Чи можливе життя з батьками після одруження?

в мене так виходить - ми живем зі свекрухою,але раз в півроку я їду до мами на місяць, мені треба прокапатись і там то робити найзручніше,мама глядить дівчат поки я в лікарні плюс діти з бабусею і дідусем. От були в лютому три тижні. перший тиждень -самий кращей,з мамою наговорились,все чудово, другий тиждень мене крило і хотілось пошвидше втекти звідти,я відвикла від звичок моїх батьків. Третій тиждень,втянулась і додому вже не дуже хотілось. Потім вернулись і знов мене перший тиждень крило,бо все не так і все не то.Найкраще звичайно окрем,але поки так.

 

@Rapsodiya, мені здається, ваша свекруха ніяк не може звикнути, що діти вже виросли, тому продовжує контролювати і виховувати. А те, що син продовжує жити в батьківській хаті тільки підкріплює її ілюзії. Важко довести батькам, що ти самостійний якщо по факту живеш на їх території.

 

В нас свекор мав уявлення, що і син, і дочка будуть разом з ними жити, причому кожному тільки окрема кімната,

в моєму трохи розумінні, це син потрібний для роботи, живемо в селі, а дочку не "відпущу"

Живемо разом майже 5 років, сестра ще не заміжня. Якщо б в мене був простіший характер

хто пам'ятає з інших дописів, беззастережно підкорятися свекру

, то мабуть і так жили б і надалі, а так чоловік таки дослухався до моїх благань

наборгували на квартиру в новобудові, тепер ще залишилося декілька років дотягнути)

 

Я жила у невістках 5 років. Великий будинок, ми на другому поверсі із дітками, батьки на першому. Побут спільний. Чоловіка батьки оплачували комунальні послуги, купували продукти. У нас грошей не хотіли брати. А ми, щоб не залишатися у боргу, купували побутову техніку, або щось таке більш вартісне для спільного проживання. За 5 років не сварилися жодного разу так серйозно. Бувало, звичайно, що щось там накипало, тоді розходилися кожен по своїх кутах, за день-два все ставало на свої місця. у мене свекруха дуже вольова жінка. Любить командувати. Але з нами вона дуже мудро себе поводила та стримано, я багато чого у неї навчилася за ці роки. Хочеться брати приклад.

 

А що вона робить на кухні в цей час? Вдає, що їй теж щось потрібно? Чи тупо дивиться, що Ви робите?

Я теж за те, щоб віднестись до ситуації з гумором і трохи потролити свекруху

 

Коли як: часом вдає, часом дивиться, часом вириває в мене тарілки з рук))
Я "за" потролити..але боюся, то поймуть)) і піде по родині чутка "та вона сама навіть хліба врізати не може") бо мали вже прецедент: свекруха купила на весілля мені хустину на розмололичення і потім дооооовго довго-довго розповідала родині і гостям, як вона МЕНІ! купила хустину, бо мені самій за нею піти не вдалося

в моїй місцевості просто звичай, що свекруха сама купує хустину)))

 

Тю, ну то й що нехай собі говорять, а Ви собі своє знайте. Нащо то щось комусь доказувати
А спробуйте піти на кухню не по кухонних справах. Наприклад прийшли, зробили собі чай, чи ще краще води налили і сіли читати щось. Що буде робити?

А взагалі мені шкода таких людей, які так стараються впхатись в чуже життя чи то свекруха, чи родичі, які язиками талапають. В їхньому житті нічого не відбувається, вони не почуваються потрібними і важливими і от вони створюють собі отакі ілюзії подій, потрібності...

 

В свекрухи було важке життя, то правда. І мені її от чисто по людськи,по жіночому жаль...але до того моменту, як вона начиеає псути мені нерви і видати мозок ложечкою...
Я не знаю, але то реально мистецтво добрі взаємини з свекрухою і поки я в тому повний профан)

 

а може прямо запитати?

