Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

От і моя бабуся не дочекалась сина до дому,а мама моя брата. Коли 21р. виховуєш дитину і вкладаєш у нею всю свою любов,а потім якийсь дурний випадок чи якась мразь(вибачте) забирає у вас ту кровиночку-не хочеться жити.Кожен день згадую бабусю і аж тепер розумію її,коли маю теж сина і розумію свою маму,яка має сина і переживає за нього і розумію кожну з вас,розумію вашу біль втрати.Може скажу жорстокі слова,але думаю краще ту біль пережити,як би то правильно сказати на маленьких термінах,а не коли батьки ховають дорослих дітей.Взагалі страшно ховати дітей.Тільки зрозумійте мене правильно.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Всім, хто пережив таку жахливу втрату - тримайтесь, дівчата, переболить, мусимо бути сильними.
Знаю з власного досвіду - перша невдала вагітність, дуже бажана і очікувана. Тоді мені допомогли слова брата-гінеколога - мусиш пережити і не шукати винних. Крапка. Пережила...
Зараз, майже за рік, вагітність, зовсім малий термін, підкріплена лише двома тестами. Не можу дати раду своїм емоціям і страхам, переживаю дуже, сняться погані сни... І поділитись особливо нема з ким, знають тільки чоловік і мама, не хочу з ними навіть говорити на цю тему, вони і так переживають. Дівчата, які після страшної втрати очікують/виховують діточок - як ви дали раду емоціям під час вагітності? Я чудово розумію, що зараз важливий спокій і віра, що все буде добре, але ніяк не візьму себе в руки...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

В мене і другу вагітність була двічі під загрозою, але тут головне взяти себе в руки , випити заспокійливого чаю, і виконувати все можливе щоб зберегти вагітність...
Головне моліться, наідйтесь на краще.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

ну важко..розумію..і збоку ви здаєтеся дивакуватою,перестрашеною і панікеркою...я такою була..що допомагало після 2 втрат себе тримати в руках..ніц..просто завжди писала про свої переживання тут..всі думали,що я дурнувата і роблю дитині зле своїми настроями,але ніц не могла з тим зробити..вдома і так ситуація була важка-2 завмерлі,3-тя важка вагітність, постійна загроза передачасних, підтримка..але Бозя добра і не всі люди злі...моліться, пишіть тут про відчуття/переживання і стане легше...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Моя перша вагітність також закінчилася викиднем... Коли я взнала, що вагітна, то в мене був величезний шок, адже я тоді ще вчилася на 3 курсі, а через 4 місяці мало бути весілля. Я не була готова і Бог не дав мені цієї дитинки. Лише після лікарні і всього пережитого, я зрозуміла, що шкодую. В мене був дуже сильний шок і стрес, я навіть хотіла відмінити весілля... Але підтримка мами, чоловіка і його батьків мені дуже допомогла. Після весілля ми обоє провірилися (виявили уреаплазму), пролікувалися і через півроку я знову завагітніла, це вже була запланована і бажана вагітність, яка супроводжувалася постійним страхом, що все повториться...
Я кожен день просила Бога, щоб все було добре, щоб не забрав знову моєї дитини, і кожний місяць чоловік давав в церкву за здоров"я. Ось так з вірою і надією ми пережили цих 9 місяців, а коли мені поклали на живіт щойно народжену нашу донечку, я не могла повірити, що все щасливо закінчилося...
Дівчата, я хочу сказати, що не треба згадувати минуле, а лише жити щасливим майбутнім, з вірою, що все буде добре...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ох..ну і темка...
Маю одну хорошу знайому. Вона трохи дивакувата, але дуже добра людина, ми товаришуємо ще з шкільних років (не вчилися разом), вони з чоловіком вже разом 10 років, з яких 5 одружені, живуть душа в душу!
Хотіли все по-людськи: весілля, робота, гніздечко, дитинка...
Та Бог розпорядився інакше: вона щоб завагітніти рік лікувалася (деталі не буду), нарешті завагітніла - доносила до 6 місяців - сталося завмирання - зробили чистку (чи як то у них називається) - вона ледь вижила, ледь пережила...Він - золотий в тому плані - допомагав все, що міг, був завжди поруч, з усіх сил підтримував і фізично і морально і матеріально.
І найстрашніше те, що ту мертву дитинку годилося поховати і вони пережили і хрещення (то специфічний обряд), і похорон...була дівчинка...

