Чомусь так гірко плакала вона...
Published by Маруся-мама in the blog Записки обжорки-любителя. Перегляди: 1221
Я плакала. Себе картала, сварила і плакала. Вичитала, що треба собі дозволяти їсти один раз на тиждень щось солодке, аби перехитрити свій мозок. Ага... і в п’ятницю я його перехитряла, і в суботу, і в неділю... Перехитряла, бо не могла піти в суботу на зустріч, а так хотіла. А в понеділок просто не стрималась, і плакала цілу сесію в психолога. Просто визнала, що я сама себе стримую у всьому. Найбільший сповільнювач і критик, це я сама. Я настільки звиклась бути принижена, що якщо мене хтось не критикує і принижує, я знаходжу можливість зробити це сама. Люди довкола мене живуть, а я просто себе картаю, за те, що я не живу.
Я плакала... Психолог мені говорила, що я вже багато просунулась в своїй роботі над собою. Мені було важко в це повірити, адже я бачу себе далі, як поранену лань в клітці. Але вона сказала, що я вже не шукаю оправдання поведінки моїх улюблених, я вже реально аналізую себе і шукаю виходу. Сказала мені, що я розумна і дуже щиро відчуваю і розпізнаю свої почуття і переживання. Хвалила мене, що я талановита. Саме тому мене і не люблять, бо я інакша. А я шукаю, щоб вони мене визнали і прийняли. Як то важко визнавати, що ВОНИ ніколи мене не приймуть і не визнають. Я буду завше їм перешкаджати. Я буду НЕ така. Пора збудитись і подивитись на це реально. Шукати треба на стороні. Розуміння і визнання я знайду з чужими людьми. Але перш ніж це станеться, я мушу перестати дивитись на світ через призму мого виховання, і виключити той голос який завжди пробує мене переконати, що я не варта. Краще сиди і не вилізай із своєї нори, ти ітак нічого не досягнеш. Ти не вмієш в іншому жити. То інше, воно нам чуже і дике. Ти його боїшся.
Так я, боюсь зміни, бо вже настільки звиклось бути приниженою, що сама думка того, що мене можна любити просто так мене лякає. Невже таке буває, що тебе люблять і не картають, не карають, не принижують, не критикують... невже таке можливо, що навіть якщо ти помилився, тобі скажуть, це нічого. Ми все направимо. Ось побачиш, завтра буде новий день і він буде кращий. Невже таке можливо?
Страх. Страх огортає мене. Та невже я хочу прожити решту своїх днів в кам’яному колі? Таки треба знайти цей старий серіал - В кам’яному колі. Він до мене колись промовляв. Страх нового не перекреслить моє бажання вирватись із кам’яного кола. Я хочу жити. Я хочу радіти вранішній зорі. Я хочу зустрічати сонечко і радіти тому, що Бог подарував нам ще один день. Він буде новий, він буде цікавий, той новий день. Він буде іншим!
You need to be logged in to comment