 

Єєєє. Живу в тому палаці і щоразу, як прибираю, бісить які люди були обмежені у виборі. Хоча моє проживання у тому геізлі починалось з того, що зараз ми трохи поживем, поїдемо закордон, заробимо на своє помешкання і будемо самі по собі. Ну але не так сталось як гадалось. 16 років тому проблематично було просто так безробітному без майна відкрити куди небудь візу... потинялися пару років, зрозуміли що нам нічого не світить.. жили на 2 поверсі. Потім обладнади собі кухню тут і ванну, трохи стало спокійніше. Бо могло бути, наприклад, що я купила продукти додому, а мама того не брала, бо то не її, могло і зіпсуватись. У мене з мамою взагалі спілкування 0, вона не цікавиться дітьми, діти не хочуть йти до неї, з менщим місяць в лікарні з запаленням провели - мама не те, що НЕ провідала, а коли бачила нас, то навіть не спитала як здоров'я. Отакий важкий характер, снігова королева ніби. І це було одним з факторів нашого відокремлення. Тато теж керівник, і навіть трохи диктатор.. все має знати, наприклад скільки коштує відпочинок або телефон( навіть як лежать гроші десь на комоді то запросто може взяти і перерахувати, документи прочитати.. якщо нас всіх немає вдома, то ходить по наших кімнатах, наразі не знаю як на це реагувати. Комунальні ділимо порівну. Цього року утепляли будинок - теж порівну. Маємо подвір'я - тут мене не допускають, господарка, кури, собака, навіть гаража не маю.. і вже 16 років так.. так думаю, що власного житла вже не буде(
Відчуття двоякі: ніби окремо, і водночас як за склом..



Надіслано від мого SM-A500H, використовуючи Tapatalk

 

Був досвід проживання нашого молодого подружжя з моїми батьками.
Не погано, але і не добре, хоч мої батьки дуже сучасні і лояльні порівняно.
Тато мій ревнував мене до чоловіка мого, тому було проблемно спочатку, я ж лишалася між двох вогнів - і чоловікові вгодити, і тата не образити, тим паче, я одна дитина в сім'ї, тому ми з чоловіком старалися зрозуміти мого батька і не поглиблювати ситуації. З часом все стало на місця. А потім ми переїхали окремо з чоловіком жити.
Хоч явних конфліктів з моїми батьками в нас більше не виникало, все-таки ми дуже раді, що нам вдалося мати свій окремий куточок)))

 

якщо хочете зберегти гарні стосунки з батьками то краще арендуйте житло, тим паче якщо квартирка маленька. точно будуть скандали

 

поговоріть зі мною.. хто як роз'їжджався зі свекрами? бо в нас епопея по масштабу схожа на якусь глобальну війну, де ми з чоловіком - зрадники, які штрикають батьків ножем у спину.

ми живемо в іншій країні, орендуємо квартиру спільно зі свекрами, оплачуємо половину рахунків і орендної плати. живемо разом з перемінним успіхом

бо поки я чекала на документи мені прийшлося метатися між двома країнами

трохи менше 2-х років. зараз з'явилася можливість нам жити окремо. про те, що як тільки з'явиться така можливість ми переїдемо, говорилося з першого дня спільного життя, з чим свекри погоджувалися

спочатку готувалися мої документи, шукали роботу і т.д., щоб забезпечити фінансовий базис для нормального життя

.

в результаті коли ми зараз сказали, що починаємо шукати житло почався жах.. оті "задушевні" сльозливі розмови зі мною

в чоловіка твердіший характер і моя сверуха взяла собі за гарне правило чуть-що гнати до мене з розборками, бо син ставить на місце двома словами, а я більш стримана і стараюся вести нормальний діалог, а значить на мене можна виливати всі свої претензії

про те, що ми зрадники, що жити окремо можна тільки в Україні, а за кордоном треба жити разом і нема чого гроші на дурно платити і то взагалі дурна якась ідея, нема чого.

ми то переїдемо в будь-якому випадку, але як вийти з якимись нормальними взаєминами з того я не знаю. не знаю, як мені себе вести під час словесних нападків, поки я говорю "що не можу обговорювати ці речі без присутності чоловіка, оскільки це - нечесно по відношенню до нього".

сама ситуація мені огидна жахливо, бо мене виставляють в світлі страшної зрадниці, а по-факту я нічого не хочу надзвичайного. мої свекри - досить молоді люди: свекрусі - 60, свекру, здається, 57, повносправні. якби прийшлося вертатися до України їм - мають окрему квартиру і ще одного сина, в якого можна пожити, поки йтиме ремонт в квартирі, в цій країні крім нас є ще родичі та друзі. я розумію, що наш переїзд створює ряд проблем: наприклад, свекрам теж доведеться шукати собі інше житло, переплановувати побут і т.д. і розумію їх, але це не є чимось неможливо-недосяжним

Короч, дівчата, може в когось був якийсь такий же досвід і ви можете мені щось підказати, як пережити оце все і не зійти з розуму, бо мені вже жахи про спільну квартиру по ночах сняться а коли я думаю, що ми не роз'їдемося, в мене починається паніка і сльози моментально.

