Я не знаю, як про це сказати(((

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Юль, абсолютно з тобою згідна. Тому завтра буду озадачувати лікаря, щоб вигадав не надто страшний діагноз, щоб не зламати, але змусити про себе піклуватись і дозволити піклуватись про нього нам.
Вдячна всім, хто підтримав мене, хто дав інформацію про альтернативні лікування. Оголошення діагнозу думаю затягнути до понеділка, приїздить моя рідна сестричка, а вдвох, сподіваюсь, ми зможемо якось справитись... Тим більше, батько знає, що лікар цього тижня в Польщі на конференції. Не знаю, що мені дадуть ці три дні, але...
Доречі, два місяці тому в батька пропав голос, він хрипів-шепотів. В лікарні (не онкології) ЛОР встановила парез голосової складки, тобто одна голосова складка відставала в русі і тому пропав голос. В гортані проблеми нема, тобто це від враженої легені. Так от, він сьогодні заговорив! Може це нічого і не означає, я з ЛОРом ще не спілкувалась, але ж казали, що так вже й буде шепотіти. І ще лікар каже, що в легенях прослуховується менше хрипів. Може це ще й запалення було до того всього, але як мене тішать ці покращення! Не зникає надія на помилку в діагнозі, якби ж не та бронхоскопія, де встановили таки рак(((((( Молюся, щоби це була помилка.

---------- Додано в 22:03 ---------- Попередній допис був написаний в 21:55 ----------

Марусю, так і зроблю... Запалю Стрітенську свічечку і буду в молитві просити того рішення. Кажуть, свічка має таку властивість, допомагати на роздоріжжі.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Таню, ми з вами....може не завжди е що написати ,та подумки i в молитвi ми поруч.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

тань, може я поганий порадник. але розкажу
моєму татові поставили діагноз рак нирок і численні метастази в легенях, мозку, лімфавузлах
сказали - ше півроку максимум
ми з мамою нічого йому не сказали
він не був аж такою сильною людиною, шоб боротись
але тримали його в тонусі - ніяких сліз, підганяли на роботу
він відпрацював ше один навчвальний рік в школі, підготував 2 дітей до КПІ, відправив сашку на море (то біла його мрія)
і втримався цілий рік
просто відмовили легені
я не могла плакати, бо я дуже добре його знала/відчувала. розуміла. він пішов шоб більше не мучитись
і най не знає нічого - так легше. повір
може і задурюєте себе і його, але йому. віриш, легше буде

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

я теж не вважаю тата достатньо сильним, хоча, звісно, можу помилятись. Швидше можу назвати у великій мірі егоїстом, нехай то різко звучить, але так воно є... Ще все ускладнюється тим, що він жив окремо, ми лише приїздили до нього в гості. Тепер мабуть заберемо його до себе, а з нами живе мама, з котрою вони розлучились давно. Це я не нарікаю, а намагаюсь пояснити, що не вийде таких теплих відносин, які потрібні в тому випадку. Навпаки, постійна напруга і нерви. І не має він заняття жодного, котре би його тримало "на плаву", ні хоббі, ні вірних друзів, ні бодай серіалу, котрий треба додивитись докінця.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

то гірше
в нашого був футбол, кросворди і детективи
ми йому кросворд йому дали з собою навіть

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

В жодному разі не кажіть батькові всієї правди!!! Є дуже мало людей, які дійсно стають сильнішими від усвідомлення того, що вмирають і, як правило, фразу "хочу знати про свій діагноз всю правду" кажуть ті, хто , дякувати Богу, з серйозною бідою не зіткнувся.
Я не люблю згадувати період свого життя рік тому. Мені теж виставили діагноз на Броньовій (як виявилось через місяць - помилковий). Рідні ховали очі, але в мене були результати гістології, аналізи, діагноз і інтернет. Все, що мені не казали, я довідалась сама. Повірте, я сильна людина. Але доки мені не зняли цей діагноз, я майже місяць не спала, практично не їла, в мене була така депресія, що моментами хотілось вмерти вже. Тому я не з чуток, а з власного досвіду можу стверджувати - людині треба залишити надію! Переговоріть з лікарем, підберіть нейтральний діагноз, нехай батько живе з думкою, що виздоровлює, а не вмирає.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Боюсь навіть уявити, що ви пережили... Дуже важливо мені почути це від людини, котра пережила такий момент.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Радити не буду, бо сама незнаю як у такій ситуації краще поступити.
З онкологією вперше зіткнулась як стала займатись арттерапією з хворими дітками. Перша думка була боротися докінця, бо хворобу можна перемогти. З часом думка змінилася, тому що шлях боротьби - хімія - то довго і важко, особливо для родичів.
Часто думала, щоб я робила в такому випадку, напевно проаналізувала - яка це онкологія, якщо неоперабельна, то хімія не дасть результату. Вік також дає своє, організму важко боротись. Напевно найкращий вихід- взяти по максимумому з того, що залишилось. Встигнути, зробити, сказати, побачити, а не тратити час на крапельниці на лікарняному ліжку...
Тань, тобі треба максимум сили і терпіння, бо незалежно від того, що ти вирішиш - казати чи ні, ти мусиш з усіх сил триматись, щоб своєю поведінкою не показати, що ти шкодуєш батька, бо хворій людині важко бачити жалість до себе...

