Якщо ви замислюєтесь над тим, чи прийняти у сім'ю нерідну дитину

Що потрібно знати прийомним батькам про дітей,
які були позбавлені батьківської опіки від народження або пізніше
Я особисто не байдужа теми прийомної сім'ї. Мені здається, один з найкращих вчинків, який може зробити людина, це взяти у свою сім'ю нерідну дитину. І більше того дитину із “поганою спадковістю” - з сім'ї батьків, яких позбавили батьківських прав, або з дитячого будинку. Я усвідомлюю, що мотиви батьків стати прийомними є різними і не завжди ці мотиви є приводом для гордості. Але в сім'ї дитині буде краще, ніж у виховному закладі. Однозначно. Тому про мотивацію писати не буду. А от про те, що варто знати про особливості дітей із важким минулим, напишу. Для чого? Для профілактики повертання дитини у заклад, бо “не справились”. Бо краще так і не наважитись полюбити чужу дитину, ніж ризикнути і пошкодувати про це...
У спеціалістів, які займаються підготовкою і супроводом прийомних батьків, улюбленим є приклад, як перевірити себе на готовність всиновити дитину. Виберіть серед своїх речей найдорожчу і найзначущу. А тепер розбийте її. Спромоглись? Сенс у тому, що прийомна дитина змусить тебе жертвувати цінними для тебе речами — настроєм, здоров'ям, вільним часом, спілкуванням, а матеріальними речами тим більше. І це такий спосіб перевірити свою готовність до втрат.
Готовність до появи близької люблячої людини поруч перевіряти не треба. Всі готові, звичайно. Проте запитати себе, скільки часу ви готові працювати над тим, щоб відчути близькість із прийомною дитиною, варто. Адже до появи міцної глибокої прив'язаності між вами та вашою майбутньою дитиною пройдуть роки терпіння, навчання та праці. Ґотові працювати? А от із чим конкретніше вам доведеться зіштовхнутись, ви зрозумієте після ознайомлення із описом особливостей дітей із важким минулим.
Отже, чим відрізняється дитина, яка потрапила від народження у виховний заклад, та дитина, яка росла у несприятливих сімейних умовах, від дитини, яка росте в сім'ї від народження:
1. Відсутність довіри до світу. В той час, коли малюк плачем змушує маму шукати причину його дискомфорту, щоб врешті-решт його усунути, він навчається, що світ до нього привітний і здатний задовільнити його потреби. А ще він вчиться визначати власні потреби сам, щоб надалі самостійно задовільняти їх. Вилив на себе водичку — зняв мокру кофту. Змерз — пішов за сухою кофтиною. Що ж відбувається із дитиною у будинку малютки чи в сім'ї алкозалежних, до прикладу? Зв'язок “потреба — задоволення потреби” не формується і довіра до світу не з'являється. Тому малюк не вміє визначати причини власного дискомфорту і не старається його усунути. Світ залишається небезпечним. Тому дитина незрозумілу поведінку оточуючих сприймає, в першу чергу, як загрозливу.
Завдання батьків — створити для дитини безпечний світ, той, якого вона не знала.
2. Затримка у розвитку пізнавальної сфери. В той час коли малюк у сім'ї активно пізнає світ (бачить, чує, торкається безлічі предметів і чує мамині слова з поясненнями), майбутня ваша дитина обмежена манежем у дитбудинку або загрозою зустрітись із фізичним насиллям від батьків. Відповідно вона не навчається пізнавати і не доотримує потрібні знання. Тому часто такі діти сприймаються розумово-відсталими. Але після першого року життя у сім'ї зміни є вражаючими — дитина наздоганяє однолітків.
3. Затримка у розвитку емоційно-вольової сфери. Розпізнавання емоцій в інших та усвідомлення свого настрою - це результат природнього навчання у спілкуванні з батьками, в першу чергу.
- Ти розізлився, я бачу, - кажу я синові, спостерігаючи його сердите обличчя.
"Я розізлився", - запам'ятовує син власну міміку та настрій.
Я посміхаюсь, коли він береться мене пригощати. "Мама задоволена, коли я її пригощаю", - робить висновок малюк і повторює пригощання декілька разів.
Ми роздивляємось малюнки в книжці, по черзі називаємо емоції на обличчях намальованих персонажів. Так у дитини розвивається емоційна сфера.
"Я хочу іншу книжку", - і от малюк тягне стілець, щоб дістати конкретну книжку і задоволений результатом із гордістю несе книжку мені. Так розвивається вольова сфера (захотів — вирішив - зробив).
Що ж відбувається із дітьми, позбавленими можливості природнього навчання? Дитина бачить обмежене коло емоцій, не чує пояснень, не має дзеркала власних емоційних станів у вигляді дорослих або має викривлене дзеркало. Розвиток затримується. Тому, наприклад, ваша майбутня дитина може недоречно посміхатись або не виказувати жодних емоцій в ситуації, де неможливо лишатись байдужим. Їй може бути важко зробити будь-який вибір. А що таке "планувати на завтра" вона навіть не може уявити. Така дитина обов'язково потребуватиме регулярних занять з розвитку емоційно-вольової сфери. Дякуючи інтернету, вправи для занять дуже легко знайти. І зовсім нескладно їх проводити.
4. Порушення ідентичності. Кожна дитина "доростає" до моменту, коли вона чітко розуміє, хто вона є - чия донька, онука, кому подруга, кому похресниця, мешканка міста, держави і т.п. Ваша майбутня дитина має особливе минуле, яке у побудові ідентичності лишає діри. А невизначеність народжує зайві страхи. Дитині обов'язково потрібно буде дати інформацію про те, хто вона і де її коріння. А для дитини, яка пам'ятає себе у крівній сім'ї, необхідно буде пояснити і те, що було раніше, і що буде далі. Казка обов'язково стане вам у нагоді. Приклад такого казкового пояснення - в кінці статті.