І знов: реабілітація, лікування, вже у Львові в медінституті...спроби знову завагітніти...і ось, нарешті!
Як вона тішилася!!!!Вона просто випромінювала щастя! ТОді приїжджала до мене десь на 5 місяці!
(пишу і дійсно сльози навертаються)
Ще бавилася з моєю малою, казала, що дівчинка має бути, вона мала народжувати так як я (в середині серпня, роком пізніше), питалася, дзвонила, розказувала, щебетала, пишалася чоловіком (дай йому, Боже, здоров"я!!)...
Потім випадково дзвоню на її день народження (2 серпня) питаюся (я ж не знала!!), як там, готова?
А вона каже: та народилася вже наша дівчинка ще у червні! Знаходиться в інкубаторі, треба було викликати роди, бо була загроза завмирання знов...Їздимо до неї, похрестили, відвідуєм щодня! Чекаєм виписки...
Ну, .думаю, слава Богу! Ще побажала їм здоров"я, сили, мужності!
Ось 12 листопада телефоную до її сестри (день народження), вітаю, питаю за Неї, кажу, ну як там наша молода мамуся?
Відповідь мене шокувала: каже: поховала наша мамуся свою кровиночку...

То було як грім серед неба...
Як так??? Що пішло не так? То ж була вже велика 3(приблизно) місячна дитина???
І знову, цвинтар, похорон...
Я не знаю, як це (і дуже того боюся) але то дуже моторошно...я навіть не знаю, дзвонити до неї чи ще ні...
Як вона? Бідний її чоловік - він вже після першої втрати посивів повністю, а як він зараз тримається!? Справа в тому, що вони і далі тримаються як один - кохаючи один одного і повністю віддаючись сім"ї...
Чому так є в житті? Мимоволі задаєшся таким питанням, коли зустрічаєшся з такими ситуаціями...Вони такі хороші...і такі випробовування на їх долю!
Я досі не можу отямитися від таких новин щось роблю, згадаю та й плачу...Чи жаль? Так. Чи хочеться пожаліти? Так. А чи дзвонити? не знаю...
Ой, дівчата, не дай, Боже, нікому дітей ховати - то, певне, гірше власної смерті...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Як ми планували наше з чоловіком весілля моя родичка досить близька була вагітною. І коли ми її просили, казала - "я точно на ваше весілля не піду". Так і сталось...
Їй довго не дозволяли вагітніти вдруге (рак нирки, видалення нирки, видалення яйника...). Говорили тішся, в тебе є Софійка. Вона вперто планувала друге дитя-хотіла хлопчика. Після ЗВ вона таки вагітніє і весь період проходить в радості, що таки буде мати хлопчика. Останні дні своєї вагітності вона проводить максимум часу х 9-и річною Софійкою. Всі дивуються, що вона їй все дозволяє, всюди водить, ні в чому не відмовляє. Її щачтя немає меж. 22 серпня 2009 року вона народжує здорового великого хлопчика. Її тато лікар, зайшовши до неї в палату питається_ Наталь, ти щаслива?? - "Я айщасливіша в світі", відповідає Наталя. Всі раділи, що Бог таки дарує їй таку очікувану дитину!!
....23 вересня близько обіду їй стало погано. Думали можливо матка кровотечу дала. Завезли в операційну і зразу стало відомо- внутрішня кровотеча... Її рятували до 9 вечора, всі медсестри з ідентичною групою крові здавали й кров.Її рятувало 18 лікарів,3 рази запускали серце. В четверте невдалося.... її тато промовив лишіть її, не мучте
Діагноз-розрив брюшної аорти...Зроблено все можливе. Чоловік Наталі практикуючий хірург робить спробу викинутись з вікна. Його ледве спинили.
І росте зараз хлопчик-Остапчик-такий чарівний, розумний хлопчик з такою красивою посмішкою, яку мама так і не побачила. Його виховує сестра Наталі з чоловіком, він їх називає мама і тато. Нажаль рідному татові він став не надто потрібним після втрати дружини. А маленька Софійка стала замкнута і цинічка. Здається вона перестала вірити в чудо. Братик, якого вона чекала росте з тіткою, вона з бабусею і дідусем. А тато не ночує в дома. Приїде зранку щоб до неї привітатись, переодягнеться і їде на роботу. А вона ще така маленька, така крихітна вже все розуміє...