 

Як на мене - то я б пояснила, що молода сім'я повинна жити окремо. Подякувати що підтримали Вас на початках і цей роз'їзд був запланований давно та чекав фінансового утвердження.
Бо рано чи пізно назріють якісь конфлікти, з якими не "роз'їжджатися", а розлітатися всі будуть в різні боки.

другу частину можна притримати як аргумент на потім ))

А найкраще - спитайте чоловіка поради як Вам відповідати свекрусі. Домовтеся про контрнаступ чи що )))
Успіхів Вам!

 

@Rapsodiya я тільки можу поспівчувати,сама живу з свекрухою вже 5 років,на анступне літо планує переїхати від неї або винаймати квартиру в тому ж смт,або взагалі в інше місто.Моя свекруха певно по типу вашої, бо якщо заходить мова про теоретичний переїзд то чую "ой на що то ж тут хата велика,є де жити нащо переплачувати за житло"і т.п і т.д. Я вже про думую варіанти розмлви перед переїздом,щоб не розїхатись ворогами. Це важко. Думаю варто посилатись на те,що от так краще для вашої сімї,можливо треба десь і твердо сказати, що от таке ваше рішення і воно не обговорюється

 

Мені здається, що в свекрів суто прагматичні претензії: без вас вони платити за житло не стягують. Можливо не тільки те, в якому ви всі живете зараз, а й будь-яке пристойне, в пристойному районі. Тому і псіхують. А скоріше панікують. Тут ви нічого не зарадите, крім як поступитися їм на догоду власними інтересами.
Погоджуюся з @Zaychenya, на рахунок порадитися з чоловіком.

Якщо він, звісно, не піде зразу і не нагавкає на маму: перестань діставати мою дружину, вона жаліється. Як то звичайно чоловіки вміють розрулювати конфлікти))

Можна кивати і погоджуватися, і робити своє. Казати, що ви то самі не вирішуєте і т.д. Заодно поменше залишатись з свекрами наодинці. Головне не лізти в сварку, бо час, що залишився до переїзду перетвориться на пекло.

 

а чому знімати не можете - з'їджайте 100% - це вам як мама двох діток з 11 річним стажем шлюбним кажу

 

@Rapsodiya, все буде добре .
Може, повислуховуйте, залучіть свекра (чи свекр теж душевно плачеться?) до розмов. Якщо нема чомусь установки "треба жити окремо", то можна її лагідно донести до відома свекрухи. Лагідно, адже я наразі вірю (бачу з допису), що ця жінка переживає, бо певні її розрахунки (фінансові, емоційні, фізичні тощо) під загрозою не здійснитись, якщо ви переїдете.
Ви переїдете.
Може, колись був конфлікт з вашим заселенням? І от пружинить назад: свекруха відчуває себе винною, що ви виїзджаєте.
Втішайте, готуйте її до розселення: жити окремо, гості, часто в гості, їм сподобається окремо, наводьте приклади гармонійного життя батьків та дітей окремо .
А може, вона з тих людей, що ще й в день виїзду буде вас "втішати": от не переживайте, їдьте та живіть благословенно, і нічого було так хвилюватись .
Потерпіть, звертайте її увагу на її чоловіка. І якщо говорити, то я би радила сідати всім чотирьом і задавати питання: чому переживають (-є?), по пунктам; а чому ви так думаєте; а якщо буде все в порядку-вигідно-добротно (такий же варіант можливий в житті) - чи сподобається вам таке окреме проживання?..
Будете здивовані .

 

Звісно, можливе, але думаю це не легко.
Мій чоловік у дуже гарних стосунках зі своїми батьками, але сам зізнався мені, що його ж мама ще в підлітковому віці сказала (потім повторювала час від часу "знайдеш Ту єдину, а потім - на вихід. Разом нам жити буде важко через різницю поколінь".

 

Це дуже важко, потрібно знімати житло, хоча б кімнату в гуртожитку, але не жити з батьками