Як бачите, прийомні батькі мають особливу роботу. Вони зцілюють душу скривдженої дитини. Це т.зв. терапевтичне батьківство (О.Романчук). Тому недостатньо тільки бажання усиновити дитину. На мій погляд, не менш важливими є:
1) готовність вчитись, щоб зрозуміти дитину. Вам потрібно буде розібратись у дитячій психології, психології травми та педагогіці;
2) готовність бути поруч максимально можливий час. Перший рік обов'язково;
3) віра у власні сили. Ця віра буде підтримкою у часи розчарувань та сумнівів.

Якщо стаття вас не налякала, а навпаки переконала у вірності рішення стати прийомним батьком, я бажаю вам зустріти вашу майбутню дитину у найближчий час, і нехай навколо будуть ті люди, які навчать і допоможуть вам на шляху до великого дива - народження батьківсько-дитячої любові! Нехай діти ростуть щасливими!

Казка для Маринки

Ти, напевне, чула про Ангеликів-Охоронців? Знаєш, що в кожного з нас є такий захисник. Він за нас переживає, дбає за наше здоров'я та настрій, допомагає нам у важкі хвилини. Сьогодні я розповім тобі історію про такого Ангелика і Дівчинку Маринку, яку він оберігав. А почалась історія тоді, коли Маринка народилась і почалось її Життя із Мамою, братом і чоловіком Мами. Все було б добре і не було б цієї історії, якщо б сім'єю не зацікавились злі сили. І так їм в цій сім”ї сподобалось, що вирішили злі сили лишитись. Як вирішили, так і зробили - оселились там, де було найтепліше, прямо в сердцях дорослих. Щодня Маринка бачила, як все міцнішають злі сили, як змінюється Мама. А Ангелик бачив, як це лякає Маринку. Їй потрібна була Любов і Турбота, а їх дедалі меншало, бо Злі Сили поступово з'їдали їх.
З сумом Ангелик спостерігав за цим. Він розумів, що Мамі Маринки треба зосередитись на боротьбі із Злом, що її сил вистарчатиме тільки на цю довгу боротьбу і що на турботу про Маринку сил вже не буде. Думав Ангелик, міркував, як ж йому допомогти Мариночці. Аж раптом згадав про Книгу Мудрості.
“О, там ж є відповіді на усі запитання!”, - зрадів він і почав пошук. Годину, дві, а може й цілий день шукав Ангелик, що треба зробити, і таки віднайшов потрібну пораду. “Якщо добре шукати, знайдеш джерело Любові і Турботи”. Ангелик зрозумів, що прийшов час летіти йому у дальню дорогу — шукати для своєї Маринки Любов і Турботу. Але дуже хвилювався він за неї, як лишити її без його опіки та нагляду. Думав-думав і згадав Ангелик, що бачив будинок, де жили діти, чиї Ангелики шукали для них кращої долі. Обійняв він Маринку, коли вона спала, і прошепотів: “Не сумуй, Мариночко, я обов'язково знайду для тебе тих, хто подарує тобі Любов і Турботу. А коли мене не буде, ти поживеш з іншими дітками. Спи, дівчинко.” Так і сталось. Марину відвезли в будинок, де жило багато діток, її Мама лишилась боротись із Злими Силами, а Ангелик полетів шукати нову домівку для дівчинки.
Дні минали, і Маринка все більше сумувала. Аж раптом їй сказали, що з нею хочуть познайомитись. Вона була рада, що її пригостили печивом добрі люди, але не розуміла, чому саме її. Вона і далі не дуже розуміла, коли їй повідомили, що тепер в неї буде новий дім, де вона буде жити з тими добрими людьми. Але сперечатись вона не вміла і не хотіла, тому поїхала з надією, що це для неї добрий шлях.
Коли вона заснула першу ніч на новому місці, втомлений, але задоволений Ангелик сів поруч на подушку і зашепотів:
- Мариночко, тепер я спокійний. Я знайшов таких Маму і Тата, які мають стільки Любові, що вистарчить і на тебе і на твого братика. Вони давно мріяли про вас. Про це мені розповіли їхні Ангели-Охоронці. Коли я з ними познайомився і поговорив, то зрозумів, що ми шукали саме один одного. Тепер ви житимете разом і даруватимете один одному щастя. Ти не хвилюйся, я тебе більше не залишу і завжди буду поруч. А ще з тобою поруч завжди буде твоя сім'я. А це і є найбільше щастя.

Зранку Маринка прокинулась в доброму настрої. Вона відчувала, що це її нове життя заспокоїть її і дасть стільки Любові, скільки їй потрібно, щоб бути щасливою.