Я після цього випадку також дуже боялася вагітніти. Боялась відчути максимальне щастя і втратити це відчуття назавжди. і зараз спостерігаючи за своїм синочком, розумію як це не мати змоги бачити його посмішку, цілувати його рученята, обіймати його. Це дійсно страшно! Та Бог мав свій план. І я впевнена, що дітки будуть щасливі, Бог мусить про них подбати, адже все в житті врівноважується. Та як це пояснити їм....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я теж чомусь впевнена,що в мої 21 був то хлопчик, а рік назад(буде 11 грудня) була дівчинка. Я чомусь не згадую про то ніколи,про останнє шов дає про то знати. Якщо колись ще буде вагітність,то впевнена паццан буде.
Про позаматкову думаю, що Бог так дав,щоб так було(непорозуміння з чоловіком вічні,моє бажання мати дитину, його небажання).
Начиталась тут про втрати дітей,жінки сижу і реву.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дуже важка тема. Особливо для тих жінок, які пережили втрату своєї кровиночки. Немає нічого страшнішого, ніж поховати своє дитятко. Плачу постійно хоча вже пройшло трохи часу.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я сюди трохи. От що мені сьогодні наснилось:
цілу ніч мені снилась вагітність і роди,дитина. Сниться.що я вагітна, вже час родити. Роди наступили несподівано. мене везуть в лікарню чоловік і його брат. От шукаю лікаря свого в кабінетах,щоб прийняв мене роди, його ніде нема. Якийсь лікар відгукнувся їх прийняти(смішно) і тут же зявився мій.в якого малого родила. Везуть мене в палату,крісло,лікрі,акушерка, самих родів не бачила тільки це. Далі картина: я вродила дівчинку, а речей ніяких не взяла собі на малу, абсолютно нічого, нема в шо дитину вбрати. Встаю з крісла(зразу як малу виняли) і йду в коридор до чоловіка,кажу йди купи дитині шапочки пару,бодіків, кофтинок і таке інше. він каже злосно не піду нікуди, і не проси. Я тоді мол,ну звоню тоді Оксані(кумі xsanka), тоді він підняв себе і пішов купляти. Ну захожу я в палату до дитини і якась вона мені странна. Лягаю біля неї.даю груди, так лежимо і цицяємся. Тут мій син підходить і каже їй а може води хочеш))))Потім я знову вихожу мужа видивлятись, а його брат доти сидів і з малою бавився. І Той сон рлзтягнутий був на всю ніч.
Ранком встала і шуткую з чоловіком..а може я туво забеременію чи щось таке. І так пошуткували.
Цілий день собі про той сон думала, ну думаю ніколи мені дівка не снилась,завжди пацана рожала у вісні.
От тіки після обіду до мене дійшло.......То ж сьогодні рвно рік як я була завагітніла....(((girl_sad:
Думала,трактувала собі сон...
Ось що натрактувала:чому дівчинка-бо я впевнена на сто %,що була дівчинка, чому странна-бо вигляд вона мала річної дитини.
Чого чоловік не хтів йти речі купляти-бо він не хтів тої дитини. чому я приїхала з пустими руками-бо підсвідомо теж не була готова до тої дитини напевно. Чому звонила кумі-бо вона та, на яку я можу надіятись у будь якій ситуації(звісно є й інші люди), але там була вона. чому брат чоловіка-напевно жаліє мене((((((
Цілий день,вечір тільки про ту дитину думаю. у нас ніхто в сімї про то не згадує,час минає,як кажуть.що сталось то сталось...Але моя дитина так ось прийшла до мене увісні...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Померлі можуть приходити у сні. У мене таке було. Пів року тому я неочікувано втратила близьку людину - тата. За годину до то, як мені повідомили цю новину, біля пролетіла якась тепла хвиля, невидима, але я ніби бачила її своїми відчуттями. призупинилася біля шиї, за вухами, і швидко вилетіла у вікно. В цю мить я згадала про тата, про різні моменти з його життя. Мені захотілося спати, а через годину подзвонив телефон...
Після смерті тато прийшов до мене у сні, він казав:"Не плачте за мною, чому ви плачете, я був на морі у Єгипті, відпочивав". Він був молодий і мав такий гарний здоровий вигляд, одітий у білий костюм, в той у якому був в нас на весіллі. Тато часто приходить до мене у сні. Я відчуваю, що він допомагає нам. Прийшов він і до мами у сні, сказав що і як робити у справах. Сон дуже загадковий. У сні душа покидає тіло, тому може бачити померлих, або дещо із майбутнього. До снів треба прислухатися...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