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Та от "бавлюся" так вже тиждень, сама собі дивуюсь, десь вмонтовано перемикач, що змінює настрій і "картинку" на обличчі, коли входжу в палату. Скільки так зможу не знаю, бо поки лише приїжджаю на кілька годин до лікарні, а якщо тато буде вдома - чи витримаю постійно той образ...

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Поділюсь з вами своєю історією!!!
Моя хресна мама 8 років тому мала онкологію, рак грудей, який вирізали і здавалось що все добре, і так воно було до цього літа, поки в неї не почались хрипи, пропадав голос і інші сиптоми невідомої хвороби! вона теж лікар, того не стала затягувати, пройшла обстеження на Броньовій (лікарів та прізвищ називати не буду, бо не суть в прізвищах, а в самому ставлення), отож поставила діагноз рак легень і метастази в наднирниках -їй назначи *пушки*(променву терапію, як останній варіант), і лікар при мені, моїй мамі та хресній сказав, що жити вам залишилось від сили 3 місяці, при хорошій спроможності організму пережити хімію!!! шок, сльози описува непотрібно, і тут приховуй- не приховуй, людина все розуміла, бачила, але не опускала руки!!! пройшовши курс пушок, не залишилась чекати результату, а поїхала в Київ, там їй зробили всі повторні обстеження, і виявили, що так,насправді є рак , але без метастазів(хто стикався, той розуміє, що це вже є шанс)
їй призначили ще 4 курси хімії, і уточнили, що променевою терапією у Львові тільки спалили легені!!! того
Tanyunya, не втрачайте надії, моліться, продовжуйте вірити і шукати нові способи обстеження!!!!!
зараз ми всі надіємось на краще, скоро буде рік від того моменту коли поставили той страшний діагноз у Львові, але ми віримощо все буде добре!!!

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Так, а ще молитва, сила духу і надія.
Таню, важко дібрати слова, щоб щось тобі сказати-бо це болісно,і казати чи ні повинна вирішити найближча сім"я твого тата і ніхто інший.
У молитвах ми молимось, аби Господь вберіг нас від несподіваної смерті, щоб достойно до неї підготуватися.
Подумай, можливо твій батько хоче зробити те що завжди відкладалось у довгий ящик, перед кимось вибачитись, когось побачити, відвідати країну, яка так довго живе у мріях...Але щоб він це зробив він повинен знати, що з ним відбувається насправді. Людина дуже розумне створіння і часто родичам лише здається, що хворий нічого не підозрює, а насправді він може просто вдавати своє незнання, щоб їм було якось на підсвідомому рівні легше. Про онкологію вже написали всі газети і журнали, протрубіли зі всіх телекранів, невже ви думаєте, що той хто хворий про це не підозрює?Незнання гірше ніж знання, така моя думка.
Не можна забувати що у цьому житті завжди є місце на шанс, диво. Щиро бажаю тобі Танюська мужності і правильного рішення. Можливо відповідь на питання -чи хотіла б знати це ти, будучи на його місці, тобі допоможе.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Зміни відношення... (с)

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

До чого? Якщо маєш на увазі до ситуації загалом, то відношення дещо і так змінилось... Не знаю, як то правильно назвати, але чи звикла вже жити з тим, чи "загартувалась", чи то просто "збараніла" і отупіла. Не зачерствіла, але якась скоринка з"явилась. Це в жодному випадку не змінило відношення до батька, але якось я прийняла те що є таким як воно є, чи що. Точніше вже не скажу (видать таки отупіла).
Забрала нині результати аналізів. Чуда не сталось(((( Так воно, як і казали. З лікарем не розмовляла, бо його немає в Україні, в понеділок піду.
Сьогодні після відвідин батька чомусь моя впевненість, що говорити не треба правду, котра вже було в мені поселилась, чомусь трохи відступила. Але всю правду всеодно не скажу. не зможу. Можливо сказати, що так, є пухлина, але незначна, з нею живуть і будемо з нею боротись?
Знову я заплуталась...

