Усмішка "«ДІВА» Й «МОНАХ»"

(Легенда)

Аквамариновим очам.

Автор​

Про прекрасну Діву, наяду морську, про монаха-аскета, гірського суворого страдника, легенду послухайте...

Давня легенда, старовинна, як світ білий, легенда, горами піднебесними народжена, сонцем південним обігріта, кришталево чистою водою морською обхлюпана...

Як жила собі Діва прекрасна, з очима голубими, на дні морському, в морі Хвалинському. Діва прекрасна з волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем... В морі купалася, перекидалася і... взагалі. Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями... І поринала, і випливала... З чайок милувалася, із сонця пишалася... Словом – жила...

Харашо жила, весело жила, вроді як «нетрудовий елемент»...

А в горах кам'яних, у суворих горах, під вершиною сніговою, в печері глибокій, в печері темній чернець жив... Чорний чернець, аскетичний чернець, худий чернець, страдник чернець... Чернець духу кріпкого, побожності непорушної, волі крицевої...

Одне слово – жив чернець, що дав зарік назавжди залишитись на всі сто процентів... «дєвою»... нащот, словом, сього, того, он якого – і не говоріть... «Помилуй мя, боже, помилуй мя...»

А в морі синьому, в морі Понтійському Діва купалася, перекидалася... З волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем і з.» взагалі... Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями...

Діва в морі. Чернець в горах.

Діва – життя. Чернець – смерть.

І вийшов одного разу чернець суворий до моря... Вийшов чернець поглядом святим на море позирнути, господа бога й творця вславословити...

А в морі синьому, в морі Хвалинському Діва купалася, перекидалася...

...Ну,– ви ж розумієте! – не видержав чернець суворий. Чернець духу кріпкого, духу, мов скеля, непохитного, побожності непорушної, волі крицевої...

І заіржав першероном чернець суворий, і дременув чернець суворий, задравши мантію, просто на Діву...

А Діва в море, а чернець за нею...

А бог з неба:

– Ата-та-та! – говорить.– Куди ж ото ти подавсь, старче божий?!

І настоптав з переляку чернець Діві на волосся шовкове і... закам'янів...

І стріпонулась Діва прекрасна постаттю гнучкою, і випросталась, дивну голову закинувши, і... закам'яніла...

І стоять тепер біля Сімеїза кримського дві скелі в морі – «Діва» й «Монах».

І обмивають їх хвилі смарагдові, лоскоче їх вітер, вкривають їх тумани...

А по шовковому Дівиному волоссю ходять на прекрасну «Діву» люди грішні і милуються морем, горами, краєвидами.

І на чолі Дівиному білому пишуть:

«Мура й Шура іздєсь билі й цілувалися»...

Або:

«Коля Рябошапка з Харкова».

І не чує того Діва, білі груди у широке море виставивши...

А «Монах» позад Діви стоїть, соромно голову спустивши, святі руки на грішному череві перехрестивши...

...А море плеще, море шепче, море рокоче, море реве...





***

Мораль?

Діви! Не спокушайте монахів... Не спокушайте, бо обов'язково поженеться... І настопче, неоковирний, на ваше волосся... І добре, коли воно прив'язане (чуже) – можете вирватись... А то будете стояти, білі груди у Лопань виставивши.

І на чолі вашому будуть написи:

«Іздєсь свистів Ванька з Панасівки»...

І жаба лопанська сидітиме на грудях ваших...

Ченці! Не накидайтеся на Дів прекрасних... «Умерщвляйте плоть!» Бо каменем соромливо за Дівами стоятимете... Бог усе бачить!..

У писанії про вас ясно сказано:

«Аще ти мніх – мнішествуй...»

Не іржи, значить, першероном до дівчат.