і як трактувати,прислухатись до свого сну????вагітніти тепер? я не готова,я боюсь знов позаматкової...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Підтримую.
Якби ми з мамою прислухалися до своїх снів (нам обом снилася наперед смерть тата), то можливо б змогли врятувати тата, але то знає тільки Бог, для чого були ті сни.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

звісно,що і планую скоро зробити, не то що тільки задля дитини, а й для себе. Але по статистиці де була одна позаматкова, там може бутти й інша. У мому випадку лікарка сказала чи була б я вагітна тоді чи 10 років потом все рівно то б було. бо ті спайки дуже наросли вже

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

ні...страх втрати сильніший

саме так...

мені теж снився сон за 3 дні до татової смерті-рана на шиї,що кровить....вона мене дуже боліла...а поруч -маленька і не болюча.....в травні помер тато,а у вересні зведений брат,з яким я не спілкувалась,але все ж рідна кров...ось так собі то трактувала...

---------- Додано в 01:15 ---------- Попередній допис був написаний в 01:11 ----------

статистика статистикою...а життя з Божою допомогою робить нам такі подарунки-я теж з від"ємним резусом і 2 чисток думала,що важко буде завагітніти..але Бозя добра ..і її дарунок зараз сопить в ліжечку...так що ,Тань, віри!!!!!!!!!!!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

я вірю,дякую. твої переживання дуже добре памятаю. Але поки що я неплануюча,тільки лікуватись буду наступного року десь

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

ну то набирайся сил і позитиву...обстежуйся...і все вийде....

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

думаю то прийде таке відчуття впевненості в тому, що треба пробувати вагітніти. Воно прийде думаю тоді, коли дитинка буде готова прийти на той світ, і вам попри всі страхи, а вони завжди є менше чи більше, треба буде наважитися. Я думаю ви це відчуєте. Ми з чоловіком довго не наважувалися на дитину, а потім до мене прийшло відчуття того що я хочу дитину і треба вагітніти саме тепер, тоді і вийшло, хоча звичайно було страшно. А у вашому випадку я собі уявляю як вам страшно. Але якщо є різні сигнали (через сни і думки), то напевно все не так просто.