Він одружився......

як якір тягнуть в низ думки,
про спогади що не дають спокою,
спливають образи і на віки,
карбовані залишаться в душі тобою.
Моменти разом навівають сум,
хоча раніше дарували радість,
теплота погляду і ніжність губ,
що з фото в голову у мить залазять.
Не губиться нічого просто так
не забувається і не зникає,
усе що так потрібно нам,
у душах і серцях на нас чекає.

Ви як про мене написали)
Але мене не пече ні разу.
В мене інше: як така була, блін, лябофф, то не можна було сина Ярославом назвати?

Ви така не одна. В кожної є якась частинка душі, відділена для особливої людини. Моя живе далеко, ми не спілкуємось. Десь рік тому випадково побачились, перекинулись декількома словами. Я його не кохала. Зате його почуття були дуже сильними. Але і то пройшло) Коли я сміялась в компанії, він відводив мене в сторону і питав, що сталось. Він кохав настільки, що відчував мій біль під тисячами масок... Знаю, що від звістки про його одруження в мене стиснеться серце. І я буду за нього рада..Рада, що Його теж кохають..Але він назавжди лишиться тим, хто сниться, коли боляче...
П.С. свого чоловіка кохаю понад усе на світі!

І я кохаю свого чоловіка.Дуже. І нічого б не змінила повернувши час назад. Просто кусочок мого життя, мого світу відірвався.
Я бажаю йому тільки щастя.

Коли є людина, що нас сильно кохає, що заради нас готова на все, це тішить наше самолюбство. Нам здається, що ми можем робити що заманеться, а от він належить тільки нам.
І коли та людина знаходить собі пару, одружується, то дійсно почуваєш себе ніби зрадженою. Але то зраджене тальки наше его, наше самолюбство.
Порадійте за свого колишнього прихильника, невже б Ви бажали йому прожити ціле життя самотнім?

Як я тебе, Мар'янко, розумію, вже ось майже пів- року , фактично, мучусь від подібного. Він колись пропонував одружитись- я відмовила... Зустрічались два роки і щодня по надцять годин говорили по телефону. Потім я порадила йому підключити інтернет, зареєструватись у соцмережі. І саме в "Однокласникаx" він знайшов її. Мені не признався. Але ж жіночу інтуїцію не обманеш. Минулого четверга була по справаx в його місті. Була вперше і востаннє. Подзвонила, думала, xоч посидим десь на окриїні міста, поп'єм кави. В мене було три вільниx години до автобуса. Відповідь вбила- " я зайнятий, маю зараз роботу!"А потім додав, що не xоче, щоб Валя дізналася. Валя- його, навіть не знаю, як назвати, бо не дружина, не живуть разом, не дівчина, бо має дочку. Не гарно, так, але я не бажаю йому щастя. Абсолютно. А не бажаю через те, що майже три місяці він зустрічався і зі мною і з нею. А мені бреxав, що немає нікого. Я прокоментувала її фото в "Однокласникаx" влучно і дотепно. Вона мене боїться, не чіпає, він теж.
Ось так, Мар'яно, в твоєму щоденнику вилила свій біль.

Дякую Вам дівчатка, що пишете. Я дійсно самозакохана сволоч. А соцмережі...........вчора зникли всі його сторінки, залишилась дружина..........а любуюсь його синочком, котрий так схожий на нього.
Чи бажала б йому прожити ціле життя самотнім? Звичайно ні. Він заслужив на щастя, просто я б воліла нічого не знати

Не правда. Ви бажаєте йому добра. А добро вертається. Через багато-багато років ви двоє випадково зустрінетесь на якійсь вузенькій вуличці чужого міста і зрозумієте, що кожен зробив все правильно Щастя Вам!

Вам також. Дякую)