"Корнелія" Надії Мориквас - враження та думки

Published by Joll in the blog Блог Joll. Перегляди: 1746

Прочитала одну із книг-новинок цьогорічного Форуму видавців – «Корнелію» письменниці та дослідниці Надії Мориквас. Якось важко одним реченням описати, про що ця книга – вона настільки багатогранна, що постать головної герої подається як символ усієї тієї талановитої, красивої, спраглої до життя, до науки та пізнання світу молодих людей, чиє дитинство та молодість припали на страшні 1930-1940-ві роки. Молоді, якій не судилось реалізувати себе, яку можна вважати розстріляним поколінням, яку сталінська репресивна машина знищила протягом всього кількох років і представників якої досі знаходять у безіменних могилах Галичини.

Книга досить нестандартна, так як окрім власне головної лінії роману містить вставки із зустрічей із вже літніми людьми, які дожили до сьогодення, чимало пережили на своєму віку та хотіли б розповісти тодішні події вже із свого боку, своєї думки. Комусь такий виклад може здатися дивним, комусь однозначно не сподобається, однак такий документальний стиль викладення одразу дає відповіді на запитання, що сталося далі із тими людьми. З усіма, крім головної героїні – Корнелії.

Початок роману був таким надзвичайно романтичним та по домашньому теплим – опис краю, де відбувається дія, побуту та зацікавлень головних героїв (Корнелії, її хлопця Ореста, сусіда Збишека, сестрички Любки), їхніх мрій та очікувань від життя нагадало твори інших письменників, які описували приблизно цю ж добу та героїв цього віку («Метелики на шпильках» І. Вільде). Дрогобиччина, Борислав, Тустановичі, передгір’я Карпат – діти і молодь ходять до Дрогобицької гімназії, ведуть щоденники-«пам’ятники», закохуються, багато читають, пишуть вірші, займаються у гуртках, зокрема, є членами «Пласту», ходять у гори.

Добігає 1939 рік і з початком війни, окупацією та «освобождением» життя мешканців цього краю докорінно змінюється – ліквідовується станція у Бориславі, починаються облави та доноси на корінних мешканців, нове керівництво починає повністю ламає усталену систему життя галицького містечка. За іронією долі я була кілька років тому на тому місці у Дрогобичі, куди скидали після численних тортур тіла та все, що від них залишилось – усвідомлення того, що майже в центрі міста, не ховаючись та щоб чули і знали всі сталінські нелюди катували тисячі людей – ні за що, просто за їхнє походження. Щоб стерти з лиця землі нашу націю, наші досягнення, наші визначні роди, наших працьовитих, розумних та розвинених людей, а із решти зробити покірне стадо. Це неможливо забути, відгородитись від цього – поодинокі очевидці тих страшних часів ще живуть на цьому світі (і одна із них – наша старенька 91-літня бабця, що втратила слух, здоров’я на засланнях, що не завадило їй виховати не одне покоління).

Аналогії із подіями сьогодення у цьому романі просто вражають:

«Уперше ситий спокій світу розірвав постріл у Львові 22 жовтня 1933 року – 18-річний студент університету Микола Лемик за завданням ОУН убив чекіста, радянського консула Майлова. Це був символічний акт помсти за Голодомор у під радянській Україні – з потреби привернути увагу світової спільноти до трагедії. Заговорив «Дейлі Телеграф» та інші газети. Папа Римський готував «ратункову харчеву переправу», вся Західна Україна ладила транспорти з продуктами, та їх завертали на Збручі. Кордони УРСР охороняли підрозділи НКВД, які не випускали голодних людей за межі смертельної пастки і не приймали допомоги: керівництво СРСР навідріз заперечувало факти голоду в Україні. Вільний світ, здається, поставив тоді Геноцид на карб радянській системі, але страшний злочин не був покараний. І досі – не покараний».

«Небагато хто з тодішніх випускників Дрогобицької гімназії помер своєю смертю. То такі біографії! Особливо у хлопців: дивізія УНА, УНС, УПА, Червона Армія. Ув’язнення. Еміграція. А для всіх без розбору – і хлопців, і дівчат, і гімназійних вчителів – тюрми і тортури, заслання та нові адреси по всьому білому світу. Австралія, Канада, США, Англія, Туркменія, Аргентина, Польща – хто виїхав, той урятувався»

Це книга – щоб пам’ятали. Хто ми є, ким були наші предки, хто наш ворог і ким ми маємо бути, щоб залишити свій слід на цій землі. «Бо доки світ буде шанувати силу і прощати підступництво, доти слово буде безсилим»

Вкладення:

  • kornelia.png
    kornelia.png
    Розмір файлу:
    372 КБ
    Переглядів:
    638
Vinnikomachka, karioka, Sera та 3 іншим подобається це.
  • Ripka
  • Joll
You need to be logged in to comment