
так-так. вони добре відчувають інтонації. мій десь з 1, 2 вже знав де памперси брати і викидав сміття в смітник, коли попросити. бо йому було цікаво. А потім йому то надоїло і вже не допросишся. Шо нам помагає - це довго роз"яснювати, балакати, придумувати. Коротше, організувати з того, якусь гру. В мене така проблема тепер з гулянням. не хоче йти на вулицю і все. Приходиться шось вигадувати кожен раз. Деколи аж голова пухне. і не завжди то діє, тоді сидимо дома. ну бо вроді вже велика дитина і з ним можна порозумітись, то не пасує доводити до плачу і вдягати насильно. так само з купанням. слава богу, то чоловік кожен вечір придумує, кого вони там мають покупати і почистити йому зуби)) вже половина іграшок перемита))
В нас навпаки одягаю на силу... Бігаю за малим по хаті і одягаю на ходу. Але не плаче і не істерить при цьому... От така гра в нас. Ходити.просити не підходить)а щось підняти попросити нереально..повний ігнор..
Перші спроби того можуть бути в період 1,5-2 роки, якісь протести, невдоволення. В нас власне тоді це були квіточки, відмова від візка, від вкладання спати. А от від 2,5 і до 3 то був просто кошмар, часом на вулицю не виходили, бо знала що може бути істерика з валянням по землі тільки від того, що двері я не так відкрила чи не те сказала, чи не дозволила на толокарі по сходах спускатися)) але в кожного своя історія, тривалість і сила криз дуже різна, в когось і нема. Надіслано від мого SM-J700H, використовуючи Tapatalk
Це темперамент, характер, а не криза. Буває що діти слухняні, а тут 2 роки чи 3 і дитину ніби підмінили. Це класична криза. Я так можу сказати що в мого ще в пологовому почалось)) бо завжди якісь недовольства, я і кризи розпізнала суто по тому, що почав протестувати ні з того ні з сього зі звичних речей, а прояви недовольства то і в 4 роки будуть, і в школі)
І в нас якраз такий самий вік. Мультики також вирішили зменшити, точніше взагалі не показую, не включаю комп'ютер вже два дня, забавляю іграшками як можу. І бачу то трохи йде на користь. Також то саме в нас, але насправді є набагато більше серйозніших проблем. Просто словами говорити, щось пояснювати то нічого не дасть. Треба емоційно то робити, на ділі показувати, взагалі більше показувати. А ще як потім похвалиш дитину, то вона то запам'ятає. Ми так навчили багато чого. Наприклад синок чомусь любив кидати речі в голову) Чоловік в мене ще не зрячий, то то не жарти. І він якось так строго то сказав (в нього голос такий виразний) , що не можна і тут же показав і лагідно сказав , що щоб в ручку давав, і похвалив його за це. І Левчик, тепер як бавиться, то часто йде то татка, щоб йому щось в ручку дати. І багато чого такого ми навчили, що дійсно потребує того, але звісно всього не навчиш і істерики часто є, якщо щось не хоче. Якщо читати книгу Лілії Дубінської то вона розказує про правило двох повторів. Спочатку просто говориться прохання, впевнено, але дружелюбно. Якщо дитина не слухається, тоді присідається на рівні очей (можна ще і плеча торкнутись за бажанням) і говориться ще раз, та спрямовується тіло дитини у напрямку руху цієї дії або самій це треба зробити. Тобто самій підняти чт дати їй в ручку і тут же забрати і похвалити. Sent from my SAMSUNG-SGH-I537 using Tapatalk