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Мені здається, що кожна людина хотіла б знати, що в неї залишилось мало часу для того, щоб попросити пробачення у тих, перед ким завинив, щоб, можливо, сказати щось, що хотів сказати все життя, і відкладав. На жаль мені дуже знайома ваша ситуація...Можливо попросіть лікаря, або просто покажіть карту.. Мусите бути сильною!

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Так, мені про це кажуть, на кожній Службі Божій.

Не створювала ж окремої теми, аби обговорювати це питання - писалося в ході розмови про конкретну ситуацію.

Щодо казати, чи ні - певно, ще залежить, як це зробити.
Щоб людина могла максимально завершити важливі для неї справи, зробити те, що повинна була зробити, та ще не зробила, сказати те, що повинна була сказати, та ще не сказала, ...... справді прожити решту свого життя (точно скільки якого залишилось - повторюсь - ніхто з нас не знає).

Зрештою, для християнина завжди необхідною є сповідь...

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Прислухайтесь до levandivky, дуже слушна і твереза думка, ви цим йому швидше вік вкоротите, він людина літня, почувши це опустить руки...Я вам сердечно співчуваю, я теж свого батька дуже люблю, не побоюсь сказати, більше за чоловіка...Я найдорожчій людині не могла б сказати гірку правду ніколи, краще б нею сама захлинулась... видумайте діагноз інший разом з лікарем, лікуйте, моліться...але не кажіть.Нехай живе повноцінно, тішиться, це так приємно, коли дорога тобі людина щаслива!Мій дідусь, якого я потепер згадую з великою ніжністю, помер через рак горла, йому лікар сказав, що довго не проживе... так і не прожив.Він дуже морально принишк, нічого не хотів, мовляв "і так скоро помирати...мені без нього далі пусто...я ще була маленька, він приїзджав зі Львова з хімії, купляв жувальні гумки і ховав по вазонках, казав, що виросли, а я шукала...тішилась!Він казав :"нічого не хочу, тільки дожити, щоб тебе побачити в білому платті..."невийшло...
Дуже вам співчуваю, але ви не засмучуйтеся, а дійте!!!Будьте перед батьком веселі, психологічний чинник - це 87% успіху!Пригадайте оповідання "Останній лист" (про те, як одна сестра намалювала листочок на вікні!)Здоровя вашому батьку, а вам сили !!!!!!!!!!!!

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Дякую, дівчатка, всім за поради, відгуки, просто підтримку, за молитву! Мабуть саме завдяки цьому якось все сталось простіше... Приїхала сестра, разом ми наплели про якусь патологію в легенях, і щоб не було чогось страшного там треба пройти хіміотерапію. Батько сприйняв то якось двояко, мабуть не повірив, та й зрозумів, що хіміотерапія, то не забаганка... Спочатку казав, може плюнути на те все? Та його переконали, що якщо у його віці лікарі призначають лікування, то значить воно потрібне, а то би вже махнули рукою. Ще дуже підтримала лікар з лікарні де він лежав (просто лікарня, де він не мав би бути, але з людського відношення нам пішли на зустріч, вдавали, що лікують), вона пояснювала йому все, звізно "редаговану" версію.
Тобто на разі ситуація ніби не надто страшно виглядає... Перший цикл хіміотреапії батько ніби не важко переніс (не враховуючи тотального дурдому на Броньовій, котрий важко і здоровому пережити - але то окрема тема, скажу лишень, що ми там провели час з 8.30 ранку до 19.00 вечора). В неділю виписуємось з лікарні і він хоче до Басівки, де живе останнім часом. Там він під наглядом "доброї феї" (не знаю як інакше назвати). А як буде далі - побачимо....
Ще раз всім дякую!

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

недавно пройшла весь жах втрати рідного... Едине раджу хто зайшов в тупік і не може зрозуміти і подолати свое горе почитайте http://www.koob.ru/newton/ . Мені ці книги дуже допомогли.Надіюсь ще комусь допоможуть....

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Дякую, обов"язково подивлюсь.

 

Відповідь: Я не знаю, як про це сказати(((

Шукала інформацію про Манту, і натрапила на інтерв'ю з професором Є.Сусловим. В другій частині є про лікування раку.
Можливо, буде корисним для тих, хто стикнувся з онкологічними захворюваннями.